У буденному житті ми мало згадуємо про те, що наша нація має тисячолітню історію, автентичну біографію та унікальну національну спадщину. Більше того, у громадському середовищі на побутовому рівні частіше можна почути негативну оцінку того факту, що нам випала доля жити в Україні. На жаль, більшість із нас українці лише по паспорту і ніяк не відчувають серцем, що ми є спадкоємцями древньої генетичної пам’яті тисяч поколінь. Це повинно підносити нашу національну гордість. Саме на це спрямована кропітка пошукова робота колективу дорослих і дітей школи №1 міста Комсомольськ в рамках проекту «Український дивограй», який є складовою частиною великого молодіжного проекту «Центр глобального молодіжного партнерства». І саме в цьому навчальному закладі нещодавно відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Український дивограй». Ми з гордістю і радістю відгукнулися на запрошення до участі в цій конференції, з хвилюванням готувались. Вже о шостій годині ранку учні комендантівської школи Людмила Беля, Ілона Губіна, Юлія Скалозуб, Марина Юрченко і я, як завідуюча сільським музеєм, зібравши все, що можна було взяти і представити на виставці (картини, рушники, простирадла, скатертини, серветки, подушки), завантажились в маршрутний автобус і благополучно доправились до Комсомольська. Там нас радісно зустріли, допомогли розташуватись. Наші учні одягли національний одяг, який носили жителі Комендантівки в 50-60-х роках ХХ сторіччя. Ми не лише змогли представити свої експонати, а й побачили багато цікавого і корисного, змогли поспілкуватись з різними умільцями і однодумцями, духовно багатими людьми. В конференції брали участь діти і дорослі, самобутні майстри та наукові вчителі та батьки – всі вони мали що сказати та чому навчити одне одного. Делегації з Полтави і Миколаєва, Опішні і Кременчука, Салівки і Комендантівки, багатьох шкіл Комсомольська привезли виставки своїх місцевих раритетів, які вони зберегли для нащадків. Наші діти та вчителі не за книжками, а на практиці знають українську національну культуру і вміють її відтворювати та додавати щось своє. Це і є зв’язок поколінь, завдяки якому відсутнє бездумне бажання бігти до Європи, викинувши на смітник свою історію і культуру.
Присутніх вітали міський голова С.А.Супрун, заступник міського голови Л.М.Биндич, директор школи №1, керівник проекту Н.А.Тягай, координатор проекту Т.В.Оробченко. Перед аудиторією виступили викладачі кафедри образотворчого мистецтва ПДПУ м. Полтава Т.В.Саєнко, О.О.Бабенко, Н.М.Дегтярь, вчитель-методист етнографічного музею з м. Миколаїв Л.П.Трощенко, директор «колегіуму мистецтв» із Опішні Л.М.Овчаренко, голова Кременчуцького осередку Всеукраїнського об’єднання «Спадкоємці Богдана Хмельницького» В.М.Басаргін, педагог, кераміст з Кременчука В.Б.Антонова, поет з Кременчука Анатолій Бахчеван. Підсумовуючи виступи, робиш висновок, що даний захід спрямований на збереження традицій наших предків, нашої національної культури, збирання творів мистецтва, вивчення історії, краєзнавства, народознавства, відродження народних музеїв. Адже українці – щедрі, талановиті люди з такою багатою творчою душею і почуттям прекрасного.
Всіх присутніх зацікавила пані Н.В.Чернявська, яка разом з донькою не дала загубитися у віках такому дивові, як «народні ляльки Середньої Наддніпрянщини». Вона вивчає історію цієї перлини національного спадку та використовує кожну можливість розповісти про неї. Українська народна лялька – це одне з багатьох наших національних багатств, вона є таким же неповторним і оригінальним елементом духовної спадщини нашого народу, як оберіг і атрибут.  
Майстер-класи з різних напрямків образотворчого українського мистецтва залишили у учасників конференції незабутні враження. Учасники вчилися виготовляти ляльки, віночки, диво-стрічки. А гончарне коло з виготовленням власними руками опішнянської кераміки та ще й розпис її – викликали у дітей та дорослих ейфорійний настрій.
Комендантівські школярі поверталися додому з яскравими незабутніми враженнями та ще більшим бажанням вивчати культурні надбання свого народу, відновлювати забуті обряди, народні промисли.
Тож в моїй душі відклались переконання, що ми повинні пишатися своєю культурою, повинні створювати етномайстерні, в яких збирати наші національні традиції і обряди, вивчати усну народну творчість та розвивати різні види мистецтва (розпис, вишивку, різьблення, ліплення, плетіння…). Ми повинні цінувати і берегти минуле, бо то є наша енергетична база, без якої неможливе майбутнє. Запрошуємо до спілкування однодумців.