Водний туризм - це походи по ріках, озерах на водних судах. В ньому вдало поєднуються елементи пізнання, активного відпочинку, оздоровлення, фізична культура і спорт. Він доступний кожній людині незалежно від віку. Саме тому це - улюблений вид туризму в Кобеляцькому районі. 42 дітей та 5 керівників Кобеляцької районної станції юних туристів на початку травня відправились у чергову подорож до р. Південний Буг у с. Мигія Первомайського району Миколаївської області.
Відкриття нового туристичного сезону розпочалось з навчально-тренувальних зборів на Мигійських порогах.
Метою зборів була підготовка до Чемпіонату України серед юніорів з водного туризму, який буде проводитись на території Чернівецької області в смт. Усть-Путила на р. Черемош. Крім того, це пропаганда і популяризація водного туризму серед учнівської молоді, організація змістовного відпочинку та оздоровлення вихованців, підвищення рівня безпеки проведення водних походів, технічної і тактичної майстерності туристів, визначення найсильніших спортсменів серед туристів-водників.
Як і завжди, туристи розмістилися на території регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», що створений у 1994 році. Площа його становить 6267 га. Тут Південний Буг тече серед крутих кам’янистих берегів, місцями утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з великими гранітними скелями, порожистим руслом, водограями та островами. Це одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом 60 мільйонів років. Звідси значна кількість унікальних об’єктів живої природи.
Місцева флора нараховує близько 900 видів рослин, 26 з яких занесено до Червоної Книги України. У долині Південного Бугу збереглись багаті та різноманітні фауністичні комплекси. Діти з великим задоволенням спостерігали за польотом фазана, диких качок, гусей, лебедів, слухали спів солов’я, зозулі, синичок. Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, комах мешкає близько 9 тисяч видів.
Територія парку тісно пов’язана з останнім у Європі світським лицарським орденом - Військом Запорізьким Низовим та його державою, знаменитою на весь світ Запорізькою Січчю.
Пороги, що до нашого часу збереглись на Південному Бузі, мають місцеву назву - брояки. З ними, як і з багатьма островами та скелями, пов’язана значна кількість запорізько-гайдамацьких легенд та переказів.
Уже багато років бузькі пороги є Меккою водних туристів. В урочищі Протіч розташована одна з найкращих у Європі природних трас водного слалому. Прямовисні скелі каньйону - улюблене місце змагань спортсменів-скелелазів.
Мигійські пороги зустріли нас шумом води, співом солов’їв і криком зляканого фазана. Після влаштування табору на воду виходить перший екіпаж... Не перший раз доводиться підкоряти пороги керівникам гуртків Логвиненку О.В та Педану С.Б. Але новий катамаран, рятувальні жилети додають впевненості і як би не старались пороги бути неприступними, настирливість і уміння беруть своє і катамаран проходить через перешкоди успішно.
А потім наступає звичайна робота для керівників по навчанню дітей поводженню в найекстремальніших ситуаціях, як опанувати техніку сплаву, не боятися труднощів. Поряд з цим формується почуття відповідальності за роботу в команді, почуття дружби і взаємовиручки.
На третій день нашого перебування в заповіднику під керівництвом Педана С.Б. було організовано скелелазіння. Початківці починають із легшого маршруту, а досвідчені туристи із Солошиного опановують складну трасу, де аж дух захоплює від висоти. Спеціальне спорядження, професійне страхування туристів дають змогу всім бажаючим відчути себе підкорювачем гір, здолати свою першу, хай і невисоку (всього близько 20 м) висоту.
На виконання Указу Президента України від 28.07 2007 року № 250 «Про заходи у зв’язку із 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» методист райСЮТур Єременко К.В. із гуртківцями провела зустріч із свідком голодомору в с. Мигія Гелевей Є.Г., колишньою вчителькою Мигійської зош 1-3 ст. Пошуковий загін «Горизонт» Ліщинівської зош 1-2 ст. (кер. Єременко К.В.) вивчав питання голодомору в с. Ліщинівка Кобеляцького району, тому із великою цікавістю слухали розповідь про голодомор в с. Мигія і дізнались, як жили вчителі в ті тяжкі часи. Ось уривки із її розповіді.
« У 1932 році була направлена піонервожатою в Мигійську школу (направив райком комсомолу). Зустріли привітно і відразу залишили працювати. Діти, в основному, були переростки. Все літо працювали з дітьми в полі, пололи бур’яни, виконували різні роботи. В школі варили обіди - пшоно і воду. Вчителі одержували пайок - 4 кг крупи, 7-8 кг борошна, 2 л олії. Це була місячна норма. Діти були голодні, навіть пухли ноги, але ходили до школи і на роботу, щоб в обід щось поїсти. Мене змушували ходити в обід з газетою і читати про те, що виростили дуже високий урожай пшениці.»
Швидко минули 4 дні і вже «Ікарус» О.В.Хряпи везе туристів додому. На згадку про перебування в заповіднику залишиться фільм, знятий нашими аматорами, де дивовижно-мальовничі краєвиди подарували нам незабутні враження від спілкування з храмом Природи.