Я ніколи не мав ворогів. Тим більше не хотів би наживати їх зараз, але ж хочеться говорити правду, а правда, кажуть, у вічі коле. Тому й сприймають її як образу чи злий намір.
Ні для кого не є новиною, що наші славні і любі Кобеляки значно поступаються своїм сусідам-райцентрам благоустроєм, впорядкованістю і чистотою, там більше вулиць з твердим покриттям, пішохідних доріжок, освітленість в нічний час, водозабірні колонки, що працюють, і передбачені проектами крани зовнішнього водозабору у багатоквартирних будинках, щоб люди розводили у дворах квітники, а не смітники. Саме занедбаність зелених зон та відсутність квітників і є найбільшим недоліком Кобеляк.
Чомусь не Кобеляки, а Нові Санжари стали курортним містечком, де є санаторій, кілька будинків відпочинку, близько десятка літніх дитячих таборів, хоч у Кобеляках і Ворскла повноводніша, і краєвиди красивіші.
Чомусь у Царичанці парки і сквери не забудовані магазинами і генделиками, а впорядковані, обладнані квітниками, фонтанчиками, є «чортове колесо», каруселі і танцювальний майданчик не в діогеновій бочці.
Вражає квітниками Решетилівка. Квіти біля кожної установи, біля кожного навчального закладу, на дорогах побіля ліцею, гімназії, шкіл. Турнікети, розмітки, по кілька знаків (і це при наявності об’їзної дороги для транзитного транспорту), значно охайніше біля осель, відсутні купи будматеріалів, чагарники, бур’яни. Оселі не обов’язково багаті – головне, доглянуті.
Я нікого не звинувачую і не критикую, бо така вже давня традиція: «У Кобеляках, як і всюди, але хоч трішечки, а гірше». Навпаки – потрібно відмітити, що останнім часом є наміри змінити ситуацію на краще. Просто гріх у цьому контексті не відзначити зусилля і старання «Міської сервісної служби» по наведенню ладу в місті при мізерному фінансуванні та відсутності необхідних механізмів і засобів.
Я і пишу цю статтю саме тому, щоб переконати кобелячан в тім, що будь В.Слісаренко зі своїм колективом хоч тричі всюдисутнім, як сам Господь Бог, йому не впоратись без нашої допомоги. Слід усвідомити, що сміттєзбиральні майданчики, контейнери та інше - це лише засоби, за допомогою яких легше наводити лад у дворі, біля двору, на вулицях. Нажаль, починати потрібно не з засобів, а з того, щоб кожен кобелячанин вважав своїм обов’язком, справою честі і навіть життєвою необхідністю чистоту, красу, впорядкованість свого міста, щоб цим переймався колектив кожної установи, підприємства, а найперше, міської та районної влад, для яких, нажаль, наше місто є чужим.
Саме низький рівень вихованості, культури, порядності і є головною проблемою у вирішенні багатьох аспектів нашого життя, в тому числі, краси і впорядкованості міста. Наведу такий приклад. Стою біля двору, іде хлопчик і їсть чіпси чи сухарики, саме біля мене вони закінчились, він заглянув у пачку і тут же кинув її під ноги. Я сказав, що смітити негарно, після чого дитина довго дивилась на мене незрозуміло і здивовано. Мені стало жаль хлоп’я, бо я зрозумів, що ніхто і ніколи йому такого не говорив. Хлопчик вчинив так, як щодня роблять тато, мама, дядя, тьотя, старшокласники – де розмотали цукерку, там і кинули фантик, де їли морозиво чи щось інше, там і викинули упаковку. Я вже не кажу про недопалки, пляшки, пакети. А де хтось бачив у Кобеляках по-іншому? Не нести ж додому, а урн в місті кілька десятків і лише на центральних вулицях. То що можна говорити про красу міста не лише сьогоднішнього, а й майбутнього?
Незважаючи на сказане, я оптиміст і вірю, що може бути по-іншому. І буде, якщо взятися всім разом, всією громадою «обух сталить», Адже буває, і є, і я бачив по-другому. Я вже розповідав, як одного разу, їдучи з Білої Церкви до Фастова, потрапив у село Ковалівку. В’їжджаючи – відрив рота і закрив, виїжджаючи. Таку красу описати неможливо. Щойно побілені бордюри, дерева. Обабіч дороги квітники, в бочках екзотичні квіти. На перехрестях знаки, розмітки, урни, низько розташовані ліхтарі. На мальовничому пагорбі величезний наземний годинник, яких у Європі близько десятка. Звичайно, на облаштування цієї краси пішли чималі гроші. У Фастові мені розповіли, що це господарство Тетяни Засухи, тітки депутата Верховної Ради, її чоловік був головою Київської ОДА, а кумом був сам Леонід Кучма. Але мене цікавили не первинні затрати, а чого коштує постійне підтримання цієї краси. І знову довелося відкрити рота – майже нічого. Один чоловік на конячці за кілька годин випорожняє урни в підводу-ящик і переставляє за графіком ще три підводи на інші вулиці, і то не щодня. Все інше роблять самі селяни. Щомісяця виходить санітарний бюлетень, на якому одна сторона світла, інша – темна, як на місяці. На одній хвалять і дякують, на іншій нудять і карають.
Я впевнений, що кобелячани ніскілечки не гірші ковалівців і здатні на ще краще, у нас є сотні людей, закоханих у квіти, є цілі садиби - квітники, і я просто мушу назвати їх власників – це Людмила Живулько і Борис Осадчук, Катерина Костиля та Іван Лещенко (вул. Пархоменка).
Є у нас і керівники установ, які вважають своїм обов’язком підтримувати чистоту і красу своїх територій і націлюють на це колективи працівників. Завжди доглянутий квітник біля музею, власними силами і за власний кошт М.В.Скляренка. Постійно доглядає за своїми квітниками колектив ЗОШ №2 (С.Ю.Гринько), багато квітів на території школи-інтернату, буяла квітами і територія СПТУ, доки там працював учителем біології О.І.Даценко.
Знаючи Івана Івановича Супруненка, переконаний, що розпочату ним справу по увіковіченню пам’яті великого кобелячанина, хірурга М.Л.Іващенка буде завершено, незважаючи на властивий окремим кобелячанам вандалізм, і чого б це не коштувало. Для більшої переконливості скажу майже за Маяковським: «Я знаю - город будет, я знаю - саду цвесть, когда такие люди в Кобеляках есть».
Звичайно, що вирішальне слово належатиме владі - зробити місто красивим. Само по собі це не відбудеться, а зробити потрібно не так і багато.
По-перше, активізувати діяльність депутатського корпусу міської та районної ради, націливши на цю проблему. Закріпити депутатів за районами міста, вулицями, повернутись до створення вуличних комітетів.
По-друге, поліпшити виховання молоді, як на уроках етики і естетики, так і особистим прикладом дорослих. Не зайве нагадувати, де дівати пакети, пляшки, коробки і продавцям продуктових магазинів, ларків. Виготовити відповідні плакати, буклети, вказівники. Зобов’язати власників магазинів придбати контейнери, урни, встановити урни по всіх вулицях бодай по 2-3шт. Хоча б раз на місяць присвячувати цій проблемі сторінку місцевих видань.
По-третє, зобов’язати всі установи, приватних власників, території яких прилягають до центральних вулиць, розбити квітники за єдиним планом. Заборонити використовувати газони та інші зелені зони як виставкові майданчики та місця для паркування автомобілів.
Та ще мене дивує і обурює позиція окремих громадян, які не підписують угоди і не хочуть платити за користування сміттєвими контейнерами. Невже варто за якихось 2-3 гривні злодіями крастися, щоб висипати сміття в парку, в дитсадку чи школі. На ґрунті підсипання сміття під гараж сусідові громадянин О. отримав черепно-мозкову травму, а його дружина – перелом руки. Гадаю, що з часом кобелячани зрозуміють, що будь-яка послуга повинна оплачуватись.