Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Французький режисер Жіль Ґрануйє показав у Києві, Одесі, Луганську та
Донецьку виставу про аварію на Чорнобильській АЕС «Весна». У ній
ідеться про жінку з міста Прип’ять, яка одружилася 26 квітня 1986-го.
Її чоловіка-військового з-за святкового столу забирають гасити пожежу
на атомній станції. Невдовзі він помирає.
— У французькій газеті «Ле Монд» я прочитав, що в Україні
влаштовують екскурсії до Прип’яті, — згадує Жіль Ґрануйє. — Мене
вразило, що люди на такій трагедії заробляють гроші.
2006-го Ґрануйє на два тижні прилетів до Києва. До Прип’яті їхати не наважився.
— Чому маю комусь платити за своє ж отруєння там радіацією? —
обурюється. — Інформацію про аварію шукав в Інтернеті, читав свідчення
очевидців, документи. Про наслідки трагедії французи знають. А от про
ліквідаторів аварії, про те, що і як людям довелося пережити, — ні. Я
розповів про це Франції.
На сцені стоїть екран із дощок, схожий на рекламний щит. На ньому за
допомогою проектора показують то вулички Славутича, то реактор у
полум’ї, то головну героїню Олю. На підлозі килим кольору зеленої
трави, декілька стільців і стіл.
П’ятеро героїв вистави розмовляють французькою. Над сценою висить монітор, де показують титри російською. Написано з помилками.
— Переклад зробили російською через технічні та фінансові проблеми, — пояснює перед показом режисер. У залі чути смішки.
Дія вистави відбувається в сьогоденні та 26 квітня 1986-го, у день
весілля Олі й аварії на ЧАЕС. Нині, щоб прогодувати доньку, жінка
мусить працювати екскурсоводом у Прип’яті. Про це вона розказує на
початку спектаклю. Невдовзі зізнається, що заміж вийшла цнотливою й
встигла побути дружиною всього декілька годин.
— А звідки тоді у неї дитина взялася? — питає якась дівчина у хлопця.
З’ясовується, що Оля провідала чоловіка в лікарні незадовго до його
смерті. Там вони встигли зачати дитину. Наступні 20 років жінка береже
йому вірність.
— Драматургія вистави смішить своєю недолугістю, — коментує сюжет
Марися Нікітюк, яка навчається на театрального критика в університеті
ім. Карпенка-Карого. — Якби Шекспір писав сценарії для мексиканських
серіалів, могло б вийти щось подібне. У постановці повно всіляких
стереотипів щодо України. Герої постійно згадують Маркса, Енгельса,
Леніна, Блохіна. За задумом автора, це мало б надавати п’єсі
українського колориту.