23-річний Артем Письмак завжди був у Кобеляках постаттю помітною. Перш за все завдяки своїм габаритам. Кремезний хлопчина з широченними плечима і міцними руками привертає до себе увагу не лише на спортивних майданчиках. На нього оглядаються і на вулиці. «О, диви-диви, «качок» пішов» - з нотками заздрості в голосі шепочуть хлопці. А дівчата так і «липнуть» до симпатичного молодика зі спортивною статурою.
Між тим, могутні м’язи далися Артему зовсім не від народження. Навпаки, в дитинстві його аж ніяк не можна було назвати атлетом. А серйозно зайнятися спортом змусив випадок, який стався з ним в третьому класі. «Тоді ми з однокласниками вперше підійшли до турніка», - згадує Артем. – І я не зміг жодного разу підтягнутися. Висів, теліпався на турніку, як сосиска, а зробити нічого не зміг. А хлопці підтягувались. Боже, як мені було соромно».
Подібне відчуття – безсилля й сорому - інколи відчуваємо всі ми, жителі планети Земля. Коли бачиш і розумієш – ти гірший за інших, ти чогось не можеш і не вмієш. Більшість, посоромившись, швиденько примиряються з подібним станом речей. Меншість – переборюючи власні вади і комплекси, стають кращими.
Третьокласник Артемко вирішив стати кращим. Так у 1995 році розпочалася моя спортивна кар’єра», - сміється хлопець, згадуючи ті часи. Спочатку він записався в секцію східних єдиноборств. І вже через рік підтягувався, стрибав, бігав не гірше за своїх однолітків. «А потім у міліцейський спортзал, де діяла секція карате, привезли тренажери. І я зрозумів – це моє, це я люблю», - зізнається Артем.
У нього взагалі все по життю відбувається за принципом Юлія Цезаря «Прийшов, побачив, переміг». «Як дорвався до тих тренажерів – відігнати не могли, – продовжує свою розповідь. – Юра Чернявський, один з перших кобеляцьких «качків», кричав на мене: «Ти що, здурів! Ти ще малий велику вагу тягати!» Я відходив вбік, а потім знову тягав».
Схоже відбулося і знайомство з гирями. У 1999 році Артем прийшов подивитися на шкільні змагання з гирьового спорту. Прийшов як глядач. Спробував сам підняти 24-кілограмовий снаряд. Підняв, але менше за інших. Це його «заїло». І вже наступного року юний спортсмен виграв міські юнацькі змагання по гирьовому спорту. І отримав пропозицію поїхати на обласний турнір. Там його чекав сюрприз. Йому запропонували «тягати» не звичну «двадцятичетвірку», а двопудівку. Нічого – потягав. За рахунок сили волі зайняв шосте місце у своїй ваговій категорії. А вже за  кілька місяців юнак виконав нормативи майстра спорту по гирьовому спорту.
«Через ті гирі я й на випускному вечорі майже не гуляв, - зітхає Артем. – Якраз змагання були в Полтаві. І треба було тримати форму і вагу. Всі веселились, а я й не пив, і не їв». Зате завдяки гирям поступив до аграрної академії в Полтаві».
Під час навчання у вузі Артем два рази ставав чемпіоном України серед юніорів. А в 2004 році став бронзовим призером на чемпіонаті світу.
Так і чергував навчання в аграрній, а потім - в національній юридичній академії зі спортивними змаганнями. Лише єдиний раз «прорачкував», поїхавши на заробітки в Англію. Влітку 2004 року Письмак разом із друзями-студентами по лінії однієї з молодіжних програм працював у Великобританії. Поїхав, щоб світу побачити і грошенят трішки заробити.
«Уявляєте, там мені платили майже гривню за хвилину роботи. І хіба то робота? Так, гралися, горщики з квітами у автофургони вантажили,» - згадує хлопець. За три місяці він заробив на новенькі «Жигулі». Взагалі, життя в Англії йому сподобалося. А ось місцева їжа і дівчата – ні. «Там і овочі, і дівчата – на хімії, якісь несправжні», - сміється.
Зараз Артем працює в рідних Кобеляках тренером. Веде заняття в секціях гирьового спорту та армспорту (боротьби на руках). А крім цих видів спорту він ще вміє вправлятися зі штангою, знається на пауерліфтингу. Організувавши команду «Малюк», кілька років поспіль незмінно виграє районні змагання по програмі «Богатирських ігор». В цьому році спеціально поїхав у Ялту, щоб подивитися на світову першість серед стронгменів. Там познайомився з Василем Вірастюком. «Здоровий дядько. І водночас добрий і розумний. Розказував мені, як в Кобеляках краще змагання організувати», - ділиться Артем враженнями від поїздки.
Долучив Артем до важкої атлетики, до силових видів спорту і свою дівчину Ярославу. Вона теж є чемпіонкою району з армспорту. Друзі Письмака теж майже всі займаються важкою атлетикою. А він сам вже не уявляє себе без гир, штанги, тренажерів, всього того причандалля, яке можна піднімати, штовхати, кидати.
Інша пристрасть Письмака – важкі мотоцикли. Вона з’явилась майже одночасно із першою. В 12 років він навчився їздити на мотоциклі. На чомусь легенькому – чи то «Мінську», чи «Восході», вже й не пам’ятає. А як набрався сил у спортзалі, то купив собі «МТ». «Емтяк» - тоді це було круто, майже як «Харлей» в Америці», - розповідає про ті часи Артем. У захопленні технікою він також залишився вірним своїм принципам. Йому було недостатньо їздити на чомусь особливому, удосконаленому. І в 2001 році він разом із Сергієм Китастим почав вдосконалювати мотоцикли. «Серьожа і ще токар Микола Мороз із Мідянівки – це унікальні умільці. – Артем не приховує свого захоплення. - Перший може без креслень і технічних даних будь-який мотоцикл розібрати, полагодити і вдосконалити. Другий – будь-яку деталь виточить. Для них немає слова «неможливо».
У 2007 році Письмак по-хорошому шокував рідні Кобеляки, виїхавши на вулиці рідного містечка на величезному трайкі. Це вже й мотоциклом важко назвати. Три колеса, двигун від «ЗАЗа», запчастини від «Міцубісі», власноруч зроблена рама – коли цей монстр виїжджає на трасу, то крутять головами, милуючись ним, і водії розкішних «Лексусів» та «Мерседесів». А даїшники, особливо заїжджі, один поперед одного зупиняють Артема. Але не для того, щоб скласти протокол. А щоб сфотографуватись біля дива техніки. Пропонували йому влітку возити молодят на весілля. Адже зараз навіть Кобеляки «Лінкольном» не здивуєш. Але Артем відмовився. Каже: «Техніка ще не зовсім апробована. А возити людей – велика відповідальність».
У 2009 році Артем готується в черговий раз здивувати рідне містечко новим спільним з Китастим технічним витвором. Поки що тримає свій задум у секреті. «Єдине, що скажу – та техніка пристосована для поїздок взимку», - говорить Письмак, невиправний романтик, любитель важкої атлетики і важкої техніки.