Не вщухає гомін громадян колишньої Малоросії:
- Голодомор? Та годі вам колупатися у минулому. Ви лише погляньте, як ми зараз живемо!
І через секунди знову злітають репліки:
- От раніше ми жили… При Брєжнєву такого не було…
То хто з нас перший заглиблюється у минуле? Люди, що всіма силами прагнуть довести до свідомості громадян історичну правду «о трудових свєршеніях совєцкой отчізни»? Чи ті, у кого лишилися яскраві спогади про наповнений дешевою ковбасою шлунок і кого непокоїть ностальгія по «Московській» і «пепенці» по рублю вісімнадцять?
Правими лишаються обидві сторони. Минуле необхідно знати. Усі позитивні  і негативні здобутки колишнього СРСР ми повинні усвідомлювати. Без попереднього і найретельнішого аналізу минулого неможливо побудувати майбутнє. Так, були у нас великі здобутки і грандіозні звершення (здебільшого бездумні). І сталь була найкраща в світі. Гума для черевиків, автомобільних і авіаційних коліс не мала конкуренції. Продуктами харчування громадяни забезпечувались у повному обсязі (окрім села). В космос літали. Жили дружніше. І погордо так розмахували червоними стягами. Але… допоки «корова доїлася». Та чи було б таким безхмарним ваше минуле, якби (не доведи Господи) кого-небудь з вашої родини запроторили до в’язниці лише за те, що висловлює невдоволення бездіяльністю, нехлюйством чи бюрократизмом чиновників і адмінперсоналу, яких, до речі, нараховувалось понад вісімнадцять мільйонів(!), що перевищувало процент трудівників, задіяних у сільському господарстві!
Облишимо історикам освітлення трагічних наслідків масових репресій і голодомору. Спробуємо уважніше переглянути «досягнення» совєтської країни. Отже, наша бухгалтерія була наймасовішою у світі. Скажете: «Ну то й що? На всіх вистачало». Чого вам вистачало? Дебільних кременчуцьких черевиків, хоч і добротно зліплених, але не для побачень з коханою? Згоден, цього «ширпотребівського добра» і йому подібного, покритого пліснявою, було достатньо. То взувалися б і йшли «під три чорти». Так ні. Ви товпились у багатогодинних чергах за «дефіцитом», перлися «за тридев’ять земель» у Прибалтику чи Москву по шмотки і ковбасу. Бо наприкінці вісімдесятих продукти отримували лише по відрізних талонах.
Країна, посаджена на нафто-газову «голку», занедбала сільське господарство  і в результаті отримала загальну кризу після зниження світових цін на газ і нафту. У своєму потязі до світового панування і девізом «План за всяку ціну!» з обмеженою заробітною платою Союз був приречений на загибель. Ніхто його не розвалював. Отже, які галузі народних «досягнень» оберемо за головні? Незаперечні успіхи у розкраданні державного майна? То може дасте відповідь на запитання: звідки взялися мільйонери одразу після розвалу СРСР? На яких добривах повиростали багатоповерхові «теремочки» по всій Україні, немов гриби? Чи не на тих, що кисли під дощем, покинуті напризволяще, від яких гинула риба у ставках? «При Брєжнєву такого не було»? Було, ріднесенькі, було! Звісно, не в таких масштабах, але розкрадалося державне майно у величезному обсязі. Тільки робилося це тихо, щоб не муляло очі простому люду.
Та і робітничо-селянський клас був не ликом шитий. Ануж-бо признайтеся, біличани, ніхто з вас не крав цукор на зводі? І згущене молоко  не виносили з комбінату? Чи свої машини заправляли бензином лише на державних автозаправках? А ваші будинки побудовані з матеріалів, куплених лише за випискою підприємства? І діти ваші не плавали на гумових камерах, знятих в державному гаражі з «ГАЗона» чи «Білоруса»? Цей список можна продовжити не на одну сторінку. Вважаєте, керівництво Союзу закривало очі на ці «викрутаси» лише з любові до вас і ваших дітей? Помиляєтесь. Владу влаштовував такий хід подій, бо під загальною безгосподарністю  організовувались крадіжки на державному рівні. А від нехлюйства гинули мільйони кубометрів лісу у Сибіру і на Далекому Сході.
 «Союз великий – на всіх вистачить!» Невже ви не розумієте, що скарбниця не може бути бездонною, її необхідно поповнювати раціональним зерном. І підкріплювати здобутки повсякчасно, враховуючи новітні технології і передовий досвід країн світу. А нам заборонялося категорично роздивлятися на всі боки. Усі шпаринки до «клятого закордону» були надійно зачинені. Бо так, як вони, жити «ніззя»! І джинси нам не потрібні, і «Запорожець» нас влаштовує, і без комсомольської пісні на сцену не потикайся. Соціалізм? Та ми не бачили справжнього соціалізму! Учились безкоштовно? Так. А в Голандії студенти страйкують. Бо стипендія вісімсот доларів для них малувата. Кімнати в гуртожитку (на одного) мають зі всіма необхідними умовами для проживання. І допомогу можуть отримати в банку з розрахунку виплати після навчання. То чому так жити «ніззя»?!
Автор цих рядків годував клопів у гуртожитку Полтавського будівельного інституту. В молоді роки мав нагоду споруджувати БАМ. Своїми очима спостерігав будівництво залізниці «комсомольцями» і читав «лапшу», надруковану центральною пресою. Усі великомасштабні новобудови були споруджені здебільшого зеками і військовими батальйонами. І не секрет, що «прогресивний контингент» політичних в’язнів планомірно поповнювався.
«Раньше думай о Родінє, а потом о сєбє»?! Та уся наша «славная Родіна» трималася і розмахувала боєголовками ракет завдяки дармовій праці робітничо-селянського класу! Чи забулися суботники? То може хочете попрацювати у свій вихідний день? Згадайте, як у школі, в інституті чи на виробництві у свої вихідні дні знемагали від спеки на колгоспному полі, працюючи сапкою. Армія теж допомагала колгоспам. «Дайош пятілєтку за два года!». І давали. Примусово! А поворушіть-но мізками, «патріоти Отєчєства», чи хоч одна країна світу дозволила б собі затопити понад дві тисячі населених пунктів і сотні тисяч гектарів родючих земель і пасовищ?! Нинішнє катастрофічне висихання річок – результат не тільки безмірного використання водних ресурсів, а, насамперед, бездумної діяльності союзного керівництва. Бо рукотворне море (стара назва – Дніпро) підперло своїми водами гирла річок і порушило тисячоліттями збалансовану гармонію підземних і поверхневих вод. А занедбані греблі Дніпра з мільйонами кубометрів води щохвилини загрожують життю мільйонів громадян!!! Та це - не єдине лихо радянських «здобутків», що нависає над колишніми республіками Союзу. Оті блочні багатоповерхівки, гарантійний термін яких складає сімдесят років, невдовзі почнуть складатися, як доміно. Бо усі ми добре знаємо, якою якістю відзначалися будівельні роботи.
Отоді ви згадаєте і Родіну, і Бога, і чорта!!! А скажіть-но, хто з Вас, отримавши квартиру, одразу умеблював її без ремонту? Усе робилося на «тяп-ляп», не кажучи вже про «вершину архітектурного дебілізму». «Омріяні» квадратні метри будувалися десятиріччями! А «лампочка Ілліча» і до цього часу подекуди жевріє завдяки стовпам, поставленим ще у тридцяті роки. Електричні дроти теліпаються над головами громадян, мов «привид комунізму». У світі давно забули про дерев’яно-бетонне «столпотворєніє» - електричні мережі проведені під землею. А ми длубаємося в землі, латаючи каналізацію, прокладену ще «за царя Панька». І пластикову сантехніку побачили завдяки «проклятому» капіталізму.
Вам до вподоби клацати на дерев’яних рахівницях? (хоча й не завадило б). То давайте повикидаємо з хати усю іноземну побутову техніку, мобільні телефони, сучасні електроінструменти. Поставимо старенький «Рекорд», та й присядемо за стіл переписувати кульковою ручкою необхідні копії документів, паспортів, свідоцтв, трудових книжок, характеристик, наспівуючи при цьому: «Вєлікая, могучая….». Пригадалося? Га?! Чи забули, як дивилися, роззявивши рота, на японські підйомні крани? Ото вам і ковбаса! Ми так рвонули уперед, що залишилися позаду.
До туалету на кобеляцькому базарі (і не тільки) неможливо підійти. Та ми звикли так жити! Це «достояніє» нам дісталось від колишнього Союзу. Сміття під ногами і увесь калейдоскоп вищезгаданих союзних «досягнень» - наш вроджений дебільний менталітет, який викорінювати доведеться не одному поколінню. А ви кажете  ковбаса. Та невже людське щастя вимірюється лише набитою по горло утробою? У світі існує багато інших цінностей. Зокрема, висока духовність, творчість без притиску влади, вільний подих інтелігенції, науковців. Можливість впроваджувати в життя свої винаходи, не сплачуючи данину вищим посадовцям, займатись улюбленою справою, не боячись розправи авторитарного режиму, та інші уподобання. От коли ми все це матимемо (що залежить від нас самих), отоді і з’явиться любов до Батьківщини, патріотизм і впевненість у майбутньому скривдженого народу. І не буде підстав для суперечок. Що стосується мільйонерів, то ми їм самі пелюшки стелили. У тому, що маємо, – лише наша «заслуга». Дякую за увагу.