Останнім часом на сторінках «ЕК» було опубліковано багато статей про минуле і сьогодення. Висловлював і я свою думку і сам собі обіцяв не втручатися в цю полеміку, але змовчати не виходить. Правда не впевнений, що надрукують.
Отже, про критику минулого взагалі і відмітання усіх досягнень соціалістичного устрою.
Наша так звана еліта і її посіпаки начисто відмітають усі історичні й економічні досягнення минулого. Вибирають з минулого один негатив і порпаються в ньому, як ті черви, що тільки там і знаходять поживне середовище і без нього існувати не можуть, а іншого робити не вміють. У хворобливому намаганні нав’язати людям певні стереотипи вони вже давно запхнули за пояс більшовицьку пропаганду, яку критикують, як, до речі, і використання подвійної моралі і подвійних стандартів.
Сам принцип еволюції людства побудований на тому, що з покоління в покоління воно накопичує знання та досвід і все краще передає нащадкам. Але України це не стосується, бо здається, що йде вона шляхом деградації і вимирання. В неї і Гімн державний починається зі слів «Ще не вмерла…».
Один із критиків минулого писав в «ЕК»: «Чи можна після цього допускати існування комуністичної партії? Чи можна дозволити вільно пропагувати комуністичні ідеї?». Поясню, що в демократичній, за визначенням, країні мають право на існування будь-які партії та ідеї, а не лише суто буржуазні та партії геїв чи лесбіянок. Бо коли дивишся ТВ, інколи виникає враження, що зараз більше переймаються правами сексменшин та правом людини на зміну статі, аніж забезпеченням достойного життя громадян. Компартія існує навіть в оплоті і цитаделі світової демократії і світового імперіалізму - США, яким критики минулого поклоняються.
А поклонятися нікому не потрібно, бо тих, хто поклоняється, м’яко кажучи, не поважають.
От вважають, що Радянський Союз нафтою торгував і за рахунок цього жив. А я не можу з цим погодитися. Жив він за рахунок праці людей. Якщо хочете, в тому числі й примусової, в певний період каторжної, але праці. Зараз наші співвітчизники на закордонних фермах рабують, посуд італійцям миють, в борделях турецьких собою торгують і тішаться з того, що це прогрес і демократія.
Е.Кох вивіз на роботи в Німеччину понад 2 млн. українців. А скільки зараз українців подалося на чужину мовби «добровільно», як і подобає для демократичної країни ?
Розумію, що зомбований владою і ЗМІ люд скаже: «Дивись, захисник минулого знайшовся».
Щоб критику від себе відвести, скористаюся висловлюваннями заклятих ворогів радянської влади і більшовизму.
Ось, для прикладу, висловлювання У.Черчіля: «Сталін прийняв країну з сохою, а залишив з атомною бомбою». Це історичний факт. Я не захищаю тоталітаризм і не хочу його повторення, але якщо періодично виникає постать Сталіна у свідомості людей – значить щось в державі не так.
А з іншого боку, Б.Олійник цілком резонно запитує в одному зі своїх віршів: «І взагалі: коли б не було рабів, цікаво чи з’явились би тирани?». В цьому ж вірші є ще й такі рядки:
 «Двадцятий вік відважно і громово
Старих богів розвінчує на стінах.
Зате перед новими - по-новому
Демократично … повза на колінах»
Пишуть критики минулого: «…найшанованішою особою був завмаг, а вчителі, лікарі, інженери були людьми другого сорту». А вони поцікавилися у вчителів, лікарів, інженерів, якого вони сорту зараз стали? Куди поділися ФАПи, клуби, і скільки шкіл залишилося, в якому вони стані, як свої проблеми вирішують?
Ось вам свідчення гітлерівського генерала Гудеріана про відношення до лікарень і шкіл в Радянському Союзі: «Школа находилась в прочном здании и была хорошо оборудована, как и все школы в Советской России, находившиеся почти повсюду в хорошем состоянии. Для школ, больниц, детских домов и спортивных площадок в России было сделано много. Эти учреждения содержались в чистоте и полном порядке.» (Х.Гудеріан, «Воспоминания солдата»). Про Гудеріана не скажете, що він був закоханий у радянський устрій. Нагадаю, що навчання і лікування в ті часи було безкоштовним. Заперечите: неякісне було лікування. Та ні, набагато якісніше від сучасного за гроші, а головне «людяніше», якщо можна таке слово вжити. І дипломів раніше на продавали.
Стверджують автори статей: «.. в комуністичних країнах непокірних оголошували душевнохворими і намагалися виправити їхні мізки…».
Приведу Вам слова ще одного заклятого «антисовєтчика», а зараз відомого правозахисника С.Глузмана, якого не запідозриш у любові до радянської влади: «Такого циничного и откровенного неуважения к правам человека не позволяли себе даже руководители бывшего СССР, где активно применяли к инакомыслящим карательную психиатрию, так как они считались с международным мнением». Це про відому історію з «чорними списками», в яку потрапив і я - автор цієї статті. Сказано це 2 роки тому. За радянський період свого життя я в «чорні списки» не потрапляв, та й хіба була тоді потреба вирішувати елементарні питання людського побуту, безрезультатно звертаючись до самого «верху». За порушення закону раніше чиновники несли відповідальність. Сувору. А зараз - як з гуся вода.
Взяла б еліта розбудувала державу, а тоді б і критикувала минулий режим. Та його тоді б і критикувати не було ніякої потреби. В нас що, турбот інших немає? Більше робити нічого? Чи може еліті вже «Призрак...» мерещиться, от і печуться: то новітню ідеологію проповідують, то храми будують, щоб гріхи замолювати. Та тільки, мабуть, не замолять, бо кара господня невідворотна. Мабуть, вони Біблії не читали, так як і Леніна.
Що створили за роки незалежності? А отримали ж в спадок не «країну з сохою», а державу з розвинутою економікою. Я навіть не хочу дискутувати на цю тему. Візьміть дані в енциклопедіях і довідниках, скільки чого вироблялося в Україні, області, районі, і порівняйте. Вірно пишуть критики, що неякісне взуття було, але шкіряне. А в тих же соціалістичних Чехословаччині чи Румунії взуття було на рівні світових стандартів. То може ментальність в цьому винна? Чомусь тільки й чуєш: «От в Швеції, от в Бельгії», а крім цих країн є ще й Гондураси, і їх більшість.
Візьміть, забезпечте нащадкам загиблих і замордованих в таборах достойне життя, якщо такі «правильні». Ми ж зараз ні військо таке як раніше не утримуємо, ні танків не випускаємо, ні закордонних друзів не годуємо. Здається, купатися б повинні в молоці й шампанському. Хоча деякі індивіди купаються. З жиру! А мільйонерів і мільярдерів у нас дійсно найбільше, тож виходить, були в нас багатства. І просто смішно читати твердження про те, що накрали вони ще за радянських часів. Припустимо, хтось украв, наприклад, мільйон. А що з ним робити було? Це ж просто купа папірців, завод на кістках збудований за них тоді було неможливо купити. От такі і були «рушійною силою» так званої перебудови. Вони людей і «розвели», і до цього часу успішно «розводять». А критики їм допомагають.
Смішним виглядає твердження про те, що СРСР взяв сам і розпався. Виходить, що критики заперечують існування цілої «машини» (зокрема, наприклад, ЦРУ), яка протистояла соціалістичним державам, і діяльність якої була направлена на розвал СРСР і дестабілізацію обстановки в цих країнах. Капіталістичний світ на утримання таких організацій великі гроші витрачав. Більші, ніж наш річний бюджет. А самі ж критики й стверджують, що капіталіст гроші на вітер не викине. Але все це ціла окрема тема.
Відомо, що ідентифікується держава територією і народом. Тільки от люду у нас з кожним роком менше, а земля скоро взагалі продана буде, і не українцям. Дарма, що в Конституції записано: «належить народу». Думаєте, селяни володітимуть? Не будьте наївні. «Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть» - в цих словах Тараса квінтесенція нашого менталітету і селянське майбутнє. Найпростіше зараз критикувати лозунг «земля - крестьянам». Не буду стверджувати, що раніше вона селянину належала. Але точно не належала ні голові колгоспу, ні секретарю райкому, ні самому товаришу Сталіну. Як не крути, а належала вона людям, що на ній проживали і працювали, тому й в спадщину «правнукам поганим» дісталася. А що далі буде? Зараз ще земля й не продається, а вже з вудкою ніде до річки не підійти. Поки що, правда, лише до Дніпра, але це поки що. А що буде через рік – два?
А ще не згоден я з думкою, що хтось прийде і чесно скаже: «Ми спочатку візьмемо - а потім дамо». Все ж уже взято, не сьогодні завтра землю візьмуть, і більше брати нічого. Душі хіба що.
І на завершення. Люди повинні були б звернути увагу на те (це й для інопланетян очевидно), що раніше будувалися дороги (всі без винятку сільські дороги за радянських часів збудовані), росли міста, цілими мікрорайонами. Заперечують: «То ж «хрущовки» чи «блочні». А зараз і на таке не здатні. Цеглу з колгоспних ферм добуваєте, а блоки - з «мануалки». Що, глини й піску в країні немає? Житло будують з готового, людей виселивши. Я пам’ятаю, як Полтава розбудовувалася прямо на очах, а зараз на в’їзді до обласного центру єдине, що впадає в очі, - це те, що не по днях, а по годинах зростає міський цвинтар.
Скоро сягатиме він с.Мачухи.