Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Таки є в цій світовій кризі, яка боляче вдарила й по Україні, свої позитивні моменти. Ні, звичайно погано, що сотні тисяч українців втратили роботу і зарплату. Погано й те, що через зупинку металургійних комбінатів перестане наповнюватися державний бюджет, і це невдовзі відчують на собі бюджетники і пенсіонери. Це – однозначно погано. Добре те, що криза сталася у 2008 році, а не в десятому чи одинадцятому. Це швидше нагадає нам, що живемо ми в «Гондурасі», а не в нормальній країні. Адже забули, розслабилися. Забули й ту стару як світ аксіому, що за все в цьому житті доводиться платити, а безкоштовний сир буває лише в мишоловці. Адже якщо не всі, то більшість із нас останні два-три роки жили не за доходами. І вже звикли – спочатку брати, а потім віддавати. До цього нас привела сьогоднішня влада, хитрі, але недалекоглядні українські політики. Давайте озирнемося трішки назад і разом спробуємо проаналізувати закономірність того, що сталося. Почнемо з того, що ми жили і живемо в ситуації постійних виборів – чи то парламентських, чи президентських. А на виборах прийнято обіцяти. Обіцяти – «покращення життя вже сьогодні», «справедливість» для всіх і для кожного, повернення заощаджень і заробітчан із Заходу та Сходу. Нам говорять: «Голосуйте за нас, а ми вам все дамо.» А щоб люди вірили, їм і давали: 100 гривень – за поїздку на Майдан, 50-80 - за позначку в бюлетені, 1000 – із заощаджень. А звідки ж все оте бралось, що давали? І хто його віддаватиме? А бралось у Вас, шановні земляки, і віддаватимете теж Ви. Селяни віддають вже зараз. Розслабились, «джипи» покупляли, повірили тим, що слодко співають і нічого не роблять? Ну й не знають тепер, де подіти своє жниво, як віддати кредити та позики. Металурги і шахтарі звикли до високих зарплат, а бюджет – до наповнення за рахунок високих цін на метал? А ціни впали. І зарплати вже проїли, та ще й наперед, кредитів набравшись. А обладнання на тих металургійних комбінатах та шахтах так і не оновлювалось. Все ж на зарплати, на вибори, на організацію «майданів» та закупівлю футболістів ішло. І що тепер робити? Пропонують – націоналізуйте нас. Правильно пропонують. Для себе. Олігархи свої мільярди вже заробили, їм і їх внукам вистачить. А збиткові комбінати забере держава. А держава - це хто? Ми з вами. Ми заплатимо за націоналізацію, ми віддаватимемо оті 16,5 мільярдів доларів, які дасть МВФ. Банки лопаються, вклади не повертають? А чого ж Ви хотіли, шановні? Це ж Ви, засліплені бажанням жити краще, аніж сусід Петро чи брат Василь, не думаючи брали кредити. Не одного і не двох земляків знаю, котрі, маючи зарплату в 1500 гривень або взагалі статус безробітного, покупляли новенькі машини. От зараз все те марнотратство і вилазить боком, раком та через усі інші отвори. І вилазить всім, а не лише тим, хто кредити брав. Банки то врятують. Знову ж таки держава, взявши позики за кордоном, за які гнутимуть спину наші внуки. А ось Вас, земляки, ніхто рятувати не буде. Сир з’їли, мишоловка спрацювала. Та думаю, що цього разу вона лише добряче луснула по пиці. А якби не криза, то процес би затягнувся, і пружина перебила б шийні хребці. До чого я все це веду? А до повторення вже згадуваної азбучної істини, що за все в цьому житті доводиться платити. Якщо не грошима, то зіпсованими нервами, здоров’ям, репутацією. І до того, що не можна весь час брати, не задумуючись, звідки все оте «дане» береться. Зараз мені говорять: «Що за позиція голосувати проти всіх? Нехай же хтось бере на себе відповідальність!» А хто візьме? Вибирати ж пропонують з тих самих обіцяльників. І вони знову «відмажуться». Президент всю провину зіпхне на уряд, уряд – на Президента. Парламент, той взагалі не «при ділах», там грають в дитячу гру під назвою «Блокуй президію». І всі вони, як один, «ліві», «лівіші» за комуністів. Ті в свій час Радянський Союз утримували, нафтою торгуючи. А наші правителі зараз – металом. Між тим, є думка, що Україні потрібні праві. Ті, що прийдуть і чесно скажуть: «Ми спочатку візьмемо, а потім – дамо». Хочете мати гарні дороги? Платіть за них по тисячі гривень, а не як зараз. Хочете бути незалежними від Росії чи Америки? Готуйтесь до газу по гривні за кубометр! Хочете жити в чистих та освітлених містах? Платіть податок за кожну свою хату, кожен сарай, платіть податки за сміття! А будете смітити – штраф у 5 тисяч гривень. А не заплатите за комунальні послуги – віддасте житло. Не подобається? Жорстоко? Скажете: «Нехай дадуть нам зарплату і пенсію, як в Європі, а потім ми платитимемо і не смітитимемо, і гарно працюватимемо». А Ви зараз зарплату наперед отримуєте? Чи все ж таки після того, як місяць відпрацювали? І картоплю спочатку потрібно посадити, прополоти, жука потруїти, а вже потім їсти. Ось такі думки виникають від споглядання кризи. Втім, у кожного вони можуть бути різні, і не обов’язково збігатися з моїми. В принципі, можна й далі жити в кредит і голосувати за тих, хто більше пообіцяє. Це – право кожного. А наостанок - відповідь читачці, котра говорить, що Президент Віктор Ющенко щось дав незалежним журналістам. І що вони йому чимось зобов’язані. Шановна, це ще як подивитись, хто кому більше заборгував. Чи не журналісти робили Ющенка Президентом? А дякувати за те, що маємо можливість виконувати свою роботу – це маразм.
Головна 
