20 листопада 2008, 13:04

Пане Дмитре, чи можна сказати, що цей Чемпіонат Європи став найуспішнішим в вашій тренерській кар’єрі?

Розумієте, це все достатньо відносні поняття. Я, наприклад, вважаю виступ на Олімпійських іграх успішним, на Чемпіонаті світу в Чикаго також. Тобто, турнір, де команда завойовує медалі, вже можна вважати успішним.

Також, хочу зазначити, що мене насамперед цікавить рівень майстерності, яку показують мої боксери.

А чи очікували ви на такий успіх (перше загальнокомандне місце на Чемпіонаті Європи), коли їхали до Ліверпуля?

Якщо чесно, то я знав, що моїм боксерам по силам завоювати дві-три золоті медалі. Час від часу хлопцям заважала досягати успіхів якась, можливо, внутрішня невіра в себе. А в Ліверпулі вони повірили у власні сили, і як наслідок – чотири золота і бронза.

Хочу зазначити, що при тому, що наш виступ був успішним, знову ми залишилися без медалі у нашого лідера в категорії 60 кг – Олександра Ключка. На Олімпіаді з ним стався прикрий випадок, коли судді просто не дали йому пройти далі. А в Ліверпулі ще прикріше було в плані несправедливого суддівства. А це також могла бути золота медаль. У Дениса Пояцики також не все склалося в поєдинку, і я вважаю, що він свій двобій аж ніяк не програв.

Пане Сосновський, якби ви оцінили рівень цьогорічної європейської першості?

Звичайно, на Чемпіонаті Європи не було тих же кубинців, американців, представників дуже сильної африканської школи. Втім, дуже приємно що ми змогли показати такий рівень боксу і обійти збірну Росії. Знаєте, мене трохи образило те, що наші українські журналісти намагалися якось применшити досягнення збірної України тезою про те, що команда Росії не виступала найсильнішим складом. На це я хочу одразу ж відповісти: українська команда також виступала не основним складом. Не було нашого «тяжа» В’ячеслава Глазкова. Я просто впевнений, що він би нам приніс ще одну золоту медаль. В категорії 69 кг Стрецький не поїхав на Чемпіонат Європи. Тому, не потрібно применшувати наші звитяги якимись надуманими судженнями.

Також, про рівень українського боксу може свідчить й той факт, що кращого боксера Чемпіонату Європи серед усіх 240 учасників обирали серед двох українців Олександра Усика і Василя Ломаченка. Це вже про щось має свідчити.

Дмитро Дмитрович, команда поїхала до Великобританії в дещо оновленому складі. Якби ви оцінили зміни в своїй команді?

Це закономірні зміни, які, до речі, відбулися не лише в нашій команді. Для того, щоб примножувати успіхи команди, потрібно перевіряти і шукати нових боксерів, для того, щоб в одній ваговій категорії у нас було по два-три сильних бійця. На Чемпіонаті Європи, я впевнений, тренер кожної збірної вже думав про Олімпіаду 2012 року в Лондоні.

До Ліверпуля не поїхав один з учасників Олімпіади в Пекіні Сергій Дерев’янченко. Чи можна стверджувати, що його місце в команді вже зайняте?

Весь передолімпійський цикл він був лідером команди у категорії 75 кг, щоправда на Чемпіонат Європи 2006 року він не поїхав, адже тоді поступився Олександру Усику, який виступав у його ваговій категорії. Навколо Сергія Дерев’янченко останнім часом було багато розмов. Тому я в цьому питанні хочу поставити крапку – напередодні європейської першості Сергій Дерев’янченко був хворим. За стан здоров’я спортсмена відповідають лікарі. В мене було заключення головного спортивного лікаря Юрія Дегтярьова, в якому було чітко написано, що Сергій хворий, і йому потрібно лікуватися. Я Сергію і його тренеру казав: якщо ви мені принесете довідку від пана Дегтярьова, що Сергій здоровий і може бути присутнім на зборах, тоді ми його будемо розглядати як кандидата для участі у Чемпіонаті Європи. А якщо він хворий – то повинен лікуватися.

А тим часом, замість Сергія поїхав молодий хлопець 1987-го року народження – Іван Сенай, і став чемпіоном. Скільки мав шансів у своєму життя Дерев’янченко на різних змаганнях, і в його активі лише одна бронза Чемпіонату світу. А цьому молодому хлопчині дали один шанс і він його використав. А це означає, що майстерність Сеная також не на низькому рівні.

Але ж до Великої Британії поїхав Василь Ломаченко, у якого була травма руки?

Так, дійсно, у Василя є проблем з кістю руки. Але, в принципі, у нього ці проблеми вже давно, навіть вони були і на Олімпійських іграх. І зараз вже стоїть питання про те, щоб почати серйозне лікування його лівої кісті. Але Василь Ломаченко боєць і дуже неординарний спортсмен. Знаєте, у футболі, наприклад, є такі футболісти як Олег Блохін чи Андрій Шевченко, які народжуються раз на двадцять років. Те саме можна сказати і про Ломаченка. Тому, ця травма не завадила Василеві завоювати золото на Олімпіаді і на Чемпіонаті Європи, а також титул Вела Баркера та звання кращого боксера європейської першості.

Зараз Василь є лідером нашої збірної. А, взагалі, як би ви оцінили таке поняття як «лідер збірної», і чи потрібен він команді?

Розумієте, покладатися на одного лідера в нашому виді спорту трохи утопічно. Наприклад, Ісмаіл Сіллах був лідером збірної на Чемпіонаті світу в Чикаго. А йому там просто не дали перемогти судді, і, таким чином, залишили команду без лідера. Тому на одного лідера сподіватися не потрібно. Коли створювалася ця збірна я за своє завдання поставив створити саме «КОМАНДУ», кожен з членів якої міг в будь-який момент замінити лідера. Тому, коли в США прикрість сталася з Сіллахом, я хлопцям сказав, що вони мають битися не тільки за себе, але й за Ісмаїла.

http://ukr.pik.org.ua