Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Бутенківське сільгосппідприємство «Здобуток», яким керує Микола Сердюк, знають не лише в Кобеляцькому районі, а навіть за межами Полтавської області. І знають з кращої сторони. Бутенківські хлібороби славні своїми високими врожаями пшениці, соняшнику, кукурудзи, які вони вирощують завдяки застосуванню передових інтенсивних технологій. СТОВ «Здобуток» господарює на землях Бутенківської та Чорбівської сільських рад. Чорбівка і сусідні села ніколи не славились гарними врожаями. Землі тут бідні, піщані і супіщані, часто засолені і забур’янені. І коли на них прийшов «Здобуток», мало хто вірив в успіх. Але Микола Сердюк зі своїм помічником Віктором Трушем довели, що досягати відмінного результату можна не лише на чорноземах. І стабільно збирають по 6-7 тон кукурудзи, котра, як виявляється, росте й на піску. Цьогорічний врожай порадував Миколу Сердюка і його підлеглих. 70 центнерів пшениці, 76 - кукурудзи в заліковій вазі, 27 - соняшнику – саме стільки зібрали вони в середньому з одного гектара. Користуючись прийнятою в світі лічильною системою, підрахували, що «вал» зерна в господарстві становить 16 тисяч тон. Таким результатом, такою врожайністю міг би пишатися будь-який європейський, канадський, американський фермер. І навіть стрімке падіння цін на сільгосппродукцію, котре почалося ще влітку, до світової фінансової кризи, Сердюка не злякало. Був впевнений - все одно виживе, все одно втримається на плаву. А ось наприкінці осені вже й задумався. Адже ціни на соняшник, кукурудзу, пшеницю впали нижче всіх, навіть найбільш песимістичних, прогнозів. Більше того – зерно навіть по таких цінах неможливо продати. Наша розмова із Миколою Сердюком відбулася у середу в адмінбудівлі «Здобутку». Робочий день вже давно закінчився, більшість людей спокійно відпочивали вдома, а він разом з Віктором Трушем «прилипли» до комп’ютера. Намагались в нетрях Інтернету знайти якусь втішну для себе інформацію. І не знаходили. - Ось дивіться, ми виставили свої пропозиції по продажу пшениці і соняшнику на всіх українських сайтах, де ведуться торги сільгосппродукцією, - почав розмову Микола Сердюк. – Пропонуємо соняшник по 1500 гривень. А нам дають по 1050. І при умові, що ми його привеземо. Фуражна пшениця сьогодні знову впала в ціні. Збуту немає. І ми ж пропонуємо не якісь 10-20 тон, у нас же партії по кількасот, а то й по кілька тисяч тон». До розмови підключається Віктор Труш: «Мало того, що ціни впали, селян ще й дурять по якості їх продукції. Перша пшениця, яку ми завозили на зберігання, була третього класу. А потім раптово перетворилась у фуражну. Я тут недавно розмовляв з американськими фермерами, так вони сміються з нас. У них такого не буває, щоб по білку пшениця була продовольчою, а по клейковині – фуражем. Взагалі, у світі майже не визначають вміст клейковини. Адже при цьому аналізі задіяний суб’єктивний людський фактор. Людина може просто втомитися, набрати не тієї води, і результат буде спотворений». Також Віктор Труш розповів, що в США продовольчу пшеницю у фермерів закупляють по 210 доларів за тону, кукурудзу – по 130-140. Ціни нібито теж невисокі, але ж… Але ж у них солярка вдвічі дешевша від нашої, - пояснює Віктор Труш. – І добрива, і засоби захисту рослин також. І головне – фермер на 100 відсотків упевнений, що зерно у нього куплять, і знає по якій ціні. Якщо раптом на ринку ціни впадуть, то на допомогу селянину прийде держава і доплатить йому». І це правда. Крім того, в США та Європі кредити селянам дають під 2-3 відсотки, і не на рік, а на десяток років. У всьому цивілізованому світі держава постійно і досить щедро дотує агропромисловий комплекс. В США прямі і побічні дотації АПК складають 68 мільярдів доларів на рік, а в країнах Євросоюзу – 124 мільярди євро. Якщо ж говорити про субсидії, то в розрахунку на гектар ріллі американські фермери отримують 250 доларів, європейські – більше 400. А у Франції на 19 мільйонів гектарів землі виділяється 19 мільярдів євро підтримки для аграріїв. Так держава частково компенсує вартість майбутнього врожаю. Чи може український селянин конкурувати із закордонними колегами, отримуючи 100 гривень дотації на гектар озимої пшениці? Та й чи багато фермерів отримали ту дотацію? Запитання риторичне. Того вечора Микола Сердюк та Віктор Труш, крім участі в Інтернет-торгах, ще й складали чергове звернення до українських «властьімущих». Цього разу – до народного депутата Катерини Ващук. Таких звернень за останній місяць кобеляцькі аграрії написали десятки, якщо не сотні. Але результату немає. Та й бути не може. Адже так швидко подібні глобальні проблеми не вирішуються. Із сумом доводиться констатувати, що за всі 18 років незалежності керівники української держави так нічого і не зробили для дієвої і системної підтримки аграрного сектору. Всі ці роки селяни жили і працювали самі по собі. І допрацювались. Україна дійсно стала «хлібними Еміратами». Але з однією суттєвою різницею. Арабські Емірати розкошують, а український аграрій Микола Сердюк, виростивши 16 тисяч тон збіжжя, не знає, як кінці з кінцями звести. А найсумніше в цій історії те, що з упевненістю в 90 відсотків можна прогнозувати – нормальної ціни на сільгосппродукцію не буде і в наступному 2009 році.
Головна 
