Пятниця, 29.03.2024, 16:47
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3484
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 1
    Нових за тиждень: 1
    Нових за місяць: 2
    Із них:
    Новачків: 1109
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2732
    Жінок: 752
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5535
    Форум: 555/31813
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2008 » Квітень » 2 » Полтавець увійшов до десятки найсильніших українських екстрасенсів



    Полтавець увійшов до десятки найсильніших українських екстрасенсів
    10:44
    Полтавець Віталій Загорулько увійшов до десятки найсильніших учасників реаліті-шоу телеканалу СТБ «Битва екстрасенсів»
    51-річний Віталій стверджує, що відбірковий тур і старт другого сезону реаліті-шоу супроводжувалися «диким стресом». За час цих експериментів наш земляк схуд на 5 кілограмів. Переконувати інших у наявності паранормальних здібностей доводиться або в повній темряві, або у світлі телекамер і прожекторів — це заважає сконцентруватися. З іншого боку, Віталій зрозумів: «Стрес розширює межі моїх можливостей. Розігнавши психіку, відкриваєш у собі таке...»

    А коли ви вперше зрозуміли, що... не такий, як усі?— Я знав це завжди. У школі № 2, де навчався, мене вважали диваком. Я захоплювався хатха- й раджа-йогою. А ще хотів навчитися гіпнозу. Намалювавши на стіні чорне коло діаметром один сантиметр,  годинами не мор-гаючи дивився на нього. Поступово навчився вводити людей у стан гіпнотичного сну. Якось побачив сліпого, який ішов вулицею, — і мене ніби струмом ударило: як він орієнтується в просторі? Мені це вкрай необхідно було знати, і тому вночі, щоб ніхто на бачив, я виходив на вулицю й зав'язував очі чорною пов'язкою... Так років через 7—8 міг, нічого не бачачи, ходити нічним містом: відчував ями, бордюри і навіть людей. У мене не було необхідності бачити — я відчував... Років у 20 почав відвідувати циркову студію при Будинку культури турбомеханічного заводу. Під час перерви просив когось із членів студії сховати в залі шпильку (я в цей час виходив), потім брав людину за руку в ділянці пульсу й просив подумки наказувати, куди мені йти. І... знаходив шпильку. Експериментував і з гіпнозом. Якось вручив приятелю папірець, запевнивши, що даю 100 карбованців, і послав його до магазину за продуктами. Той слухняно пішов. Повернувся в супроводі працівника міліції... Усе це було. І я не просто розважався — вчився. Потім почав тренувати пам'ять — міг за 3 секунди запам'ятати 50 цифр і відтворити цю цифрову гаму в будь-якому порядку. Настав час, коли я зрозумів, що багато чого можу. Одного ранку я підійшов до кіоску й купив 100 конвертів, а також атлас автомобільних доріг. І розіслав у різні кінці Радянського Союзу рівно сто листів. Першою надійшла відповідь із Актюбінської філармонії: ми хочемо, мовляв, побачити, що ви можете. Їду до Актюбінська — й мене одразу беруть...— А чому не звернулися в Полтавську філармонію?— Звертався. Мені відповіли, що подібні здібності їх не цікавлять. А в Актюбінську відразу сказали: ви, мовляв, феномен. Буквально через чотири дні були готові афіші з моєю фізіономією. Із цього моменту в мене почалося зовсім інше життя — я став артистом оригінального жанру. Моя концертна програма називалася «Твої можливості, людино». За 15 років об'їздив із нею третину Радянського Союзу — Казахстан, Далекий Схід, Байкало-Амурську магістраль, Якутію, Центральну Росію. Давав по 2—3 концерти на день. Після них мене чекав натовп людей: у одних були проблеми зі здоров'ям, інші хотіли знати свою долю... Коли ж закрилися філармонії, Будинки культури, я повернувся додому в Полтаву...

    А чому раптом вирішили продемонструвати свої здібності на всю країну?—

    Якось прочитав титри: телеканал СТБ шукає людей із паранормальними здібностями. Я зателефонував — мені повідомили, що зональний кастинг пройде в Харкові. На кастингу показую свої афіші, а мені кажуть: ви нам покажіть щось реальне. Тоді прошу дівчину з натовпу сховати шпильку, а сам з керівником проекту Вікторією Барсковою виходжу за двері. Повернувшись, беру дівчину за руку й чую, як вона подумки командує: іди прямо, тепер — направо, у третьому ряду сидить чоловік... Підходжу до нього й відчуваю, що шпилька — в одному цікавому місці... Після того, як показав, що щось можу, на мене чекав такий експеримент: потрібно було сказати, кого з людей, зображених на різних фотографіях, немає серед живих. Я провів рукою над знімками й відчув: від одного йде тепловий промінь... Наступний експеримент був також пов'язаний із фотографією. На ньому — пальми, молодий чоловік тримає на руках трирічну дитину. На запитання, на яку хворобу страждала дитина, не відповів ніхто з учасників кастингу. Виявилося, що вона народилася без ануса. Третій експеримент: мені показали обручку. Завдання: розповісти, що пов'язане з нею. Я єдиний сказав: «У мене таке враження, що це материна обручка», — і таким чином влучив у «десятку». Після цього їду додому. Одного ранку мене будить телефонний дзвінок: «Віталію, післязавтра збір на станції метро «Арсенальна»... Виходжу на станції метро — а там такий натовп! Думаю: куди я потрапив? Сідаємо у 8 автобусів, які привозять нас до Будинку культури (усе це показували в телепроекті). Заходимо до просторого залу. І що бачимо? Чорна ширма, перед нею — червона смуга, заходити за яку суворо заборонено. Завдання: мусимо за 10 хвилин відчути, що за ширмою. Я підходжу до червоної смуги, воджу рукою й відчуваю, що там щось чорне, живе, у нього б'ється серце... Я відповів, що там людина в чорному. Після цього ми спілкувалися з психологом із СБУ.— Там був присутній і психолог із СБУ?— Так. У мене склалося враження, що наші надможливості комусь потрібні для якихось цілей. Усе закінчилося о вісімнадцятій годині. Нас викликали в хол і повідомили, що із 165 осіб відібрали 28 (серед останніх був і я). Та ніхто не розходився, усі хотіли дізнатися, що було там, за ширмою. Минає дві години, до залу нас не впускають — весь цей час там відбувається щось незрозуміле. Нарешті заходимо, ширма розсунулася й усі побачили... страуса, який стояв у величезній клітці. «Я хотів попередити Нестора Шуфрича, що йому, імовірно, загрожує травма»— Тобто під час експерименту за ширмою була не людина, а птах? І цього «не побачив» ніхто з тих, котрі вважають себе ясновидцями?— Слухайте далі. Після цього я підійшов до керівника проекту й говорю: «Щось тут не так. Я відчував, що за ширмою була людина в чорному, і в мене таке враження, що страуса привезли за ті 2 години, що нас не впускали до залу». Вона промовчала, але по її очах побачив, що мої сумніви небезпідставні. Але все це — лише мої відчуття. А могло бути й таке: біля клітки зі страусом походжала людина в чорному, яку я чітко «побачив» крізь ширму.— Я так зрозуміла: навіть якісь свої провали екстрасенси завжди можуть виправдати.— Наступного дня нас знову привозять до Будинку культури й попереджають: будьте готовими до того, що після сьогоднішнього й завтрашнього експериментів більшість із вас поїде додому, — залишаться лише десятеро найсильніших. Перед входом до залу на мене надівають маску, я одразу ж втрачаю орієнтир і дуже сильно вдаряюся головою об двері.— А що ж сталося з вашою здатністю розпізнавати предмети в темряві?— Зрозумійте, усі ці експерименти супроводжувалися сильним стресом, душевною напругою... Мене кудись ведуть, потім знімають маску. Я стою посеред диму й бачу справа й зліва по 6 високих дзеркальних шаф. Назустріч виходить ведучий шоу Павло Костіцин і говорить: «В одній із шаф знаходиться людина. Ви повинні відчути, в якій саме». Скажу чесно: моє серце стукає 300 ударів за хвилину, я нічого не тямлю. Іду доріжкою, і біля другої шафи інтуїція підказує мені: «Віталію, тут стоїть людина». Але з нею бореться логіка, яка стверджує: «Та не може бути все так просто». Я знімаю взуття, прямую далі й показую на передостанню шафу. Павло відчиняє двері: там стоїть манекен — до речі, схожий на живого чоловіка як дві краплі води. В інтерв'ю я так і сказав: «Я не програв, оскільки моя логіка відреагувала на «двійника». До речі, лише шестеро із 28 вгадали, в якій саме шафі — жива людина... Цілу ніч не сплю, надіваю на очі чорну пов'язку й тренуюся. Оскільки нас попередили, що наступний експеримент буде суперскладним... 11 лютого експеримент знову проходить у Будинку культури. У нас відбирають мобільні телефони, перевіряють металодетектором. Перед дверима на очі мені знову надівають маску і дають конверт, пояснивши, що в ньому — річ людини, яку мушу відчути. Мене знову кудись ведуть. Тільки-но я зупинився, почув голос «за кадром»: «Віталію, за кілька метрів від вас — відома людина. У ваших руках — конверт з її річчю. Через 3 хвилини ви повинні якомога більше розповісти про цю людину й по можливості назвати її ім'я та прізвище. Час пішов...» Стою й не можу зосередитися. І раптом згадую, що сьогодні — день народження моєї матері, яка померла два роки тому. Я підняв обличчя й прорік: «Мамо, я тебе пам'ятаю, допоможи...» І що ви думаєте? Переді мною несподівано з'являється обличчя людини — спершу зображення було блідим, потім — усе яскравішим і яскравішим. Це було обличчя... Нестора Шуфрича. Я бачив його секунд 10, потім воно почало зменшуватися й зникло. Я знову залишився в темряві й почав говорити: «Я бачив цю людину, чую запах її одеколону. Це політик, суперник нинішнього Прем'єр-міністра України, у цього чоловіка є син. Ця людина — Нестор Шуфрич». Тут я відчув хвилювання людей, які були поряд, і зрозумів, що вгадав. Ще одна теплова хвиля обкутала мене — вона йшла від тієї людини... З мене знімають маску. І що я бачу? Переді мною — доріжка із запалених свічок. А за кілька метрів у червоному кріслі справді сидить Нестор Шуфрич. От він встає, переступає через ряди свічок і тисне мені руку: «Віталію, я вражений. Якби мене не запросили на цю передачу, ніколи б не повірив, що є люди з такими незвичайними здібностями...» Він знову сідає в крісло, а я, ще не вийшовши з трансу, воджу рукою й говорю: «Хочу вам сказати, але це не для всіх...» І тут мене ведуть у вузький коридор. Знову — бесіда з психологом СБУ, знову — інтерв'ю. Тут чую якийсь шум: одна з учасниць умудрилася пронести мобільний телефон, її тут же викреслили зі списку. Таким чином, Нестор Шуфрич перестав бути інкогніто, і в наступні дві години шукали йому заміну. Нею стала Надія Грановська із колишнього складу ВІА «Гра». Ми вже збиралися їхати до готелю, коли до мене підійшов чоловік років 30: «Віталію, Нестор Шуфрич уповноважив мене переказати, що неодмінно зв'яжеться з вами. Він хоче поговорити...»— Відбулася у вас із ним розмова чи ні?— Справа в тому, що пан Шуфрич зламав ногу, тож, думаю, йому не до розмов. До речі, тоді, після експерименту, я хотів попередити, що йому, імовірно, загрожує травма, а тому потрібно поберегтися. Але мене швиденько вивели... Випробування на цьому не закінчуються. Як виявилося, відібрали 13 осіб, тож на нас чекає ще один експеримент, після якого залишиться десятеро. Я заходжу, мені дають аркуш, поділений на чотири частини: в одній — трикутник, у другій — коло, у третій — квадрат. У четвертій — відкривають різні фігури. Із трьох спроб я вгадую... три рази. Очевидно, дуже вже хотів потрапити до телепроекту. Так закінчився відбірковий тур. До речі, коли їхав до Києва, мої приятелі збивали: «Віталію, куди ти лізеш? Там же все куплено». А я поїхав і без будь-яких грошей пройшов відбірковий тур. Отже, повірте, не все у нас в Україні купується. Навпаки, наше перебування в Києві влітає в копієчку телеканалу. Проживання в столиці, харчування, навіть проїзд — за рахунок каналу. Окрім цього, мені подарували два добротні костюми й три кольорові сорочки. Можете побачити мене в них із телеекрана.
    Ви сказали, що був момент, коли подумали, що вилітаєте із телепроекту. Що це за момент?— Після першої «битви» (канал СТБ транслював її минулої неділі) мав покинути проект один із десяти. І от Костіцин вишикував усіх і звертається до мене: «Віталію, ви відмінно відпрацювали експеримент із кров'ю, але були недостатньо сильним у двох інших. І тому мушу констатувати...»— Далі йшла пауза...—Так. Мені потім говорили, що став білим, як сніг. Далі Павло прорік: «Але не хвилюйтеся, ви залишаєтеся в проекті». Отак він мене розвів.«Над четвертою пробіркою відчув тепловий промінь і зрозумів: це моя кров»— Розкажіть про експеримент із кров'ю. — Уранці нас повезли до медичної клініки. Завели в лабораторію й кажуть: у кожного з нас візьмуть із вени кров. Мені вводять голку у вену, тут же все це знімають телекамери й тут же беруть інтерв'ю. Повірте, це дуже неприємно... Увечері нас привозять до аптеки-музею. В окремій кімнаті у штативі стоять десять наших пробірок з кров'ю і одинадцята — з кров'ю Павла Костіцина. Нам пояснюють: усі пробірки зашифровані. Мусимо за десять хвилин відчути свою кров. Я провів рукою й над четвертою пробіркою відчув тепловий промінь. Одразу ж сказав: «Це моя кров». — «Подумайте, — зупинив мене Костіцин. — У вас ще більше дев'яти хвилин». Я знову провів рукою над пробірками, сумніву не було: сильний тепловий промінь ішов саме від четвертої пробірки. Я повторив: «Так, це моя кров, я припиняю експеримент». У цей момент у мене була така нервова напруга, що мимоволі заплющив очі. І тут чую голос Костіцина: «Віталію, відкрийте конверт із шифром». Я відкриваю й читаю: Віталій Загорулько. «Це означає, — констатує Костіцин, — що ви відчули свою кров». До речі, це вдалося лише трьом із десяти учасників телешоу... Телеканал СТБ зняв ще багато експериментів з моєю участю, але, згідно з контрактом, не маю права розповідати про них до їхнього виходу на екран.
    — Ви стверджуєте, що бачите долю людини...— Так. До речі, епізод із Нестором Шуфричем якраз і був прикладом ясновидіння. Я наосліп багато чого розповів про людину, назвав її ім'я та прізвище. — А якщо бачите, що людину чекає щось погане, говорите про це?— Іноді доводиться. Як, скажімо, в одному з останніх експериментів. Жінка, яка була одночасно й експертом, принесла фото сестри, що зникла. Я сказав, що вона жива, хоч потрапила в неприємну ситуацію, назвав риси її характеру. Попросивши географічну карту, провів над нею рукою й повідомив, де приблизно її шукати. Я не зміг видати більше інформації, бо серед прожекторів, телекамер дуже важко працювати — ці експерименти люблять тишу й приглушене світло. Окрім усього, позаду камер у кріслі сидів чоловік і дивився мені в потилицю. Я весь час відчував його погляд — він заважав мені зосередитися. Після чергового експерименту я не витримав і підійшов до нього. «Скажіть, — запитав прямо, — чому весь час не зводите з мене очей?» Він відповів: «Я володію гіпнозом, і моє завдання — спробувати відчути ваші думки». — Ну, просто суцільні експерименти... Ви відчуваєте в собі сили дійти до кінця?— Проект настільки складний, що передбачити його фінал практично неможливо. Окрім цього, в одних експериментах я на висоті, в інших — просто безсилий. — І як ви це поясните?— Мені здається, це не піддається поясненню. У всіх цих експериментах важливо почути власну інтуїцію — тільки вона дає суперефект. Якщо ж підключається логіка, ти неодмінно програєш. Мене часто запитують ваші колеги, чим збираюся займатися, коли рано чи пізно приїду з «Битви екстрасенсів». Справа в тому, що завдяки цим експериментам відкрив у собі здібності, про існування яких не підозрював. Я зрозумів, що володію ясновидінням, дуже відчуваю людину. Хочу займатися масажем (мої руки здатні навіть розгладжувати зморшки), плануванням значних покупок, угод...— Коротко кажучи, видаватимете іншим інформацію, яку неможливо перевірити?— А що ви скажете про таку ситуацію? Перед зйомками телепередачі нас завжди гримують. Так от, якось до гримерки зайшла молода жінка. Я подивився на неї, й несподівано мене «перемкнуло»: «Бачу аварію. Зіткнулися два автомобілі. Один із них — «малолітражка» з білим дахом». Жінка зблідла: «Це мій автомобіль». Ми спустилися з другого поверху — й на вулиці я побачив чорну іномарку-«малолітражку» з білим дахом. А я ж узагалі не знав, що та жінка водить авто. От такі бувають речі. Окрім усього, відкрив у собі дар — прогнозувати людей на кохання, гроші, удачу

    Автор: Ганна ЯРОШЕНКО

    www.regionnews.poltava.ua
    Категорія: Новини України | Переглядів: 2328 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 1
    20.02.2010
    1. маріанна [Матеріал]
    МЕНІ ДУЖЕ ПОТРІБНА ВАША ДОПОМОГА! БУДЬ-ЛАСКА ДОПОМОЖІТЬ!!!!!!!


    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Наука и смысл жизн... >>
  • О путешествиях: Из... >>
  • Перевод документов >>
  • Международные SMS ... >>
  • БЕЗДЕПОЗИТНЫЕ БОНУ... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2024, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net