Микола Галас, підприємець із Комсомольська, за останній місяць став досить відомою в Кобеляцькому районі людиною. Та швидше за все, та популярність аж ніяк не є жаданою для бізнесмена.
До редакції «ЕК» Микола Галас зателефонував сам. Спочатку розмова якщо й не проходила на підвищених тонах, то була далека від дружелюбної. Микола Анатолійович навіть обіцяв подати до суду на «ЕК» та депутата облради Анатолія Шкарбана з вимогою відшкодувати збитки, завдані його діловій репутації. Мова йшла про статтю «Битва за Дніпро», в якій він був згаданий як власник підприємства «Дніпровський лиман», що діє на території Світлогірської сільської ради. Та під час розмови стало зрозуміло, що бізнесмен вирішив, нібито наша газета виконує чиєсь замовлення і свідомо «ллє бруд» на нього. Звичайно, підприємець в цьому глибоко помиляється і врешті-решт ми домовилися про зустріч, метою якої було вислухати його думку щодо ситуації навколо «Дніпровського лиману» та на власні очі побачити, що являє собою це підприємство. У зв’язку із цим надаємо невеличку довідку. «Дніпровський лиман» - це підприємство, котре займається розведенням і вирощуванням риби. Воно займає територію в 157 гектарів. Унікальність «Дніпровського лиману» в тому, що це друге в Україні водне господарство, котре перейшло у приватні руки по рішенню Господарського суду. Інше розташоване і діє аж в Чернігівській області. До 2000 року ставками біля Кишеньок володіло державне підприємство «Полтавська рибомеліоративна станція». За державні кошти це підприємство із 1979 року й будувалося. Але так і не було доведене до пуття. Потім РМС збанкротувала і ставки та вся їх інфраструктура дісталися трьом кредиторам. А за рахунок цілої низки переуступок боргу єдиним власником всього цього господарства став Микола Галас. Господарює він вже дев’ять років. Але через цілу низку факторів і до сьогодні підприємець не має всіх документів, щоб, як кажуть, «спокійно спати». Більше того, спорадичні заяви колишніх світлогірських сільських голів В’ячеслава Охріменка та Світлани Ляпки створили навколо «Дніпровського лиману» ореол таємничості та навіть скандальності. Всі місцеві керівники говорили, що підприємство не сплачує до бюджету орендну плату. Але питання «Чому? » зависало в повітрі і залишалось без відповіді. «Олії у вогонь» підлила і нещодавня відмова депутатів Кобеляцької районної ради затвердити грошову оцінку земель, які орендує «Дніпровський лиман». Районні обранці вирішили, що оцінка занижена.
З Миколою Галасом ми зустрілися, як і було домовлено в неділю, 20 липня, пообіді. Розмова проходила під час екскурсії по території «Дніпровського лиману». І затяглася на кілька годин. Адже було і на що глянути, і про що послухати. Галас виявився досить цікавим співрозмовником. Про рибу та інших мешканців водойм він знає якщо не все, то набагато більше, аніж інші громадяни України. І може читати на цю тему багатогодинні лекції. Фахова освіта і 14-річний стаж роботи в рибному господарстві цьому лише сприяють.
Саме темі фаховості і була присвячена частина нашої розмови. «Розумієте, – почав Микола Галас. – Найприкріше для мене те, що про мою роботу судять дилетанти. Я дуже поважаю аграріїв, котрі трудяться на землі, знають, як вирощувати високі врожаї, як їх зберігати і продавати. Саме такими людьми є кобеляцькі районні депутати. Але нехай вони не ображаються, коли я скажу, що вирощування риби - набагато складніший і ризикованіший бізнес. Він не дає віддачі ні протягом поточного, ні на наступний рік. Скажімо, щоб виростити товарного, вагою 1, 2-1, 5 кілограми, товстолоба, потрібно три роки. І за цей час я рибу тричі переміщую з одного ставка в інший. А хвороби, а бур’яни, а людський фактор скільки клопотів завдають! Агрономія – це тисячолітня наука, іхтіологія теж. Між тим депутати, фактично мої колеги-виробничники, не знайшли ні часу, ні можливості, щоб разом із незаангажованими професіоналами приїхати до мене і вивчити ситуацію на місці».
- Що, взагалі нікого з депутатів райради тут не було?
- Та ні, були. Але все звелося лише до суперечки біля входу на територію ставків. Приїхали, подумки порахували мої гроші і поїхали. І мабуть вирішили: «Раз Галас на «джипі» їздить, то він рибу і гроші лопатою гребе, нехай платить за землю більше.
Між тим, за словами власника ставків, вони не приносять йому прибутку. Гроші він має з двох інших водойм, розташованих за межами Кобеляччини, та за рахунок своєї техніки, котра працює на Комсомольському гірничодобувному комбінаті. Риба для нього – це передусім захоплення, справа життя. У всякому випадку, він так стверджує.
Далі розмова продовжується у височезних заростях очерету, через які ми добираємось до іншого ставка.
- Ось такими хащами вкрито більше половини території «Дніпровського лиману», - продовжує Галас. – Фактично більш-менш відповідають встановленим нормам лише 50 гектарів території. Буквально днями моя бухгалтер провела розрахунки, і стало зрозуміло, що лише капітальних інвестицій у підприємство потрібно вкласти до 10 мільйонів гривень. Це – викосити очерет, насипати і розширити нові дамби, засипати дно ставків метровим шаром глини, побудувати лабораторію і ще багато-багато чого. Ось тут у мене і виникає зустрічне запитання до депутатів: «Чи будуть вони однаково платити за ріллю і за землю під очеретом? »
Розповів Микола Анатолійович і про об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані із оформленням земельних відносин. За його словами, відповідні інстанції в Україні зіткнулися із правовим вакуумом. Немає в нас методики відповідних розрахунків. Воду, за словами підприємця, він з природних водойм не бере. Ставки розташовані на 1,5 метри вище, аніж рівень Ворскли та Дніпра, розташованих поряд. А брати з них воду означає нести додаткові затрати і наражатися на небезпеку зараження риби інфекційними захворюваннями.
Закінчив же свій монолог Микола Галас досить гучною заявою: «У мене створюється враження, що деякі, підкреслюю, лише деякі, із ваших депутатів думають не про районний чи обласний бюджет, а про власну кишеню. Але від мене вони не отримають нічого. Ставки я теж нікому не віддам, ні під дачі, ні під котеджі, доки живу – тут буде рибне господарство. До речі, схожа із моєю ситуація і в Григоро-Бригадирівці. Там теж підприємець вкладає шалені гроші в занедбане господарство. І йому теж вставляють палиці в колеса».
На завершення про те, що вдалося побачити на власні очі. Робота в «Дніпровському лимані» дійсно ведеться. І її вистачить ще не на один десяток років і мільйонів гривень. І вивчати ситуацію на місці таки потрібно. І депутатам, і фахівцям-професіоналам. А вже тоді робити висновки.