Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 1 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Дитина і комп’ютер Психологічні реалії віртуального світу
09:32
Не секрет, що купуючи персональний комп’ютер батьки тішать себе надією на розширення можливостей домашньої освіти для дитини – добре, що сьогодні достатньо навчальних ігрових програм. Але світле майбутнє завтра чомусь не настає. Дитина, нехтуючи цим безмежним інформаційним ресурсом, просто грає. І, між іншим, це досить зручно нам, дорослим. По-перше, дитина завжди у нас на очах, а не швендяє невідомо де; по-друге, тихо сидить і нікому не заважає; по-третє, начебто чимось розумним занята, і взагалі – знання комп’ютера сьогодні скрізь знадобиться. Коли вдома немає комп’ютера, а грати дитині хочеться, вона йде до комп’ютерного клубу. І якщо батьки вдома мають можливість прослідкувати, у що і як довго грає дитина, то працівників клубів це, як правило, не турбує. На дитину впливає сам процес роботи на комп’ютері: чи то навчальний, чи то ігровий. Насамперед – ритм і темп подачі інформації. Якщо він нав’язаний комп’ютерною програмою (програма вимагає від дитини, щоб вона швидше й інтенсивніше діяла, швидко приймала рішення тощо), така робота виснажлива і для центральної нервової системи, і для організму дитини загалом. Діти стомлюються і їх працездатність поновлюється лиш за тривалий час, а у деяких дітей навіть до кінця дня наступного дня відчувається втома – наслідок роботи за комп’ютером. Зміст – другий важливий чинник. Чи відповідає зміст комп’ютерних програм віковим психофізіологічним можливостям дитини, чи здатна вона сприйняти і зрозуміти те, що вимагає від неї комп’ютерна програма? На жаль, поки що в Україні комп’ютерні програми не проходять педагогічної, психологічної та гігієнічної експертизи. Тому вони не завжди відповідають морфологічним, функціональним та психологічним особливостям дітей певного віку. Розмови точаться, а віз і нині там. Тим часом Росія вже зробила перші кроки в цьому напрямку. Створено спеціальну комісію, яка займається розробленням єдиних рейтингів для ігор, що продаються на території країни.
Системи класифікації комп’ютерних ігор Нині є дві найпопулярніші незалежні системи оцінки ігор – американська ESRB та європейська PEGI. Обидві системи базуються на вікових обмеженнях і оцінюють ігри з огляду на їхню загальну прийнятність для дітей. Абсолютно на всі ігри наноситься спеціальне маркування, так званий рейтинг, що означає мінімальний вік, для якого цей продукт підходить. Власне, різницю між двома підходами видно навіть неозброєним оком. Тоді як європейці допускають еротичні сцени в підліткових іграх, максимально обмежуючи насильство, американці нетерпимо ставляться до будь-яких сексуальних тем, дозволяючи своїм дітям бачити екранну жорстокість із шести років. Усі комп’ютерні ігри можна умовно поділити на рольові та нерольові.
1. Рольові комп’ютерні ігри Рольові комп’ютерні ігри—це ігри, у яких гравець бере на себе роль комп’ютерного персонажа, тобто сама гра зобов’язує гравця виступати в ролі конкретного або уявлюваного комп’ютерного героя. Тільки граючи в рольові комп’ютерні ігри, ми можемо спостерігати процес «входження» людини в гру, процес інтеграції людини з комп’ютером, а іноді—процес втрати індивідуальності й ототожнення себе з комп’ютерним персонажем. Рольові комп’ютерні ігри породжують якісно новий рівень психологічної залежності від комп’ютера, ніж нерольові комп’ютерні ігри або будь-які види неігрової комп’ютерної діяльності. Психологічна залежність від рольових комп’ютерних ігор є найбільшою за ступенем свого впливу на особистість гравця. Психологи виділяють два основних психологічних механізми утворення залежності від рольових комп’ютерних ігор: потреба втечі від реальності й у прийнятті ролі іншого. Психологи виділяють такі критерії належності комп’ютерної гри до класу рольових: 1. Рольова гра має приваблювати гравця до «входження» у роль комп’ютерного персонажа й «атмосферу» гри за допомогою своїх сюжетних та мультимедійних (графічне й звукове оформлення) особливостей. 2. Рольова гра не має бути заснована на азарті — накопичити більше балів, побивши тим самим чийсь рекорд, перейти на наступний рівень тощо. Хоча й у будь-якій комп’ютерній грі є елемент азарту, але в рольовій грі цей фактор не повинен мати першорядного значення. Вирізняють три підтипи рольових комп’ютерних ігор: 1. Ігри з виглядом «з очей» «свого» комп’ютерного героя. Цей тип ігор характеризується найбільшою силою «залучення» або «входження» у гру. За кілька хвилин гри (час варіюється залежно від індивідуальних психологічних особливостей та ігрового досвіду гравця) людина починає втрачати зв’язок з реальним життям, повністю зосереджуючи увагу на грі, переносячи себе у віртуальний світ. Гравець може абсолютно серйозно сприймати віртуальний світ і дії свого героя вважає своїми. У людини з’являється мотиваційна долученість до сюжету гри. 2. Ігри з виглядом «ззовні» на «свого» комп’ютерного героя. Цей тип ігор характеризується меншою, порівняно з попередньою, силою входження в роль. Гравець бачить «себе» збоку, керуючи діями цього героя. Якщо, граючи з виглядом «із очей», людина у критичні секунди життя свого героя може бліднути й соватися на стільці, намагаючись уникнути ударів або пострілів комп’ютерних «ворогів», то у випадку вигляду ззовні зовнішні прояви помірніші, однак невдачі або загибель «себе» у вигляді комп’ютерного героя переживається гравцем не менш сильно. 3. Керовані (стратегічні) ігри. У цих іграх гравцю надається право управляти діяльністю підлеглих йому комп’ютерних персонажів: він може побувати в ролі командира загону спецназу, головнокомандувача армією, голови держави, навіть спробувати керувати історичним процесом. При цьому людина не бачить на екрані свого комп’ютерного героя, а сама придумує собі роль. Це єдиний клас рольових ігор, де роль не задається конкретно, а уявляється гравцем. Тому «глибина занурення» у гру і свою роль буде істотною тільки в людей з гарною уявою. Однак мотиваційна долученість до ігрового процесу і механізмів формування психологічної залежності від гри не менш сильні, ніжу випадку з іншими рольовими іграми.
2. Нерольові комп’ютерні ігри Гравець не бере на себе ролі комп’ютерного персонажа, унаслідок чого психологічні механізми формування залежності й вплив ігор на особистість людини мають свою специфіку і загалом менш сильні. Мотивація ігрової діяльності заснована на азарті «проходження» та (або) набирання балів. Типи нерольових ігор: 1. Аркадні ігри. Сюжет, як правило, слабкий, лінійний. Усе, що потрібно робити гравцю, — швидко пересуватися, стріляти й збирати різні призи, управляючи комп’ютерним персонажем або транспортним засобом. Ці ігри в більшості випадків доволі легкі, бо психологічна залежність від них найчастіше має короткочасний характер. 2. Головоломки. До цього типу ігор входять комп’ютерні варіанти різних настільних ігор (шахи, шашки, нарди тощо), а також різні головоломки, реалізовані у вигляді комп’ютерних програм. Мотивація, заснована на азарті, поєднана з бажанням обіграти комп’ютер, довести свою перевагу над машиною. 3. Ігри на швидкість реакції. Сюди входять усі ігри, в яких гравцеві потрібно виявляти спритність і швидкість реакції. Відмінність від аркад у тому, що вони зовсім не мають сюжету і, як правило, абстрактні, ніяк не пов’язані з реальним життям. Мотивація, заснована на азарті, потребі «пройти» гру, набрати більшу кількість балів, може формувати цілком стійку психологічну залежність людини від цього типу ігор. 4. Традиційно азартні ігри. Сюди входять комп’ютерні варіанти карточних ігор, рулетки, імітатори ігрових автоматів тощо. Психологічні аспекти формування залежності від цих комп’ютерних ігор та їхніх реальних аналогів подібні. Термін «комп’ютерна залежність» з’явився в 1990 році. Психологи класифікують цю шкідливу звичку як різновид емоційної «наркоманії», спричиненої технічними засобами. Головний зміст комп’ютерної залежності в тому, що комп’ютер починає керувати людиною. З часом для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а процес, у якому втрачається контроль над часом.
Як розвивається комп’ютерна залежність? Дослідження психологів дають підставу припустити, що динаміка розвитку комп’ютерної залежності має приблизно такий вигляд: Спершу захоплення проходить етап адаптації, людина «входить» в азарт, потім настає період різкого зростання, швидкого формування залежності. Залежність сягає максимуму, це залежить від індивідуальних особливостей особистості й середовища. Далі сила залежності на якийсь час залишається стійкою, а відтак іде на спад, знову фіксується на певному рівні й залишається стійкою тривалий час. Цікаво, що навіть після усвідомлення практичної марності ігрової діяльності людина не може повністю відмовитися від неї. Це доводить наявність досить високої стійкості психологічної залежності від комп’ютерних ігор, хоча її «глибина» і сила впливу на людину після проходження «кризи» вже не такі сильні. Отже, можна визначити чотири стадії розвитку психологічної залежності від комп’ютерних ігор, кожна з яких має свою специфіку (психологи зробили це за дослідженнями впливу рольових комп’ютерних ігор, але цілком можливе їхнє поширення на інші ігри й види комп’ютерної діяльності): 1. Стадія легкого захоплення. Після того, як людина один або кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, їй починають подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя або якихось фантастичних сюжетів. Хтось усе життя мріяв постріляти з ручного кулемета, хтось — посидіти за кермом «Ferrari» або за штурвалом бойового винищувача. Комп’ютер дає змогу людині наблизитися до реалізації цих мрій. Починає реалізовуватися неусвідомлювана потреба у прийнятті ролі. Людина дістає насолоду, граючи в комп’ютерну гру, її супроводжують позитивні емоції. Людина прагне повторити дії, що задовольняють потреби. Унаслідок цього людина починає грати, вже не випадково опинившись за комп’ютером, прагнення ігрової діяльності стає цілеспрямованим. Однак специфіка цієї стадії в тому, що гра в комп’ютерні ігри має швидше ситуаційний, аніж систематичний характер. Стійка, постійна потреба в грі на цій стадії несформована, гра не є значущою цінністю для людини. 2. Стадія захопленості. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява нової потреби — комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі набуває систематичного характеру. Якщо людина не має постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії щодо усунення обставин, які перешкоджають задоволенню потреби. 3. Стадія залежності ( 10-14 % гравців є запеклими) – має дві форми: соціалізована(1) та індивідуалізована(2). 1) – підтримка соціальних контактів з іншими людьми, ігрова мотивація має переважно змагальний характер; 2) - крайня форма залежності, коли порушуються не тільки нормальні людські особливості світогляду, а й взаємодія з навколишнім світом. Потреба у грі знаходиться на одному рівні з базовими фізіологічними потребами. Якщо протягом якогось часу вони не «приймають дозу», то починають відчувати невдоволення, отримують негативні емоції, впадають у депресію. 4. Стадія прихильності – згасання ігрової активності.
Перші ознаки комп’ютерної залежності дитини: • пропуски шкільних занять через гру вдома або відвідування комп’ютерного клубу; • просиджування біля комп’ютера у нічний час; • приймання їжі під час комп’ютерної гри; • асоціювання себе з героями комп’ютерних ігор; • відсутність інших захоплень, крім комп’ютерних ігор; • віддавання переваги комп’ютерним іграм, а не спілкуванню; • загальний час, проведений за грою, перевищує час виконання домашніх завдань, прогулянок, спілкування з батьками і однолітками, інших захоплень; • дитина не уявляє, чим себе зайняти, коли комп’ютер зламався; • конфлікти з батьками та їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп’ютером. Замість подолання труднощів чи то у спілкуванні, чи то у навчанні тощо, дитина поринає у комп’ютерну гру. Там, у грі, їй добре: вона сильна, смілива, озброєна, успішна…Але час, проведений за грою, не робить її сильнішою і успішнішою в реальному житті, тому, повертаючись із віртуального світу в реальний, вона відчуває дискомфорт, слабкість і беззахисність. І тому їй неодмінно хочеться повернутися туди, де вона – переможець. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими людьми. Якщо ви помітили перші ознаки початку комп’ютерної залежності у дитини, спробуйте відвернути її увагу на щось інше, цікаве (спортивні змагання, прогулянки, цікава поїздка тощо). Якщо це не дає бажаного результату, зверніться до психолога, можна також порадитися з дитячим психологом на сайті dopomoha. kiev. ua.
Керівник психологічної служби Кобеляцького району Юлія Мирошниченко
Головна 
