Безліч поліетиленових пакетів, порожніх пластикових пляшок, обгортки із-під печива, чипсів й інших продуктів… Ні, це не опис славнозвісного сміттєзвалища в Грибовичах, а декорації сцени до вистави “Хрясь рятує друзів”, прем’єра якої відбулася цими вихідними в театрі “І люди, і ляльки”.

Рожеве поросятко Хрясь хоча й візуально тверде, бо є звичайнісінькою глиняною скарбничкою, вщент заповненою монетами, всередині надзвичайно чутливе й добре. Воно радо пропонує своє житло собаці Гаврилу, якого злий господар після багатьох років вірного служіння викинув на вулицю, а також стає дипломатом у вирішенні його стосунків з інтелігент­ним котом у чорному фраці – паном Маркізом.

За допомогою кумедних сценок із життя поросятка та його друзів вистава вчить дітей культури поведінки й етикету. Так, перед обідом чарівна Мальвіна просить усіх друзів-тваринок “помити лапи”, а пса Гаврила, який не має шляхетного походження, бо народився звичайним вуличним собакою, вчить користуватися ножем і виделкою. Мораль для нечепур – купання бруднючого Гаврила, який уперше в житті побачив мило. Він верещав, гавкав і гарчав, викликаючи щирий сміх у малят. Урешті-решт довелося пану Маркізу примусити нечепурного собаку купатися… під дулом пістолета. На що не забарилася реакція Гаврила: “Стріляйте! Хоч чистим пом­ру!” Сміялися після цієї глибокої фрази тільки дорослі...

Поросятко продовжувало плекати грандіозні рожеві мрії. Воно очікувало попутного вітру, щоб разом із друзями полетіти на своїй повітряній кулі зі сміттєзвалища, куди вони потрапили, ставши старими та пошарпаними іграшками. Хрясь зібрав усіх бідних і знедолених ляльок, щоб відвести їх у чарівну казкову країну, де всі житимуть добре й весело. Проте на заваді його планам стає зло, що втілене в особі пані Секонхенд. Лейтмотив вистави очевидний: зло криється в тому, що ми так часто розмінюємося на другорядні речі, забуваючи про те, що не побачиш очима, не виміряєш грошима й покладеш на полицю кар’єрних трофеїв.

За сюжетом, лахмітниця (во­на ж – пані Секонхенд) викрадає Мальвіну, в яку до безтями закохалося поросятко, й вимагає за неї 100 монет. Ось тут і проявляється найбільший героїзм Хряся, який заради коханої “хряснув себе великим молотком по голові” й розлетівся на друзки, щоб віддати лахмітниці викуп за Мальвіну. Коли визволена кохана плаче над глиняними уламками рожевого поросятка, здіймається попутній вітер, і друзі вирушають у казкову країну, де можна оживити сміливе поросятко, склеївши його чарівним клеєм. Ось така щаслива розв’язка цієї нехитрої історії. Хоч сама кінцівка залишається відкритою: герої від­літають у казкову країну на повітряній кулі, залишивши глядачів на смітнику домислювати самим, яким буде їхнє життя в казковій країні й чи є у них самих шанс коли-небудь вибратись із цього сміттєзвалища людського зла та потрапитࡆ в чарівну країну дитячих мрій і сподівань.

Оксана Жила

http://www.gazeta.lviv.ua/