Цю статтю можна назвати, як хто захоче. Хто зверненням, хто роздумами над життєвими проблемами, хто критикою. Хочеться поділитися наболілим, але в душі виникає сумнів, чи буде якась реакція на цю статтю. Бо, по правді кажучи, я вже зневірилася в нашій демократії, яка є лише на словах. І здається мені, що над моїми роздумами лише посміхнуться ті, кому належало б зробити якісь висновки.
А суть цієї розповіді така. Є в нашому місті вулиця Радянська. Широка, зелена, рівна, вона іде паралельно вулиці Шевченка і є ніби об’їзною. І вдень, і вночі по ній гуркочуть великі і малі вантажні та легкові автомобілі. Так от, на цій вулиці зникло освітлення. Немає його і все. Коли звернулися до працівників філії «Полтаваобленерго», то черговий відповів, що вуличне освітлення - це тепер не їх справа, освітлювальна система передана на баланс міської сервісної служби. Після розмови з Володимиром Слісаренком стало зрозуміло, що світло на вулиці з’явиться не дуже швидко. Поки надворі літо, то темрява не така й страшна - день довгий. А ось підійшла осінь, і виникає тривога, бо після дзвінка до нашого мера надія на те, що світло в нас з’явиться, майже зникла.
Хто давав розпорядження відключити на вулиці освітлення? Відповідь – закон, постанова. А хто буде давати розпорядження включити? Закону немає. Просто культурно і ввічливо пояснили, що працівник, який буде робити проекти на освітлення, десь відпочиває на морі (невже він один такий на всі Кобеляки?), що це буде коштувати великі гроші, яких не вистачає (як часто ми чуємо ці слова).
То в чім же сенс роботи нашої влади? Чи не в тім, що нам з горем пополам залатали дві ями (тепер модний вислів «ямковий ремонт»), в які падали велосипедисти та скутеристи після дощу? Чи не в тім, що в нас по тих же ямах провели білу лінію, щоб машини не зіткнулись лобами?
За що ж Ви тоді відповідаєте, пане мер? За дороги – ні. Світло, яке було на вулиці, Ви відключили одним бюрократичним розчерком пера, мотивуючи відсутністю документації. Так збирайте документи, а не спішіть під об’єктив фотоапарату, щоб показати себе в кожній щотижневій газеті, докажіть людям, що ви дійсно народний обранець, вмієте працювати для народу, що недарма їсте хліб, придбаний за бюджетні гроші. Допоможіть людям - і вас будуть з вдячністю зустрічати і вітати з повагою при зустрічах. А як це приємно.
До речі, Ви, Олександре Михайловичу, в ЗМІ розповідали про поїздку у Францію, то скажіть, чи й там таке освітлення і дороги, як у нас, і що хорошого Ви там почерпнули для нашого народу? Мабуть, тільки те, що вмієте з усіма гарно вітатися…
І наостанок. Дуже цікаві статті писали в газету М.Коба, Р.Коротич, Б.Гарець, В.Коробчинський, Л.Пряхіна. То й що з того? Їх перемолола бюрократична машина.
А я знаю твердо одне. Люди вже зневірилися у Вас, у всякому разі у нас на вулиці, бо Ви не виправдали наших сподівань.
Цей лист – крик душі не однієї людини, а багатьох, честь яких Ви попираєте.