Олександр Довженко займається спортом з 13 років. Його дитинство та юність припали на часи, коли в будь-якій сільській школі діяло по 2-3 спортивних гуртки, а в райцентрах їх було по кілька десятків. Руденківка, село, де народився і виріс Олександр, має на Новосанжарщині славу спортивного. І тому Сашко ще перепробував свої сили в багатьох видах спорту. Займався і легкою атлетикою, і мотоболом, і бальними танцями, і боротьбою.
А ось з боксом ближче «познайомився» вже почавши вчитися в Решетилівському СПТУ-52. І швидко досяг успіхів у цьому виді спортивних єдиноборств. Як не дивно, перемогам на ринзі добряче посприяла школа бальних танців. «І на паркеті, і в боксерському ринзі потрібні швидкі ноги, - пояснює Олександр. – Просто мати сильний удар замало для того, щоб стати майстерним боксером».
А взагалі, за словами Довженка, навколо боксу сформувалось чимало хибних стереотипів. Зокрема, щодо відсутності інтелекту у боксерів. «Ось наприклад я. Невже справляю враження людини, якій голова потрібна лише для того, щоб у неї їсти?» - сміється Олександр. І продовжує: «У боксі потрібно за частку секунди прорахувати сотню комбінацій і вибрати з неї найбільш оптимальну. Без швидкої роботи мозку це неможливо. І для мене не дивно, що після закінчення спортивної кар’єри чимало боксерів стають успішними бізнесменами. Там теж потрібні і швидкість реакції, і вміння тримати удар».
Олександр Довженко знає, що говорить. Адже захопившись боксом у Решетилівському училищі, він продовжував займатися цим видом спорту і під час навчання в Київському державному університеті фізкультури та спорту. Наполегливість на тренуваннях дала результат – він став кандидатом у майстри спорту з боксу, виступав на професійному ринзі. Крім боксу, захопився і кікбоксингом, приймав участь у комерційних турнірах. «В кікбоксинзі більше платять», - так пояснює своє перепрофілювання Олександр. В цьому виді спорту він виконав норматив майстра спорту України.
Після закінчення вузу перед Олександром постала проблема вибору - стати тренером у Полтаві чи залишитись у рідних для нього Нових Санжарах. Вирішив її тодішній голова Новосанжарської РДА Андрій Река. Він надав талановитому спортсменові квартиру. І Сашко залишився в райцентрі. Зараз він працює викладачем фізкультури в школі. І звичайно ж, займається улюбленим видом спорту.
Із 1996 року Олександр Довженко веде заняття в секції боксу при місцевій ДЮСШ. Важко повірити, але в невеличкому залі, відремонтованому Довженком майже власноруч, щотижня збираються 60 юних новосанжарців. Умови для них створені досить пристойні. В залі навіть ринг є. Він трішки менший за той, на якому проводяться офіційні змагання, але дає можливість повноцінно тренуватися. Професійний ринг поки що є лише мрією Довженка. Але він коштує 17 тисяч доларів. Та навіть тренуючись у спартанських умовах, новосанжарські боксери вже мають чимало спортивних досягнень. Кожного року 2-3 місцевих боксери стають чемпіонами чи призерами Всеукраїнських турнірів. В цьому році такими стали Артем Соляник, Валерій Братанов, Андрій Шейн. Та це не головне досягнення боксера і тренера Олександра Довженка. Головне, що вже кілька сотень юнаків під його керівництвом стали не лише добре тренованими фізично, а й розумними та вихованими людьми. Дехто має по два дипломи про закінчення вузів, хтось вже встиг стати успішним бізнесменом. Так розвінчується ще один міф про те, що бокс є спортом для хуліганів. «Ті, хто хоче навчитись бити людей, потенційні хулігани, у нас не затримуються, - говорить Довженко. – Одне-два тренування, отримали «по соплях» - і все. По моїх спостереженнях, до нас приходять і залишаються хлопці із благополучного середовища, розумні і цілеспрямовані».
Звичайно, бокс є видом спорту не виключно для інтелектуалів. Тут потрібно і вміти напружуватись, долати біль і втому, виявляти силу волі. Бувають і травми. От і зараз на обличчі Олександра Довженка видніється синець. Та він ним ледве не пишається. І пояснює: «Це Шейн приклався. Гарним боксером буде. Напевне, перевершить тренера».