Днями до редакції зателефонував, а потім і зайшов надзвичайно цікавий гість. Він підняв тему, важливість та актуальність якої важко, навіть неможливо переоцінити. Мова йде про наркоманію та страшну невиліковну хворобу з нею пов’язану – синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

Так от, Олександр, назвемо нашого співрозмовника так, повідав журналістам багато цікавого і страшного. І водночас задекларував бажання допомогти людям, котрі потрапили в число наркоманів та інфікувалися ВІЛ.
У свій час Сашко сам був системним наркоманом. Коловся він в основному екстрактом опійного маку. Амфетаміни, трамадол, героїн у його часи, а це років 3-4 тому, були в Кобеляцькому районі дефіцитом. Це вже зараз цю отруту почали завозити на Кобеляччині місцеві та приїжджі наркодилери. Кілька років «на голці» призвели до цілковитої деградації Сашка як особистості.
Він ніде не працював, “жив від дози до дози”. Гроші на «ширку», в основному, позичав у друзів і знайомих. І ось в один прекрасний день зрозумів – потрібно «зав’язувати», щось робити, аби позбутися згубної залежності. Та й боргів вже набрався на кілька тисяч гривень. Віддавати було нічим. Отже, в будь-якому випадку нормальне безпечне життя в Кобеляках для нього закінчилося б. І тут товариш запропонував Олександру поїхати в місто Рівне, у християнський реабілітаційний центр “Нове життя”. Заснували цей заклад спеціально для лікування наркозалежних людей євангельські християни-баптисти.
В далеку Рівненщину Олександр поїхав майже не вагаючись. В будь-якому випадку йому втрачати було нічого. Пробув він в реабілітаційному центрі рік і два місяці. І абсолютно не жалкує про це. Навпаки, за словами Олександра, там, в центрі, він буквально переродився, став новою людиною. Зараз він вже не має жодної залежності – ні наркотичної, ні алкогольної, ні тютюнової. Причому досягнутий цей дивовижний результат без жодних медикаментозних заходів. «Лише Віра в Бога і психологія», - так говорить сам Олександр.
Щоправда, жахів вистачало і в самому центрі. Їх привозили із собою в своїх душах люди, котрі так і не змогли прибрати в собі диявольську звичку. Скажімо, проїжджав у Рівне зовсім молодий шістнадцятирічний хлопчина. Сам він родом із сім’ї одного із впливових донецьких наркобаронів. Наркотики в їх домі були такими ж звичними, як молоко в холодильнику пересічної української сім’ї. І хлопчина «присів». А потім поїхав лікуватися до християнського центру в Рівне. Через кілька днів перебування там сказав: «Я поїду додому, швиденько владнаю свої справи і повернуся». І поїхав, адже насильно нікого в центрі не тримають. Хлопчина не повернувся. Його знайшли мертвим в одному з наркопритонів. Поряд лежали ще чотири захололих тіла. Вони помирали один за одним, кожен бачив агонію свого попередника.
Приїжджали в центр і люди, котрі потрапили в залежність під впливом більш сучасних синтетичних «кислотних» наркотиків. Особливо страшно виглядали, за словами Сашка, наркомани, які вживали «Ефект». Так, так, саме той абсолютно доступний засіб від грипу та ОРЗ, який можна придбати в кожній аптеці. Виявляється, наркомани вже давно навчилися виготовляти з «Ефекту» та «Колдакту» свою страшну «ширку».
Так от, чоловік, який
5 років «сидів» на «Ефекті», був схожий на дев’яносторічного дідугана. В нього залишились цілими лише два зуби і була майже повністю відсутня координація рухів. Чоловік навіть скрикнути не міг і падав навіть під тягарем покладеної йому на плече руки. В центрі навіть жартували з цього приводу: «А давайте йому свисток видамо. Адже впаде десь в кущах і навіть на допомогу покликати не зможе».
Завдяки перебуванню в центрі євангельських християн-баптистів Олександр не лише позбавився від наркозалежності і повернувся до нормального життя. Він, за його словами, знайшов своє призначення в житті. Це – допомога наркозалежним людям, котрі заразилися СНІДом. Таких серед наркоманів дуже багато. Набагато більше, ніж ті дані, котрі наводить офіційна статистика. Адже деградуючи, наркозалежні люди втрачають будь-який інстинкт самозбереження. Побачивши довгоочікуваний наркотик, вони вже не думають про одноразові шприци, якусь дезінфекцію чи інші застережні заходи. Вколотись потрібно зараз і миттєво. І у вену всаджується шприц, яким вже кололись. А потім із легкістю передається іншому «стражденному». Так поширюється СНІД.
От цим по-своєму нещасним людям і прагне допомогти Олександр. Він говорить: «Часто-густо наркомани, дізнавшись про страшний діагноз, прагнуть «заколотись». Тобто вони різко збільшують дози наркотиків, намагаючись пошвидше піти з життя в наркотичному трансі. А це неправильно, це суперечить волі Божій. З будь-яким діагнозом можна і потрібно жити, приносити користь ближнім своїм і суспільству».
Перші кроки для втілення в життя свого задуму Олександр вже здійснив. Він зустрівся із заступником голови РДА Лідією Плужник. Вона пообіцяла всіляке сприяння з боку влади, але за умови реєстрації відповідного благодійного фонду чи громадської організації. Охоче пішли на контакт і головний лікар ЦРЛ Іван Супруненко, спеціалісти-медики Віра Супруненко та Валерій Коробейник. Вони пообіцяли направляти до Олександра людей із страшним діагнозом.
Після реєстрації Олександр збирається шукати приміщення вже для групи взаємодопомоги з ВІЛ-позитивними людьми, яких, до речі, в нашому районі лише за офіційними даними близько 20 чоловік, налагоджувати контакти зі спонсорами та благодійниками. Знає, що буде дуже важко. Але не сумнівається в успіху розпочатої справи. Певно, так і буде. Людині, яка вірить в Бога і позбавилася від страшної залежності, все до снаги.
Через газету Олександр задекларував свої наміри. Тож друкуємо номери його контактних телефонів: 8(063)837-91-99, 8(050)817-10-07. Надалі розповімо про перші кроки на шляху до досягнення благородної мети.