Четвер, 28.05.2020, 01:13
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3280
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 0
    Нових за місяць: 5
    Із них:
    Новачків: 905
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2566
    Жінок: 714
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5044
    Форум: 525/31602
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2008 » Березень » 21 » Микола Касьян: «Всі біди в Україні від брехунів» (рубрика "Кабінет")



    Микола Касьян: «Всі біди в Україні від брехунів» (рубрика "Кабінет")
    12:24
    Писати про Миколу Касьяна, брати у нього інтерв’ю і легко, і складно. Легко тому, що наш знаменитий земляк, не дивлячись на свої багаточисельні звання і титули, є людиною простою і комунікабельною. А складно тому, що, здається, про Миколу Андрійовича написано і сказано все. Та й які «зірки» журналістики з ним працювали! Імена одних лише Володимира Молчанова і Дмитра Гордона чого варті. Саме тому журналісти «ЕК», регулярно повідомляючи про ті чи інші події із життя знаменитого лікаря, особливо ж про його благодійну діяльність, не поспішали з розлогим матеріалом про Миколу Андрійовича. Все нагоди очікували. І вона трапилась. Вирішили ми запросити Касьяна до себе в «Кабінет». А точніше, зробивши для нього єдиного виняток, самі завітали в гостину до лікаря. І домовились попередньо, що будемо в основному говорити про владу, про ставлення до неї самого Касьяна і її місце біля нього. Микола Андрійович охоче згодився на інтерв’ю. Розмова з ним відбулася у вівторок, 18 березня, в його центрі мануальної терапії.
    Перед початком інтерв’ю ми ще декілька хвилин очікували закінчення прийому хворих. Він, той прийом, звично розпочався о п’ятій годині ранку і закінчився далеко за десяту. Не встигли зачинитися двері за останнім пацієнтом, як у вестибулі з’явилися інші відвідувачі. Крім журналістів того дня до Миколи Касьяна завітали ще й священнослужителі Української Православної Церкви Московського патріархату. Довелося очікувати, доки Микола Андрійович поговорить із священиками. Розмова в них відбулася звична для лікаря – про благодійність. І про деякі несподівані її наслідки. Зробив Касьян чергову пожертву на будівництво каплички на міському цвинтарі. Добра справа, Божа. А міська рада вирішила зробити так, щоб в цій культовій будівлі змогли відспівувати душі померлих представники всіх існуючих в Кобеляках конфесій. Подібне практикується у багатьох країнах світу. Та це не сподобалось представникам Московського патріархату. І прийшли вони до лікаря-благодійника чи то зі скаргою, чи то із проханням. А от із морокою, так це точно. Касьян з цього приводу невдоволено пробурчав: «Дасиш грошей на добру справу, так і її перехамаркають». І, дослухавши священиків, пообіцяв: «Нічого, якось розберемося і з цим».
    Одразу після закінчення цього епізоду виникло рішення змінити запланований початок інтерв’ю. Влада нікуди не подінеться, розпочнемо із благодійництва.

    Взагалі, я до грошей байдужий
    - Миколо Андрійовичу, за останні кілька років ви профінансували десятки, якщо не сотні різних благодійних проектів. Звідки такий потяг? І чи не рахували Ви коли-небудь, скільки грошей на подібні цілі витратили?
    - Гроші тим, хто потребує, роздавали всі Касьяни, з діда-прадіда. Щоправда, і дід, і батько давали в основному на церкви. Особливо любив батько жертвувати тим храмам, в яких в хорі молодиці гарні співають (сміється). А ще він, коли бачив бідного пацієнта, то не те, що плати з нього не брав, навпаки – свої гроші людині віддавав. Я теж так роблю.
    Чи рахував коли-небудь, скільки віддав на благодійність? Ніколи не робив і не робитиму цього.
    Ось недавно дружина вирішила сходити в банк «Аваль», щоб перевірити, скільки там на моєму рахунку грошей. А я їй кажу: «Не ходи і не перевіряй, там нічого немає, я вже все роздав». Ні, таки пішла. Ну й що? Було кілька десятків тисяч, залишилось п’ять. Так і тих невдовзі не буде. Ось дав 75 тисяч на капличку на цвинтарі. Вже кажуть, що цього не вистачить. Дам ще. Ось бутенківська сільська амбулаторія 4,5 тисячі просить. Як не дати? А там ще хтось прийде і попросить. Так гроші і розходяться.
    - Є така думка, що Микола Касьян при бажанні давно міг би стати, якщо не мільярдером, то мільйонером. Доларовим звичайно. Було є і є все. Авторитет, знайомства серед бізнесменів, чиновників, впливові друзі в Урядах різних держав та серед правоохоронців. Але Ви все життя проїздили на «Волзі», не придбали ні завода, ні фабрики. Чому?

    - Не моє це, бізнес той, капітали і мільйони. Взагалі, я до грошей байдужий. Навіщо вони мені? Дітей вивчив, житло їм придбав, далі самі знайдуть дорогу в житті.
    Єдиний раз у житті я «завівся» щодо грошей - це коли мені першу пенсію принесли. Оцінили мої заслуги «аж» у 41 рубль. Довелося писати і у Верховну Раду, і у Міністерство соціального захисту. А зараз в мене пенсія така, що й сам не очікував. Є що роздавати з п’яти тисяч.
    - Ну, Ви ж і заслужили.
    - Напевне, так.
    - Миколо Андрійовичу, з Вашого дозволу давайте перейдемо до запитань, пов’язаних із владою. Останній раз Ви її мали дуже давно, близько двадцяти років тому, ще будучи депутатом Верховної Ради СРСР. Чи я помиляюся? Якщо ні, то чому «зав’язали» із владою?
    - Ні, не помиляєтесь. Я, до речі, й до цього часу пишаюся своїм результатом під час голосування до Верховної Ради СРСР. Ми із Патріархом всієї Русі Алексієм єдині набрали по 97 відсотків голосів. Суперників практично не було. Хоча писали і пінилися від злоби деякі «друзі», особливо із середовища медиків. Як так, Касьяна обирати, та він же шарлатан! Та нічого, час і люди все розставили по місцях. Де ті «друзі»? У власній жовчі вже позахлиналися. Як і ті слідчі, що обіцяли заживо згноїти. Та самих вже кістки зітліли.
    У владу йти мені пропонували і при незалежній Україні. І теж у парламент. Та поставили умову – вступити до Соціалістичної партії. А я й в КПРС не був! І ні в що більше вступати не збираюся. Брехуни вони всі. Думав, що комуністи українські інші. Так і вони такі, як усі.
    - Зараз Ви якісь стосунки із «властьімущими» підтримуєте? Чи можете порівняти рівень сучасних чиновників із їх радянськими колегами?
    - Підтримую, звичайно. Чи я з ними, чи вони зі мною – не знаю. Знаю лише, що зараз якби в районі при владі був мій покійний кум Микола Слинько, то він би й сьогодні став найкращим. Ото був керівник! Зима, глупа ніч, а він вже по вулицях гасає, дивиться, чи дороги не занесло. А потім інших начальників із теплих ліжок піднімає – і вперед, до роботи. Микола не патякав, як більшість нинішніх, він робив, пер плуга. Міг і по мармизі заїхати, бувало й таке. Але не знічев’я, а по ділу, коли бачив, як гроші народні, добро чи час даремно розтринькують.
    Людиною не слова, а діла, справжнім керівником був і Віктор Медведчук. Хоча чому був? Він і зараз таким є. І мені абсолютно начхати на те, що про нього говорять чи пишуть. Він єдиний із численних обіцяльників втілив у життя мою мрію про центр мануальної терапії. Всі ж інші – брехуни!
    - Чи не створювалось у Вас враження, що люди при владі, всі ті чиновники, депутати високого рівня постійно експлуатували і експлуатують славне ім’я Миколи Касьяна? То знайомством із Вами козиряють, то підтримки на виборах прохають? Вам не набридло?
    - Та набридло, хай їм грець. Визнаю, використовували, прохали допомоги на виборах. Та й не лише на виборах. Та не хочу вже ні з ким зв’язуватись. Ось дзвонив недавно нинішній нардеп, який колись довго в Кобеляках працював. Під час виборчої кампанії він у мене був, обіцяв багато і місту, і району допомогти. Ну й забув, звичайно, про все після виборів. Зараз же попросив людей прийняти. Людей-то я прийму, а йому сказав: «Тебе давно посилали? Давай хоч я пошлю!» І послав.
    Взагалі, гидко дивитися на всіх тих політиків. Одні ж перевертні. Один такий, Кравчук його прізвище, колись на мене ногами тупав і кричав: «Та я тебе з партії..!». А що з партії? Я там не був. А тепер він в церкву ходить, свічечки ставить, в Бога увірував. Тьфу! Мій покійний батько, зустрівши подібного перевертня, демонстративно принюхувався, а потім казав: «Лайном воно було, лайном від нього й тхне».
    І ось від таких перевертнів, від таких брехунів всі біди в Україні. Дурять людей, обіцяють їм золоті гори, а в самих очі горять: «Швидше б до влади, до корита дорватися». Все, не хочу більше про брехунів говорити. Давайте краще про дітей. Вони говорять правду, діляться останнім, не розрізняють багатих і бідних.
    От сьогодні прийшов до мене хлопчик на прийом, а я йому цукерок і наділив. А воно, дитина, по щирості душевній виймає з пакета мандарини та й дарує дідові.
    А недавно була інша історія. Умовляв я одну дівчинку залишитись жити в Кобеляках. Кажу: «В мене в центрі дикі голуби живуть. Вони дояться і по відру молока дають. Будемо з нього цукерки «Пташине молоко» робити і їстимемо». А вона мамі, покрутивши пальцем біля скроні: «Дядя, певно, хворий, я знаю з чого цукерки роблять». Такі вони, діти - кажуть те, що думають. А політики – навпаки.
    - Чи є щось в житті, про що шкодуєте, що не вдалося здійснити?
    - Такого майже немає. Хоча натерпівся чимало незаслужених образ. І писали на мене доноси, і проклинали. І по роботі, і в особистому житті. Знаєте, бувало, що жінки незадоволені тим, що відмовив їм у близькості, всілякі плітки пускали по світу. Дружина Андріана навіть «розбиратися» із деякими їздила.
    А взагалі я помітив – зло повернулося до тих злих людей. І повернулося сторицею. От, скажімо, кілька років тому мене обікрали. І вкрали деякі іменні речі, котрі й матеріальної цінності не мають, а дорогі мені як пам’ять. Було тоді в мене багато міліціонерів, шукали злодія, але не знайшли. А потім трапився мені один цікавий пацієнт. Непримітний такий чоловічок, бідненько одягнений. Все сидів на лавочці біля будівлі, цигарки курив. А одного разу він їсти попросив. Дружина навіть розсердилася. Мовляв, ще й годувати всіх будемо. А я кажу: «Дай чоловіку поїсти, є ж у нас». Поївши, він подякував і сказав: «Я злодій в законі. Знаю, що Вас обікрали. Більше цього ніколи не буде». А потім приїхав у Кобеляки із Кривого Рогу із зізнанням той чоловік, що дім «обчистив». Просив пробачення. Я не пробачив. І через деякий час мені повідомили, що його вбили.
    Можливо, єдине, за чим жалкую, так це за зруйнованим першим грандіозним за задумом центром мануальної терапії. Як їздив туди із Оксаною Марченко, дружиною Медведчука, то не втримався від сліз (в цьому моменті Микола Андрійович просльозився).

    В Китаї мені пропонували зарплату в 22 тисячі доларів
    @ - Мене цікавить питання, яке Вам, Миколо Андрійовичу, напевне, задавали не один десяток разів. Чому Ви так дорожите Кобеляками? Вам пропонували престижну роботу, великі гроші в Україні і за кордоном, а Ви залишились тут… Невже все це – надзвичайний патріотизм? Чи, може, є інша причина?
    - Так, роботу пропонували скрізь – і в Росії, і в США, і в Ізраїлі, і в Японії. Напевне, найкращі умови запропонували китайці – 22 тисячі доларів щомісяця і всі умови проживання. Але ж… Є в мене вірш, а в ньому такі рядки: «Я - українець, син свого народу». І цим все сказано.
    Дуже спокусливою була й пропозиція тодішнього першого секретаря московського горкому КПРС Юрія Лужкова. Він нас із Андріаною і Яном завів у чотирикімнатну квартиру на Кутузовському проспекті в Москві і сказав: «Це ваше». Андріана «загорілася», захотіла залишитися. Я ж відповів: «Ти залишайся, а я поїхав у Кобеляки». Тоді й прозвучала знаменита фраза: «Москва і Київ нам до с...ки, у нас столиця – Кобеляки». Ще батько мені заповідав: «Миколо, не кидай Кобеляки, це - твоя батьківщина. От я і не покинув рідне містечко. Впевнений, що зробив правильно. Думаю, що як дерево, вирване з корінням, не прижився б на чужій землі.
    @ - Миколо Андрійовичу, я щиро поважаю Вас і те, що Ви робите на планеті Земля. Але думаю, що у Вас, як і у всіх людей, траплялися життєві і професійні помилки. Наскільки серйозними були їх наслідки?
    - Так, помилки були. І в достатній кількості. Найгірша – коли одружився на другому курсі (сміється). А жінка гулящою виявилася. Зрадила мені з моїм другом. ЇЇ вигнав і забув. А другові пізніше пробачив. Були помилки і в професійній діяльності. А як без них, звідки досвід береться? Пам’ятаєте у Єсеніна: «Как мало пройдено дорог, как много сделано ошибок». Всі ми помиляємось. Амосов казав: «Я тобі, як другу, зізнаюся – і мені не завжди довіряй. От кажу я людям: «Не пийте горілки», а сам же п’ю.
    @ - Кого вважаєте своїми учнями і послідовниками? Якщо таких немає, то чому?
    - Такі є. В Кобеляках – Олексій Чигрин. Всі ж інші, місцеві - теж непогані хлопці. Але частенько забагато на себе беруть. Я їм і сину Яну кажу: «Не лізьте до шиї, то не ваше». А вони беруться. Не їхнє - і діти до року від народження. В Італії добре працює мій послідовник Саідбеков, в Ізраїлі – Штепа. Подобається мені і Крапивка із Ленінграда.
    @ - Чи є у Вас справжні друзі?
    - Є. Та, на жаль, їх стає все менше. Невблаганний час забирає друзів із життя. От позавчора у Полтаві помер Вася Яценко. Розумний і мудрий хлопець був. Брехунів і підлиз наскрізь бачив. І будь-кому міг сказати: «Не бреши».
    Йосип Кобзон – то більше навіть чим друг і кум. Він дійсно – Людина з великої літери. Він мене з напівслова, напівдумки розуміє і відчуває. От дізнався я колись, що в нього концерт у Дніпропетровську. Сіли з Яном і Андріаною в машину і поїхали. Йосипа я про свій приїзд не повідомляв. Так що ж Ви думаєте? Він співав, співав, а потім перестав і каже: «Он мій друг Касьян сидить. На його честь співаю ще чотири пісні!» Ну завдяки якому чуттю він дізнався, що я в залі?

    Пишіть правду, а тих, кому не подобається, посилайте на …
    …Закінчувалася наша розмова вже за обіднім столом. Все було скромно, без заморських витребеньок, без срібла і золота на столі, без прислуги біля столу. Поряд сиділи і академік Касьян, і журналісти, і робітники центру. Їли домашню ковбасу, картопляне пюре і мариновані помідори. Пили й по чарці. Микола Андрійович скаржився на здоров’я. А через відчинені двері було чутно, як секретар говорила: «Так, завтра прийом буде. В п’ять ранку, як завжди».
    І я запитав: «Миколо Андрійовичу, а Вам не набридло? Ну навіщо так каторжно працювати у сімдесят років?» Академік відповів: «А знаєш, яке це щастя, бачити результат своєї роботи? Яке щастя відчуваєш, коли людину до тебе приносять, а назад вона йде своїми ногами?»
    А потім Касьян, який без цього не був би собою, пожартував: «А ще я щасливіший від вас, бо ви ніколи стільки голих с..к не побачите».
    Довелося почути і своєрідну настанову від великого Лікаря, Чоловіка і Правдолюба Миколи Касьяна. А звучить вона так: «Пишіть правду. А тих, кому не подобається, посилайте на …». Він сам так робив і робить. І, дай Бог, ще довго говоритиме правду, «посилатиме» брехунів і рятуватиме людей.

    Ігор ФІЛОНЕНКО
    Категорія: Новини Кобеляччини | Переглядів: 2064 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 1
    22.03.2008
    1. Selyvanoff (Selyvanoff) [Матеріал]
    Яким був таким і лишився, дарма що чудовий лікар..
    Ну послав депутата Верховної Ради .... То й що з того ... А я його при нагоді пошлю
    хоч і в космос .... Щось зміниться ?... , ВІН САМ БРЕХУН !!!


    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Ремонт стиральных ... >>
  • Інтеренет-магазини... >>
  • Международные SMS ... >>
  • Какая контора лучш... >>
  • Вхід тільки для жі... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2020, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net