Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
З моменту свого вступу на посаду в 2004 році, іспанський
прем’єр-міністр Хосе Луїс Родрігес Сапатеро (José Luis Rodríguez
Zapatero) ретельно працював над створенням свого громадського іміджу
«переконаного пацифіста».
Першим офіційним актом цього «головного пацифіста» було виведення
іспанський військ з Іраку – рішення, яке було не тільки дико популярне
в іспанських виборців, але й зміцнило пацифістський імідж Сапатеро на
світовій арені.
Кілька місяців по тому, зіткнувшись із шквалом критики з боку
не-пацифістів у себе вдома та за кордоном (мовляв його політика в Іраку
фактично потакає ісламським терористам), Сапатеро неохоче спрямував
додаткові війська до місії НАТО в Афганістані. Але оскільки розміщення
військ може поставити під сумнів його прихильність ідеалам пацифізму,
Сапатеро ввів жорсткі умови застосування збройних сил, які забороняють
іспанським військам в Афганістані використовувати “lethal force”
(“смертельну силу”, тобто стріляти на ураження), «застереження», котре
по суті робить їхню присутності в країні непотрібною.
Пізніше у тому ж році в своєму першому виступі на Генеральній
Асамблєї Організації Об’єднаних Націй, Сапатеро пролив деяке світло на
своє пацифістське бачення, як досягти миру у всьому світі.
Використовуючи цвітасте постмодерне красномовство, якім він славиться,
Сапатеро заявив: «Культура завжди мир». Далі він заявив, що ісламських
терористів неправильно зрозуміли, і єдиний шлях їх перемогти – це сісти
за стіл переговорів.
Сапатеро був дуже послідовним у призначенні на посаду міністра
оборони тільки пацифістів. Його перший міністр оборони, неоднозначний
Хосе Боно Мартінес (José Bono Martínez), проголосив: «Я міністр
оборони, і я скоріше загину сам, ніж уб’ю». Після чого він видав
накази, які забороняють іспанським військам в Афганістані
використовувати «смертельну силу» проти бойовиків руху «Талібан».
Другий призначенець Сапатеро на посаду міністра оборони – Хосе
Антоніо Алонсо Суарес (José Antonio Alonso Suárez) - вважав, що його
завдання – це демілітаризації іспанських військових і перетворення
роззброєних сил в подобу гуманітарної НДО («недержавна організація»).
Для досягнення цього, він вичистив вищий керівний склад іспанських
військ від тих офіцерів, котрі не відмовились від дурної віри в те, що
основною метою військових є захист іспанського суверенітету.
У цьому ж ключі діє й третій і останній сапатерівський міністр
оборони - Карме Чакон (Carme Chacón) – котра нещодавно заявила: «Я
пацифістка, як і армії 21-го століття». Ось ще її висловлювання: «Я
пацифістка, і армія також пацифіст». До того ж, Чакон родом з
вільнодумного Каталонського регіону, і навіть не вірить в концепцію
єдиної та неподільної іспанської нації.
Все це викликає у іспанців запитання: що насправді обороняє
іспанський міністр оборони? Відповідь: напевне щось таке, що можна
назвати «доктриною Сапатеро», котру після дослідження його п’ятирічного
правління можна звести до трьох постмодерних принципів:
1) не існує загрози, яка дійсно може виправдати застосування сили;
2) збройні сили мають бути перетворені у гуманітарну організацію,
котра використовується як громадянська оборона, а не для захисту
суверенітету;
3) не існує іншого джерела легітимності застосування сили, крім
Організації Об’єднаних Націй, і якщо цей орган не може досягти
консенсусу, то краще не діяти, ніж діяти в односторонньому порядку.
Але чи дійсно Сапатеро використовує на практиці те, що він
проповідує? У іспанців почали з’являтись сумніви після того, як в
Інтернеті з’явились політично вибухонебезпечні фотографії, що
демонстрували іспанський фрегат «Альваро де Басан» (Álvaro de Bazán)
розміщений поблизу узбережжя Іраку в районі Перської затоки в складі
бойової групі кораблів при американському авіаносці «Теодор Рузвельт».
Після декількох місяців спорів, Сапатеро так врешті-решт і не відповів
на питання: чи є Іспанія в Іраку чи Іспанії нема в Іраку?
Тепер питання продажу іспанських озброєнь ще більше ставить під
сумнів сапатерівську прихильність пацифізму. Згідно урядової доповіді,
представленої на іспанському конгресі у вересні 2008 року, продаж
іспанських озброєнь за час перебування Сапатеро при владі підскочила на
130 відсотків: з 400 млн. євро в 2004 році до 933 млн. євро в 2007
році. Сьогодні Іспанія знаходиться на восьмому місці серед найбільших
світових постачальників озброєнь після Сполучених Штатів, Росії,
Німеччини, Франції, Голландії, Великобританії та Італії.
Проте викликає занепокоєння, хто саме отримує іспанську зброю. Дані
показують, що збільшення обсягу продажів озброєнь відбулось насамперед
не в інші європейські або західні країни, а в такі відверто
непацифістські країни, що розвиваються - такі як Китай, Куба, Іран та
Венесуела. Дійсно, найбільший за всю свою історію контракт на поставку
озброєнь Іспанія заключила саме з диктатором Венесуели, що взагалі
особливо дивно, з огляду на те, що Іспанія сама жила під диктатурою
протягом майже 40 років і лише нещодавно стала демократією. (Сапатеро,
звичайно, вірить у те, що тільки праві диктатури є мерзотними; з іншого
боку ліві та ісламські тиранії – це просто симпатяги ). У відповідь на
критику, Сапатеро в класичній пост-модерновій термінології описує
контракт на 1,7 млрд. євро як «бізнес-угоду з мирною зброєю».
Отже, що є рушієм зростання продажів іспанських озброєнь? Іспанські
робочі місця, і в широкому сенсі робоче місце Сапатеро. Іспанський
оборонний сектор, у котрому працює майже 20000 працівників, намагається
уникнути фінансову кризу за рахунок продажі зброї будь-кому, незалежно
від того, як той режим збирається цю зброю використовувати. За даними
«Міжнародної амністії» (Amnesty International) біля 40 відсотків
іспанської зброї експортується в країни, втягнуті у регіональні
конфлікти, або в країни, що не поважають права людини. Ще одна доповідь
показує, що Іспанія є найбільшим експортером зброї в країни Африки на
південь від Сахари - один з найбільш охоплених конфліктами регіон
світу.
Якщо вже на те пішло, то дані з експорту іспанської зброї ще раз
підтверджують брехливість сапатерівської постмодерної Іспанії, де
«завітні» принципи пускаються на вітер, коли вони стають непотрібними.
Антивоєнний ідеалізм Доктрини Сапатеро є по своїй суті
нео-пацифістським політичним фасадом, за котрим іспанський уряд (як і
багато хто в Європі) ховається, щоб уникнути зобов’язання військового
альянсу в Афганістані, Іраку та інших країнах. І для того, щоб
приховати цю подвійність, Доктрина Сапатеро використовується, як
високомудра антиамериканська трибуна, з якої зручно звинувачувати
Сполучені Штати Америки (а також Ізраїль) за їхню рішучість захищати
себе від ісламського тероризму та інших загроз безпеці.
У цьому контексті, сапатерівська торгівля зброєю вказує на набагато
більш зловісну реальність: Попри те, що Сапатеро і його
ненавистничеська щодо західної цивілізації соціалістична ідеологія не
готові захищати свою власну країну, а тим більше своїх партнерів по
альянсу, вони не мають жодних вагань з приводу озброєння найбільш
небезпечних антагоністів Заходу.
Іспанський (і в більш широкому сенсі європейський) пацифізм не має
нічого спільного з дійсним прагненням до миру в усьому світі. Навпаки,
це популістська ідеологія слабких лідерів, які зацікавлені тільки в
тому, щоби утриматись при владі, і чиє єдине тверде переконання – це
ненависть до їх іудейсько-християнської спадщини. Ігноруючи перевірене
часом римське прислів’я: «якщо ви хочете миру, готуйся до війни» - вони
роблять світ ще більш небезпечним, ніж він вже є.
Сорен Керн (Soeren Kern) є старшим науковим співробітником з
питань трансатлантичних відносин мадридської Grupo de Estudios
Estratégicos (група стратегічних досліджень).
Головна 
