Середину травня кимось із високих, красивих і розумних ясночолих чиновників названо Днями Європи в Україні. Цими днями відкрито другий зал музею одного з найвидатніших поетів України, та ще й нашого земляка Василя Симоненка. Хтось, певно, скаже: «Та чи ви дурні ?! Симоненка звуть не Вася, а Петя!» Правда полягає в тому, що відомих носіїв цього прізвища у нас двоє. Петя – вождь українського пролетаріату, а Василь Андрійович, нині покійний, - поет, уродженець села Біївці Лубенського району.
Саме туди 17 травня близько дев’ятої ранку від РЦКіД вирушив жовтий транспортний засіб з грізним написом «Шкільний автобус» ззовні та кобеляцькою делегацією всередині. Серед членів делегації були і співробітники «ЕК», які потрапили туди зовсім випадково. Автобус їхав на свято «Етновесна. День Європи на батьківщині Василя Симоненка», яке вперше проводилося на батьківщині поета. Кумедним є той факт, що майже ніхто з «туристів» не знав, куди саме, навіщо їде, і що там буде. Дехто з пасажирів «лайнера», більшість з яких – працівники районного Центру культури та дозвілля, навіть зізнавався, що «начальство в приказному порядку сказало: «Треба їхати!» Прикро. Ще зовсім недавно, рік тому, за участь у всіляких масовках з політичним запашком платили по 50 – 100 гривень на день, а тут – «у приказному порядку»! Як при Совєтах. Тьху! Оце вам і Європа. Не пустять нас туди! І правильно зроблять. Пізніше виявилося, що організатором поїздки виступає районний підрозділ Блоку Юлії Тимошенко. А автобус чомусь «шкільний». А «в приказному порядку» чомусь їдуть не активісти партії, а працівники відділу культури та туризму. Що це? Адмінресурс? Використання кимось службового становища в партійних (чи особистих) інтересах? Чи, можливо, трударі цієї організації дійсно фанати цієї політичної сили? Або говорять неправду? Та грець з ними, з політиками, чиновниками та начальниками. Забагато честі.
Тож повертаємось до Біївців. Там робили добру справу – розширювали музей. Зробити це потрібно було ще давним-давно, адже, незважаючи на те, що поет не дожив навіть до 30-ти, багато знавців стверджують, що він - №1 серед колег по цеху ХХ – го століття. Цю подію організатори вирішили підкріпити фестивалем етнічного спрямування, який включав у себе музичну та ремісничу частини. Обидві складові розміщувалися на одному майданчику серед надзвичайно мальовничих пагорбів на околиці села. Поряд з майданчиком знаходиться легендарна криниця Святої Параскеви, вода в якій за повір’ям свята і має цілющі властивості. Дівчина, яка вмиється нею, завжди буде молодою і гарною. Не втримавшись від спокуси, вмилися нею і ми, хоч і тхнуло з оцинкованого відра, яким набирали воду, хлоркою. Дійсно, усі враз стали дуже гарними, до цього ж були страшніші за атомну війну.
Дійство почалося з відкриття музейної зали. Здається, що більшість гостей теж не дуже добре знали, навіщо приїхали, адже туди майже ніхто не пішов. Пішли лише культурні люди, а також можновладці. За оцінками знавців, було дуже багато представників українського літературного бомонду, що свідчить про республіканський масштаб свята.
Тим часом у «фестивальній» долині ішли торги. Торгували народні вмільці вишиванками, гончарними виробами, виробами з лози, дерева, картинами, медом та всіляким дріб’язком. Набагато активніше торгували продовольством, бо люди їли. А ще люди пили. Багато. Дивно те, що у Полтавській області, більшість населення якої маніакально прагне ковбаси по 2,20, є люди, які люблять Україну. По-справжньому. Скажімо, майстриня з Полтави, крамом якої були ляльки-мотанки, вважає своїм обов’язком вивчити історію цього виробу замість того, щоб просто виготовляти та продавати. Так само гончарі, ковалі, майстри вишивки і живопису. Їхня діяльність багатства не приносить, а національну культуру відроджує. Серед глядачів – молоді хлопці з козацькими зачісками, у футболках з тризубами, у вишиванках. «Не спи, моя рідна Земля, прокинься, моя Україно!» - Закликав гурт «Мандри» зі сцени. Не спить вона, прокидається. Хоч і повільно.
Музична частина, судячи з географії учасників, також підтверджувала право фестивалю на звання Всеукраїнського. Крім згаданих вище київських «Мандрів» на сцені був гурт з Рівного «От вінта», співачки Анжеліка Рудницька, Юлія Рай, донька славетної Ніни Матвієнко Антоніна та інші музиканти, імена яких мало кому відомі. Було цікаво і весело.
Перша «Етновесна» на Лубенщині пройшла на славу. Кожен гість знайшов для себе розвагу. Літератори мали змогу поспілкуватися з собі подібними, люди з грошима могли придбати собі яку-небудь цікавинку, молодь «відірвалася» на хорошому концерті.
Незважаючи на все це, не всі кобелячани поверталися додому задоволеними. Річ у тім, що ті, кому, м’яко кажучи, за 30, кому «порекомендувало» їхати керівництво, ті, хто не знав, куди і навіщо їде, були зовсім не в захваті від гучної музики і вимагали від тих, хто в захваті якнайскорішого повернення додому. Молодь, якій хотілося ще «побіситися», відчайдушно опиралася. В результаті молодь була незадоволена тим, що виїхали занадто рано, старші люди – тим, що занадто пізно.
Наостанок хочеться подякувати організаторам за цікаву поїздку і попросити: якщо наступного разу буде плануватися подібний вояж, не зганяйте до автобуса усіх підряд. Поінформуйте хоча б нашу газету – ми допоможемо знайти людей, яким буде дійсно цікаво. І невдоволених буде менше, і задоволених більше, і вам політичний дивіденд.