Дороті Шуз – француженка. І хай вас не вводить в оману американізоване ім’я. Просто дівчину із Франції вразила історія дівчинки Дороті з «Чарівника країни Оз». Так Еглантін Коз стала Дороті Шуз.

Дороті Шуз (Dorothy Shoes) фотографує лише два роки, у що складно повірити, дивлячись на її знімки. 28-річна художниця раніше працювала в режисурі та графіці: створювала власні постановки, малювала афіші й обкладинки для дисків. Але сьогодні для неї головне – фотографія. Перша персональна виставка Дороті відбулась 2006 року у Брюсселі. З того часу вона виставлялась по всій Франції, її роботи побачили у Французьких культурних центрах таких міст як Джакарта, Сурабайя та Бандунг в Індонезії, тепер черга дійшла і до України. Наразі фотографії Шуз можна побачити в Києві. Вже восени Дороті продовжить освоєння невідомих територій: художниця планує особисто відвідати Дніпропетровськ.

«Мені завжди є багато чого сказати, але я поганий оратор, тому вирішила надати слово фотографії, – розповідає про своє захоплення Дороті. – Розказуючи історії, найбільшу увагу я приділяю людині в її самотності – коли навколишній світ для неї не існує, і коли вона знаходиться наодинці із собою. Мрії, які вона старанно утримує на кінчиках пальців, її втрачені ілюзії, втечі, страхи, бажання пізнати інше. Пошуки себе та своїх таємних почуттів.»

Театральне минуле Дороті Шуз дається взнаки: її герої – суцільні гамлети із всюдисущою самотністю, які осмислюють питання вселенського буття. «Світ – це скупчення самотностей», – каже автор.

Cамотності від Дороті Шуз – різні. Кожна фотографія оповідає про якусь одну самотність. Це і мить особливої медитації, коли арифметичні формули «накрапають» на індивідуума з паперової хмарки («Дощовий день»). Це і напружений двобій із собою – за право на впорядкування думок («Власна революція»). Це і німий крик, що лунає голосніше за справжній лемент («Горло»).

Здається, ніби Дороті підкрадається до своїх героїв у мить, коли будь-кому сторонньому заборонено тут бути присутнім. І кожен впізнає себе, свої, за словами фотографа, «маленькі історії, які він розповідає самому собі, коли інші повернулись спиною». Думаєте, ви буваєте по-справжньому наодинці? Озирніться уважно: можливо, в мить, коли ви випускаєте всі свої страхи та починаєте читати власні думки просто на стінах, на вас націлюється всюдисуща фотокамера. «Клац!» – і от вам, будь ласка!

Дороті Шуз – як вправний лікар. Вона безпомилково вказує «залежі» емоцій просто в тілі. Об’єкти «фотоаналізу» Шуз – чоловіки і жінки, молоді і літні, тендітні та тілисті. «Я хочу працювати зі справжніми людьми, особистостями, виразними, рельєфними, прихованими... з людьми, до яких непросто підступитися, які мене вражають та зворушують... Я переходжу на інший бік вулиці, коли мені показують гладенькі скульптури та стереотипну псевдокрасу. Я відмовляюсь навідріз від легкого естетизму», – стверджує фотохудожниця.

Ось так і з’являється «краса від Шуз»: лукава усмішка на устах чоловіка, що пережив Холокост, білі мережива на жінці з гримаскою... Цікаво, що тут немає місця штучному освітленню та постановкам: «Я не маю ні фотоательє, ні необхідного обладнання. Я беру свої речі, свою крейду, крафт папір, папку, і з купою ідей в голові та озброєна фотоапаратом, виходжу на сусідню вулицю. Клац!».

Напевно, тому фотографії Дороті Шуз хочеться роздрукувати і повісити вдома. Замість дзеркала.

Виставка Winter circus у Французькому культурному центрі триватиме до кінця липня.