Ця редакційна стаття пишеться в середу. А вийде у світ вже в п’ятницю, 13 червня. З легкої руки американських кінематографістів п’ятниця 13-е вважається зловісним і недобрим днем. Нібито саме в такі дні виходить і творить свої недобрі справи всіляка нечисть. А якщо в цю ніч ще й повний місяць світить! Тоді взагалі ховайся, обкладайся іконами, хрестами і часником та й тремти до самого ранку.
Хоча я особисто у всю цю дурницю не вірю і збираюся разом із сім’єю та друзями поїхати в цей день у «потягайлівські джунглі», щоб показати їм частину первісної природи, яка, можливо, була такою і тисячу, і дві, і п’ять тисяч років тому.
І дивитися на це, милуватися цим, насолоджуватися запахом цих трав і квітів, слухати спів солов’я потрібно якомога скоріше. І не тому, що хтось збирається помирати. А тому, що за все це вже йде шалена боротьба. Про неї ви прочитаєте в цьому номері «ЕК» і в цілій низці наступних публікацій, котрі, впевнений, ще будуть та будуть. Боротьба та йде під святим гаслом охорони природи. Тобто фактично виходить, що дві групи (а можливо й більше?) не останніх в Кобеляцькому районі людей змагаються за право зберігати природу. Дикувато звучить, чи не так? Якщо, скажімо, я хочу зробити свій невеличкий внесок в збереження довкілля, то збираю редакційний колектив і ми йдемо на берег Кобелячка допомагати підприємцю Юрію Срібному наводити там порядок. І якщо робити те захоче ще хтось – та будь-ласка, місця всім вистачить. Але на берег Кобелячка прийти попрацювати чомусь бажаючих небагато. А ось оберігати Потягайлівку, острів Вільховатський, Вишняки, заплави Ворскли і Дніпродзержинське водосховище так всі й рвуться. Тут тобі й районні депутати, тут тобі і дирекція ландшафтного парку, і «Філін», і «Артеміда», і група «Центр», і Держрибінспекція і ще Бог-зна хто.
Чому так? Чи не тому, що на берегах Кобелячка кабани й косулі не водяться, а в її водах немає кількакілограмових судаків і товстолобиків? Тому й не потрібен він нікому, крім Юрія Срібного, який тут народився і виріс. Сюди ж тільки вкладати потрібно, а віддачі… Віддачі не буде, хіба що в газеті гарну статтю напишуть. І напишемо. Про Юрія Срібного. А ось іншим охоронцям довкілля хотілося б задати одне-єдине запитання. І адресоване воно всім: «Шановні, а гуртом і разом що, неможливо природу охороняти?»