Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Щодня, дивлячись ввечері багаточисельні сюжети, присвячені українізації навчального процесу у школах, вступу до НАТО та іншим дискусійним темам, вирішив і я на годину відкласти всі свої справи і висловитися з нього приводу на сторінках газети. Почну свої роздуми зі згадки про так звані сталінські часи. Причому користуватимусь не літературними, художніми чи документальними джерелами, а досвідом життя свого роду. В 30-их роках минулого століття мій дід був розкуркулений за те, що все життя добросовісно гнув спину на землі. А хто ж його і йому подібних розкуркулював? Цим займалися ті, хто сам не надто прагнув працювати, а любив дармовим, а то й чужим користуватися. Зараз таких теж вистачає. Та я категорично не згоден із твердженням, що ті страшні репресії, а саме – розкуркулювання, розстріли, голодомор, були геноцидом українського народу. В той час, як і зараз, на Україні проживали десятки, якщо не сотні національностей. І всі вони страждали. До того ж, репресії прокотилися і по всій Центральній Росії. Тобто помирали з голоду, були розстріляні, загинули у ГУЛАЗі не лише українці, а й росіяни. І якщо й пред’являти комусь претензії в геноциді, то не Росії, а Грузії. Чому я так вважаю? А згадайте, хто в ті часи керував величезною державою під назвою СРСР. А керували, в основному, вихідці із цієї кавказької республіки – Сталін, Берія та інші. Чи я помиляюся? Чи таких людей не було? Йдемо далі. Зараз в Україні чомусь знову намагаються наступити на старі граблі. Люди старшого покоління пам’ятають про таке явище як русифікація. З моєї точки зору, воно було потрібним і логічним. Для спілкування сотень мільйонів людей із своєю мовою потрібна була одна – універсальна і об’єднуюча. От і вибрали російську. Зараз іде українізація. Але, на мою думку, весь сенс не в мові, а у виконанні законів України, у вихованні справжнього патріотизму. Зараз спілкуєшся із представниками молодшого покоління і просто жахаєшся. Вони не знають, що таке патріотизм, громадянський обов’язок, зате добре обізнані з алкоголізмом і наркоманією. На одній вечірці мені довелося поспілкуватися із представником сучасної молоді. Так він заявив: «Якщо прийде німець і платитиме мені 3 тисячі в місяць, то я працюватиму на нього!» А де ж патріотизм? Щоб добре жити, потрібно багато працювати. А сучасні молодики «пахати» не бажають, натомість готові продатися іноземцям. Багато нині розповідають про те, що Росія постійно керувала Україною, втручалась у її справи. Це теж неправда. За весь період свого життя в Кобеляцькому районі, а це не одне десятиліття, я жодного разу не бачив тут керівників з Москви. Ба, навіть не чув, щоб вони тут керували. Керували наші, місцеві. І закони були місцеві, і часто-густо несправедливі. Тому багато кобелячан їздили добиватися правди і справедливості за межі рідного району. Ось це –було! А закінчу свої роздуми темою НАТО. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, мій дід не зустрічав німецьких окупантів із хлібом та сіллю. Хоча й настраждався від радянської влади донесхочу. Він тоді сказав: «Річка тече до моря, колесо крутиться вперед. Керівники змінюються, а держава, батьківщина залишається. Ними не торгують!» І він не продав свою Батьківщину. За що я, його внук, дуже вдячний. В ті часи дід жив у селі Розсипалівка, що було поряд із Кобеляками. В тому населеному пункті налічувалось 140 дворів. І 17 розсипалівців таки продали Батьківщину. Вони пішли працювати на окупантів. Їх нащадки і зараз живуть поряд із нами, тому з етичних міркувань не називатиму їх прізвищ. Та все ж більшість радянських людей – українців і білорусів, росіян і вірмен, грузин і казахів із зброєю в руках виступили на захист своєї Вітчизни і ціною величезних жертв вибороли незалежність і свободу для себе, для своїх дітей та внуків. Так чому ж ми зараз нехтуємо пам’яттю про їх подвиг? Чому зараз виникла і розпалюється неприязнь між Україною та Росією? Мільйони українців живуть в Росії, а мільйони росіян - в Україні. Життя цих народів неможливо уявити один без одного. Але керівники чомусь розділяють нас кордонами, геноцидами, військовими блоками. На мою думку – це неправильно. І нам не потрібно йти ні на Захід, ні на Схід. Нам потрібно залишатися самими собою і жити на своїй Богом даній, прекрасній землі.
Головна 
