Тридцяти-сорокарічні жителі Кобеляк ще пам’ятають, як в середині 90-х років минулого століття шумів, гримів і викликав неоднозначні відгуки фестиваль молодіжної музики під назвою «Вйо, Кобеляки! ». Потрібно відзначити, що те музичне дійство користувалося неабиякою популярністю у кобеляцької молоді, а виступати на фестивальній сцені вважали за честь гурти і виконавці з Полтави, Кременчука, Дніпропетровська, Новомосковська. «Вхід у змінному взутті», «Шао-бао» в ті роки ще не були добре відомі українській та російській публіці, і не вимагали за свої виступи гонорари з багатьма нулями. А в Кобеляках їх вже знали. Добре пам’ятають місцеві глядачі, а особливо комендантші із гуртожитку тодішнього ПТУ і кременчуцьку рок-команду «Помаранчеве неподобство». Зі сцени ці рокери сходили лише після того, як звукорежисер «вирубав» звук, а в гуртожитку регулярно плутали вікна та двері. Одним словом – бувало на «Вйо, Кобеляки! » всякого. Та позитив однозначно переважав.
Проведення фестивалю стало можливим завдяки ініціативі кількох людей – Миколи Шабалтія, котрому в ті часи влада доручила опікуватися молоддю, Володимира Сороки – кореспондента газети «Колос» та ледве не професійного «фестивальщика» та місцевих музикантів Івана Коржука, Мирослава Кувалдіна та Сергія Підкаури.
Протримавшись і «прогримівши» три роки, «Вйо, Кобеляки! » припинив своє існування. Володимир Сорока повернувся на рідну Дніпропетровщину, Кувалдін та Підкаура подалися завойовувати київську сцену, більше справ і турбот з’явилося у Шабалтія і Коржука. Майже на 15 років про фестиваль забули.
Та в 2008 році зорі почали складатися на користь його відновлення. З цією ідеєю вже два роки «носився» засновник «ЕХО Кобеляк» Сергій Попович. Згадував про це і Мирослав Кувалдін. І ось цього літа вони вирішили не лише насолоджуватись ностальгічними спогадами, а й щось робити.
Відспівавши на Дні міста, Мирослав не одразу поїхав до нині рідного йому Києва. Майже на тиждень він залишився в Кобеляках, щоб бодай щось зробити для відродження знаменитого фестивалю. І це «бодай щось» таки вдалося зробити. Хоча це ще навіть не перший крок, а швидше стрибок на місці, декларація про наміри.
Перш за все Мирослав Кувалдін і Сергій Попович добилися аудієнції із керівниками міста та району. Потрібно одразу відзначити, що і Олег Решетило, і Володимир Жуков, і Олександр Ісип із Сергієм Галушком не лише поговорили з ініціаторами відродження фестивалю, а й «обома руками» підтримали цю ідею.
В понеділок одразу після закінчення традиційної апаратної наради Олег Решетило навіть організував виїзд представників компетентних служб на потенційне місце проведення фестивалю. Свої зауваження і пропозиції з цього приводу висловили начальник Кобеляцької філії ВАТ «Полтаваобленерго» Сергій Зінченко, начальник райвідділу МНС Володимир Богун, заступник головного Державного санітарного лікаря району Валентина Семиног, секретар міськради Сергій Галушко. Вони запропонували й альтернативні варіанти проведення музично-екологічного дійства, яким, за задумом організаторів, повинен стати відроджений «Вйо, Кобеляки! ». Зараз таких варіантів три.
В свою чергу Мирослав Кувалдін, який вже повернувся в Київ, встиг провести перемови з кількома відомими українськими виконавцями та гуртами. Не заперечили можливість свого приїзду і виступу в Кобеляках колись дуже популярні Юрко Юрченко із своїм гуртом «Юркеш», запальні гуцули з івано-франківського гурту «ПеркаЛаба», гурт «Тік» і навіть Фома зі своїми «Мандрами» та легендарні «Воплі Відоплясова».
Отже, всі нібито згодні і прагнуть відновити в Кобеляках музичний фестиваль, надавши йому ще й статусу міжнародного та екологічного. Та є одна, і на сьогодні найголовніша, проблема. Це – гроші. У 90-х, щоб організувати подібне дійство, достатньо було однієї-двох тисяч гривень. Зараз все змінилося, і рахунок йде на десятки, якщо не на сотні тисяч. Та ця перешкода не знічує організаторів. Адже й можливості у потенційних спонсорів набагато більші, аніж в 90-х роках. Крім того, за словами Мирослава Кувалдіна, можлива підтримка з боку Міністерства у справах молоді, сім’ї та спорту. Отже, невдовзі «вйокнемо»?