«На території сучасної Ганжівки спочатку біло фактично три населених пункти: Попругівка, Гавівка, Ганжівка. Перші два з вищеназваних поселень були засновані козаками.
Збереглася до 1900 року книга «Летопись Крестовоздвиженской соборной церкви уездного города Кобеляки», в якій говориться, що хутори козаків Лисовських, Попругів, Кінашів, Перепелиць, на правах займів були в числі перших. До цього тут була ????
Сам хутір Попругівка був розташований на території, що сьогодні відноситься до села Ганжівка. Він розміщувався вздовж дороги, котра вела до Мідянівки.
Рік заснування хутора припадає приблизно на кінець 18 століття. Тобто на період після скасування Катериною ІІ в 1775 році Запорізької Січі.
Прізвище Попруга походить від слова «попруга», котре найчастіше означає шкіряний ремінець, що є складовою частиною збруї для коней. Нібито один із предків сучасних Попруг прославився на Січі своїм вмінням майструвати кінську збрую.
Приклади з української літератури:
1) «Та купимо сідельце з попругою»;
2) «Та підтягай джуро, та підтягай, малий, тугенько попруги».
Достовірно в пам’яті старожилів збереглися імена двох синів засновника Попругівки. Одного з них звали Мартином, другого – Павлом. Мартин народився десь у 1795 році. Синами Мартина були Пилип, Мусій, Варфоломій. Дані про імена дітей Павла не збереглися.»
Це виписка із родоводу славного козацького роду Попругів. Даний документ склав Борис Попруга, колишній міський голова Кобеляк. Ще перебуваючи в період з 1998 по 2002 рік на цій посаді, а згодом працюючи секретарем міськради, звернув Борис Савович увагу на те, що молодь, та й люди середнього віку, часто-густо не знають навіть імен своїх дідів, не говорячи вже про більш далеких предків. А задумавшись над цією проблемою, зрозумів, що й сам достеменно не знає свого роду. А після цього зайнявся збором інформації про коріння роду Попруг. Борис Савович взагалі відзначається потягом до вивчення української історії. Навчання, а згодом і робота в університеті імені Шевченка не пройшли для нього даремно. Велику допомогу Борису Савовичу надав його племінник, співробітник райвідділу МНС і за сумісництвом відомий усій Полтавщині краєзнавець Юрій Попруга. Завдяки їх спільним зусиллям, роботі з архівними матеріалами, записам розповідей старожилів і з’явився у 2003 році документ під назвою «Родовід Попругів».
Та не лише цим обмежив свою діяльність Борис Попруга. У 2006 році він вперше зібрав на місці свого родового поселення носіїв славного прізвища Попруга. За допомогою телефонних переговорів, листування вдалося зв’язатися із родичами в Росії, Греції, Білорусі, країнах Балтії, Великої Британії. Виявилося, що Попруги оселились ледве не по всьому світі. На перший свій сімейний козацький фестиваль з’їхалось близько 5 десятків родичів. В гості до Попругів завітав і Євген Пронюк, Герой України, колишній політв’язень.
У червні 2003 року Попруги зібралися вже на свій третій фестиваль. Цього разу їх було 74. На місці, де колись стояли хати козацьких родин, розвівася на вітрі державний прапор України. А на мальовничому кругосхилі гордо походжали вбрані у святкові старовинні козацькі шати Попруги. Тут не було розділення на бідних і багатих, на громадян України та Росії. Тут всі відчували себе рівними. Як справжні козаки. Багато сміялися, жартували, каталися на конях, навіть один із найстарших, восьмидесятирічний Сергій Попруга, хвацько розмахував шаблюкою, сидячи на гнідому конику. А поруч на галявині ганяли в м’яча малі «попруженята». Саме для них і започаткувався цей унікальний сімейний фестиваль. Щоб знали, щоб пам’ятали свій рід, пишалися тим, що вони є козаками.
Не обійшлося того дня і без юшки із сомів, без шашлика і каші. Пили й чарку за здоров’я всіх присутніх, за малу і велику Батьківщину. А засновник фестивалю Борис Попруга в своїй урочистій промові сказав так: «Із наших родів склалась велика нація, творилася держава. Доки пам’ятатимемо свій родовід, доти й бути славній Україні». Додати до цього нічого.