У п’ятницю пообіді в Світлогірському з’явилися довгоочікувані, але від цього не менш екзотичні гості. Вдягнуті у чорні шкірянки та штани, на величезних чорних, червоних та жовтих мотоциклах, поодинці і групами до сільського стадіону почали з’їжджатися байкери. Хто ці люди, світлогірці вже знають. Ще в минулому році мандрівні, швидкі і вільні, як вітер, мотоциклісти своєю появою примушували бабусь хреститися, а дідусів згадувати, де закопана старенька «берданка». Зараз же всі знають – байкери, не дивлячись на свій загрозливий вигляд, є людьми досить миролюбними. Не будуть чіпати їх , і вони нікого не зачеплять.
«Байкери – це сучасні козаки», - говорить місцевий житель Володимир Кочубей. І продовжує: «Коли Ігорьок (Ігор «Мессер» Кальченко – засновник байкарського руху у Світлогірському) почав з пацанами по селу гасати, то я їх одразу зауважав. Я в них як механік. А зараз як завгосп кручуся. У того капусти на борщ випрошу, той гречки на кашу дасть. Ніхто не відмовляє. Всі хлопців люблять і поважають. Ех, зібралися б ці козаки та на своїх мотоциклах до Верховної Ради гайнули. Вони б порядок там навели».
Невідомо, чи навели б мотоциклісти порядок у парламенті, але в їх таборі було відносно чисто і пристойно. В’їзд в наметове містечко перегороджав шлагбаум, за який пускали лише мотоциклістів та акредитованих гостей. А саме – представників влади, медиків, журналістів.
Двоє дівчат завідували акредитацією і збирали з мотоциклістів вступні внески. З хлопців 100 гривень, з дівчат – вдвічі менше. За ці кошти організатори змогли оплатити послуги спеціально привезеної концертної сцени. Все інше, тобто харчування, облаштування місця, безкоштовні поїздки на катерах і човнах у водах Дніпра оплатив генеральний спонсор фестивалю «Полтавська битва» Юрій Терніков. Сам фестиваль вже отримав остаточну офіційну назву. І цього року він був присвячений 300-річчю знаменитої битви.
Підвела в цьому році організаторів погода. Затяжні дощі примусили декого з байкарів залишитись вдома. А  сільські вулиці та розмокле та слизьке поле стадіону не дали змоги провести швидкісні заїзди та інші конкурси.
Але й без цього присутнім нудьгувати не довелося. Особливо 12 липня, коли власне й відбувалась фестивальна програма. Одні каталися на катерах, інші ганяли на «байках», провозячи «з вітерцем» місцевих дівчат. «Тільки без екстриму» - попереджав мотоциклістів Євген Бондаренко, колишній заступник начальника райвідділу міліції. В цьому році він вже не виконував службових обов’язків, адже вийшов на пенсію. Молодий пенсіонер Бондаренко залюбки братався з байкерами і навіть очолив їх колону, яка поїхала в Кобеляки. Були помічені в таборі мотоциклістів і сільський голова Віктор Жук та голова райради Володимир Жуков. Перший залюбки фотографувався з молодими «байкершами», а другий пригощав пивом журналістів з «Інтера».
«А в минулому році пиво було на шару» - обурювався Володя з Павлограда. Але побурчавши,  взяв із друзями кілька літрів хмільного напою  і заспокоївся. Володя взимку і восени працює в шахтному забої. Заробляє на життя собі, сім’ї і вірному другу – мотоциклу. А в теплу пору року люблять пофестивалити. Регулярно їздить у Бердянськ, а останні два роки навідується і у Світлогірське. «Тут все просто, без понтів і наворотів»,- пояснює свій вибір байкер.
Дійсно, у Світлогірському не було дуже дорогих мотоциклів. Найдорожчий із прибулих «Голд Вінд» коштує близько 22 тисяч вічнозелених американських доларів. Було кілька «Харлеїв». Їздити на дуже дорогих і класних мотоциклах в Україні можуть собі дозволити в основному «мажори». Тобто діти бізнесменів і чиновників. А у Світлогірському збирається звичайний  робочий і студентський люд. Збираються справжні козаки, бідні, але щирі і вільні, як вітер.