Днями занило в попереку – далося взнаки сидіння поряд із кондиціонером. Головні “підозрювані” – нирки, тому лікарка насамперед скерувала на аналізи. Я мала намір піти в най­ближчу поліклініку, аж поки подруга не розкритикувала: “Носишся з тими аналізами, думаєш, хтось їх робитиме безкоштовно?”. Щоб спростувати таку її цинічну заяву, наважуюся на прикрий експеримент: аби дізнатися, чи можна вірити результатам аналізу сечі, несу в поліклініку чай. Одразу заанонсую: ми не мали на меті зробити сенсацію шляхом дискредитації львівської медицини чи когось із медиків особисто.

Такий експеримент не новий: час від часу їх повторюють колеги-журналісти й навіть самі пацієнти.

“Винувата” вода з-під крана?

До експерименту готуюся звечора – мию баночки й залишаю їх для просушування. Щоб зовнішній вигляд “біоматеріалу” не викликав найменших сумнівів, готую круто заварений чай мате – парагвайський чай, відомий своїми лікувальними властивостями. В одну баночку додаю цукор, а іншу залишаю без нього. Лабораторію обираю за територіальним принципом – найближча 6-та міська комунальна клінічна лікарня на вулиці Медової Печери, 1. Для порівняння аналогічний чай несу в шпиталь ім. Митрополита Шептицького, де аналізи платні.

Найбільше під дверима лабораторії майбутніх мам. Для їхньої ж безпеки їх примушують укотре здавати аналізи, причому не лише сечі. Тому вони і приходять вдосвіта й вистоюють у чергах, мало не сповзаючи по стінці.

Якщо ще на початку експерименту ентузіазму вистачає, то опівдні, коли зазвичай у лабораторію приходять по результати аналізів, стає незручно. Чомусь я від початку вірила у львівських лаборантів, до останнього очікувала, що хтось із них вибештає мене останніми словами за фальсифікат. Але, на моє превелике здивування, в обох лабораторіях аналізи повертали спокійно, без якихось зауважень чи уточнень. Уже дорогою намагаюся розібратися самотужки. І, о диво! У своїх “аналізах” помічаю еритроцити й лейкоцити! Дивно. Однак, попри скромні знання зі шкільної анатомії-фізіології, не можу збагнути, звідки клітини, властиві людському організму, взялися в чаї? От що вийшло загалом:

1-й аналіз – мате з цукром

• Відносна щільність – 1018

• Білок – не виявл.

• Цукор – не виявл.

• Реакція – кисла

• Лейкоцити – 2-3 в полі зору

• Оксалати (солі) – в значній кількості

2-й аналіз – мате без цукру

• Відносна щільність – 1005 (щільність сечі – від 1010 до 1030, а щільність води нижча –1000)

• Реакція – нейтральна

• Цукор – позит. (тобто виявлено)

• лейкоцити – 1-2 в полі зору

• еритроцити – 0-1 в полі зору

• епітелій: плоский – поодинокий; перехідний – поодинокий.

Щоб зрозуміти краще, звертаюся по коментар до незалежного експерта.

Імені й посади не називаю з етичних міркувань.

– Зрозуміло, що в чаї лейкоцитів і еритроцитів бути не може, – зазначає лаборант. – Лейкоцити – група клітин крові людини. Лише цього факту достатньо, щоб зробити висновок, що аналіз проведено неправильно. У першому випадку лаборант аналізував сумнівну суміш, яка повинна була насторожити відсутністю специфічного запаху. Крім того, в “біоматеріалі” не було елементів, які містяться у сечі. У другому аналізі присутній навіть плоский і перехідний епітелій, що означає одне: в біоматеріалі присутні клітини зовнішніх статевих органів. Таке трапляється, але коли біоматеріал справжній. Тому немає сум­нівів, що аналіз зроблено “на око”.

Звичайно, можна пояснити наявність лейкоцитів люд­ським фактором. Клітини, ціл­ком імовірно, могли бути в погано вимитій банці або ж долею випадку в чай потрапила крапля крові. Останній варіант виключений, хоча хто зна, що містить вода з-під крана…

Найчастіше жартують із лаборантами саме журналісти. За кордоном ЗМІ також проробляють “чайний” експеримент. Наприклад, китайські журналісти з містечка Ханчьжоу здали чай у десять клінік. У шести випадках лабораторії виявили в “аналізах” інфекцію, причому в п’ятьох з них порадили лікування, вартість якого сягала 50 доларів США – чималої суми за китайськими розцінками. Тому наш експеримент на тлі китайського залишає простір для оптимістичних прогнозів.

А віз і досі там…

Той факт, що лаборантки прос­то “відписуються”, сьогодні вже нікого не дивує. Дивно інше: той самий незалежний експерт розповідає, що самі лікарі, аби бути певними у своїх лабораторіях, проробляють подібні “експерименти” – от тільки “замінником” сечі в лікарських колах є також яблучний сік. Це ще раз доводить, що лікарі, а тим паче їхні пацієнти, не спроможні суттєво вплинути на механізм проведення аналізів. Як відомо, діагноз прямо залежить від точності лабораторних даних. Але згідно з результатами “аналізів”, у яких вказують більш-менш прийнятні показники, лікар призначає лікування. Можемо лише уявити, скільки пацієнтів отримують неадекватне лікування…

Не сперечаюся, навіть найчесніший лаборант може помилитися. Але дивно, що в благодійній установі (!) – шпиталі ім. Шептицького – теж “відписуються”. Іще недавно мене переконували, що лаборанти тут найсовісніші в місті. Крім того, аналіз роблять не безкоштовно – за помірну плату. То чому й тут “відписка”?

Офіційної статистики з приводу псевдоаналізів немає, по­­с­тійного контролю – теж, громадськість традиційно обурюється, проте розмови не доходять далі власної кухні. От і ходимо до знайомих лаборантів, яких нам порекомендували зна­йомі наших знайомих, які щоразу піднімають “таксу” на совісно виконані аналізи. Чи вирішить страхова медицина наші споконвічні проблеми, якщо біда навіть не в грошах, ставленні до роботи, а в рудиментарному мисленні гомо совєтікус?

P. S.Щоб зробити справжні аналізи, я звернулася до знайомої лаборантки. Згідно з ними лікарка і призначила відповідне лікування.