Зараз всі ми з цікавістю спостерігаємо про розвінчання міфу про те, що в українській політиці можуть бути друзі, або хоча б союзники. Ми спостерігаємо за тим, як розпочалася жорстка якщо не боротьба, то гризня між вчорашніми соратниками по Майдану. І це закономірно, адже вже розпочалася і повним ходом триває кампанія по виборах Президента України. А поскільки нікому з головних претендентів на найвищу в державі посаду особливими успіхами ні в політиці, ні в економіці хвалитися не доводиться, то їм залишається лише «загризати» конкурентів, в тому числі і вчорашніх, нібито, друзів.
Вони ще й довго трималися. Автор цих рядків ще після позачергових виборів через це героїчне «утримання» програв пляшку коньяку. Адже був впевнений, що хтось із «помаранчевого» табору обов’язково приєднається до «біло-блакитних». Перевагу віддавав «НУНСові». Хоча не виключав подібного фортелю і з боку БЮТу. А вони все-таки створили так звану демократичну коаліцію. Й імітували єдність рядів, але лише до літа 2008-го. Зараз для такої імітації вже немає часу. Та й визначатись потрібно з ким ти – з Ющенком чи з Тимошенко. І ось вже бютівець Портнов та «самбіст», він же прихильник Прем’єр-міністра Луценко несуть з екранів телевізорів на діючого Президента таке… Що й вуха в’януть. А він відповідає їм приблизно тим же. А помаранчевий електорат, бачачи все це, спантеличено чухає потилицю і не розуміє, кому вірити, до чийого табору податися. І замість забутих майданних лозунгів обирає… гроші. Київські вибори це показали. Леонід Черновецький і його команда перемогли остаточно і без варіантів. І переможуть ще раз. Тому що просто дають гроші. Адже в «бандитів у тюрмах», «справедливість яка є», «російську мову як державну» та всі інші порожні рекламні слогани народ вже не вірить. Це нібито й добре. Погано, що на місце кумирів, які відходять, приходять лише люди на кшталт черновецьких, довгих, басів і т.д. Інших, для яких не лише гроші мають значення в цьому житті, в українську політику не пускають. Мільйонери і мільярдери вже прийняли необхідні для цього закони. Так що нам, електорату, залишається лише дивитися, як пани гризуться, і по можливості берегти свого чуба.
В той час як у Києві гризуться, в сусідніх нібито тихих і у всьому благополучних Нових Санжарах б’ються. Та ще й хто! Їх тамтешній «Абрамович», а конкретніше голова районної ради Юрій Лебедин вступив у боксерський поєдинок з охоронцем газодобувної компанії. І все це не очах десятків, якщо не сотень людей! Дуже прикро, що «ЕК» того дня не вдалося побувати в Соколовій Балці, де сталася бійка. Нас і запрошували, але далася взнаки відсутність часу і грошей на бензин.
Ну та нічого, ми ще розповімо, як тамтешня влада жене людей, як бидло, на озброєних охоронців. Буде цікаво.
Так що життя вирує скрізь. Лише в Кобеляках якесь затишшя. Перед бурею?