Останніми роками наростання імперських настроїв в Росії стало очевидних навіть для найбайдужіших спостерігачів. Численні опитування населення й імперська державна політика наочно це демонструють. Під ритуальні розмови, що вже набридли, про вічне вставання Росії з колін, народ цієї країни все виразніше бачить себе наступником СРСР або царської імперії.

Здавалося б, час для імперського будівництва  відповідний. Завдяки надхмарним цінам на енергоносії, Росія тепер така багата, як ніколи в своїй історії. Нині у Кремля є всі можливості для тиску на сусідів і  відновлення своїх імперських позицій.

Проте парадокс – ніколи Росія не була такою далекою від імперії, як сьогодні.

Ця обставина приводить до стану крайнього роздратування російських людей – ну начебто все є для того, щоб Кремль знову став одним з центрів світу. Проте, цього не відбувається. Завдяки природним ресурсам, з Росією більш-менш рахуються в тих питаннях, які стосуються безпосередньо її меж. Все інше, що знаходиться на відстані від них, – вже відбувається без участі Москви.

Як таке можливе? Чому країна, яка не знає куди витрачати гроші, і гаряче прагне відродження імперії, не може нічого зробити?

Відповідь, хоча й опосередковану дав один російський політолог, який заявив, що витискачка соку розвалила СРСР.

Це, звичанйо, метафора. Зрозуміло, не йдеться про конкретну витискачку соку. Йдеться про головного ворога будь-якої імперії – гедонізм, тягу до солодкого життя.

Вся історія людства довела одну просту, хоч й парадоксальну істину – багата країна не може збудувати імперію. Для будівництва імперії потрібна багата держава і бідний народ – держава має бути достатньо багатою для того, аби мати могутню армію і ефективні держструктури. Народ повинен бути достатньо бідним для того, аби не боятися за своє життя і бути готовим скласти голову в ім`я царя, православ`я, католицизму, ісламу, або ще чого-небудь іншого.

При цьому життя пересічних громадян імперії не повинне бути зовсім вже відчайдушним – інакше одного прекрасного дня вони можуть повернути зброю проти своєї влади. Проте їх не повинна торкнутися бацила солодкого життя – несумісна зі щирим служінням вітчизні.

Як вже було сказано, соціологічні опитування свідчать про прагнення росіян до відродження імперії.

Проте цікаво було б дізнатися результати іншого опитування – скільки росіян готові посилати своїх дітей воювати заради інтересів Росії, скажімо до Таджикистану. Можна бути впевненими – такий відсоток буде критично низьким. Загалом для цього не потрібно і опитувань. Чеченська війна довела неготовність російських людей гинути в ім`я чисто державних інтересів. Через це Росія не змогла перемогти у війні на Північному Кавказі – адже ні для кого не секрет, що нинішній відносний спокій в Чечні є результатом не стільки бойових перемог, скільки домовленості з Кадировим, який отримав все, про що Дудаєв і Масхадов могли лише мріяти.

Адже Чечня – це не просто питання імперської свідомості. Це питання цілісності російської держави.  Що ж тоді говорити про перспективу помити чоботи в далекому і абстрактному  Індійському океані?

Тобто, звичайно, середньостатистична російська людина буде рада, якщо хтось воюватиме за велику Росію в Індійському океані. Але це повинен бути хтось не з його сім`ї. Російська людина наче  говорить своєму уряду: «Наважуйся. Мийте ноги в океані. Але мене не чіпайте. Мені ніколи. У мене син росте, я недавно «Форд» купив в кредит, зараз холодильник купую, так що від мене відчепіться».

Якщо врахувати, що так настроєна вся країна, то не дивно, що російської імперської потужністі вистачає лише на газовий шантаж Європи і регулярну організацію сіпання Грузії. Країна, яка контролювала шосту частину суші, зараз рве горлянку через декілька десятків кілометрів чорноморського узбережжя.

В міру зростання добробуту російський народ дрібніє. «Форд Фокус» замінює великі ідеї. Усі спроби зрушити населення мобілізаційними проектами обертаються черговим пшиком. Гроші на відродження імперської потужності зрештою йдуть до кишені чиновників.

Росія зрозуміла смак солодкого життя. Причому, як на рівні обивателя, так і на рівні управлінців. Якщо для перших національна ідеологія – це «Форд Фокус», до для других – «Бентлі». Суть одна – матеріальні цінності повністю затьмарили інтереси імперські.

Російська людина прагне відродження імперії, але не готова відмовитися заради цього від солодкого життя. Навіть ті у кого життя не дуже солодке, сподіваються, що рано чи пізно вона стане таким – і на цьому тлі найменше, що їм потрібно – це проливати кров де-небудь в Анголі.

Таким чином, Росія опинилася в тій же ситуації, що й більшість європейських імперій, і в першу чергу – Римська. Щойно народ більш менш наситится, у нього повністю пропадає мотивація воювати за невідомо які високі ідеали.

Тому, росіяни, нарешті, повинні усвідомити, що неможливо одночасно будувати суспільство загального благоденствія й велику імперію. Або одне, або друге. Або «Форд Фокус», або чоботи в Індійському океані.

Судячи з розмаху споживання, російський народ зробив вибір на користь загального споживання.

Тепер залишилося відмовитися від імперської ідеї.

І тоді всім буде спокійно.