Подейкують, що Леонардо Ді Капріо отримав своє ім'я тоді, коли його вагітна мама відчула поштовхи дитини перед картиною Леонардо да Вінчі. Чи зможе він, як і його геніальний тезка, залишитися відомим і через п'ятсот років після смерті, ніхто не знає. Але зараз Лео - кумир тисяч тинейджерів. Проте останнім часом про нього все більше і більше говорять як про зрілого та доброго актора. Фільм Рідлі Скотта "Тіло брехні", який сьогодні виходить на львівські екрани ("Кінопалац") тільки підтримає його славу серйозного драматичного виконавця. І не тільки виконавця - розмова Ді Капріо з журналістами відбулася у Каннах тоді, коли він презентував документальний фільм "Одинадцята година", присвячений проблемам екології.

- Що вплинуло на Ваше бажання бути актором?

- Я з семи років шукав агента. Але повністю присвятити себе цій професії вирішив у шістнадцять, після фільму "Життя цього хлопця". І ще - дивлячись на гру Джеймса Діна. Я мріяв так само грати!!! Але після "Титаніка" мене сприймали як гарненьке личко. Лише зараз я почав впливати на свою кар'єру.

- Що для Вас є вирішальним моментом у виборі ролей?

- Колись я дозволяв сту­дійним босам керувати моєю кар'єрою, але тепер знімаюсь лише там, де мені цікаво. Не шкодую, що знявся у "Титаніку", проте зараз намагаюся обирати більш інтелектуальні сценарії.

- Актор повинен бути інтелектуалом?

- Не знаю. Але кожна людина просто зобов'язана бути культурною. Соромно не читати класиків і не відвідувати виставки. Я недавно почав купувати картини сучасних художників. Колекціоную скульптури, покладаючись на власну інтуїцію. Адже усі ці види мистецтва набагато давніші за кіно.

- Але кумиром молоді Ви стали не завдяки високому мистецтву...

- Я актор, і моя робота - бути знаменитим.

- Ви можете спокійно виходити на прогулянки?

- Ні, мені доводиться маскуватися.

- Вас номінували на "Оскар", і Ви стали зіркою у дуже ранньому віці. Тоді Вам це подобалося?

- Мене показували по телевізору, мої фотографії з'являлися у журналах, але мені це дуже не подобалося,  часто хотів утекти від усього.

- Вас номінували на "Оскар" також за "Кривавий діамант". Чим подобається ця роль?

- У мого героя сильний характер. Це мене завжди приваблювало. А ще фільм розповідає історію, не повчаючи глядача.

- Що знадобилося для підготовки до цієї ролі?

- Вчився полювати у джунглях. А в Африці чудова природа.

- Що Ви особисто винесли з цієї ролі?

- У Мозамбіку, за статистикою, четверо з десяти людей хворі на СНІД. І при цьому вони залишаються оптимістами і випромінюють радість! Тому тепер я не слухаю скарги знайомих.

- Щось змінилося у Вашому ставленні до діамантів?

- Так. Моя мама, яка є єдиною жінкою, якій я їх дарую, відмовляється від цього. Зараз у Голлівуді не модно носити діаманти. Зірок сварять за це так, як раніше за натуральне хутро. І це правильно.

- Якою є Ваша роль у документальному фільмі "Одинадцята година"?

- Я - ведучий і продюсер. Фільм вийшов дискусійний - про проблеми, які хвилюють мене відтоді, як почав займатися охороною довкілля. Кращі експерти у фільмі не бояться сперечатися, не погоджуватися між собою. Я співпрацював із міжнародною еколо­гічною організацією "Green Cross Іnternatіonal". А ще на мене справив сильне враження фільм "Незручна правда" Де­віса Гуггенхейма, який також, здається, показували тут, у Каннах. Там брав участь віце-президент США Ел Ґор (він написав однойменну книгу). Ніколи раніше не бачив, щоб проблема глобального потепління Землі була представлена так емоційно. Я вже кілька років будую екологічне місто Грінзбург. Це буде приклад міста на енергетичному самозабезпеченні.

Про це теж йдеться у моєму фільмі. Сподіваюся, що новий уряд буде вести активну по­літику із захисту навколишнього середовища. Буш повністю провалив цю ділянку роботи.

- А Ваш автомобіль хіба не їздить на бензині?

- Ні, в мене електромобіль, а в будинку - сонячні батареї. І літаю я лише комерційними рейсами.

- Крім охорони довкілля Ви багато займаєтеся політикою?

- Так. Я займався передвиборною агітацією, бо маю певні переконання.

- За кого вболіваєте у президентських перегонах (розмова відбувалася до виборів у США - "Пошта")?

- За Барака Обаму. Думаю, він є втіленням усіх сподівань американського народу. Він символізує сучасну Америку, він інтелектуал і людина майбутнього.

- Ви найбільше працюєте зі Скорсезе. У чому таємниця ус­піху ваших стосунків?

- Він додає мені зрілості, а я йому - наївності.

- У чому полягає від­мінність режисерських методів Скорсезе та Спілберга?

- Спілберг мінімаліст і, крім того, дуже швидко працює. А Скорсезе оточує себе великою кількістю людей та техніки. Але основний сенс у тому, що обоє буквально "хворі" кінематографом і зйомки для них - не просто робота, але саме життя.

- А щодо Рідлі Скотта?

- Він геніально координує процес, знімаючи сцену з різних ракурсів, використовуючи безліч камер. Це вражає. Рідлі умудряється одночасно спостерігати відразу за кількома моніторами, подумки відразу монтуючи уже відзнятий матеріал. До того ж він завжди чесний з акторами.

- Як Ви готувалися до ролі у картині Рідлі Скотта?

- Зустрічався й багато розмовляв з різними людьми, що працюють у ЦРУ. Вони розповідали історії, які у фільмі були прикрашені й змінені, проте реально відбувалися в житті.

- А в цілому як складалися Ваші стосунки із режисерами?

- Про мене кажуть, що я непокірний, але коли поважаю режисера, то повністю підкоряюся йому. Тож мої стосунки із ними складалися добре.

- Які фільми любите дивитися?

- Я зібрав усі шедеври Голлівуду минулого і з задоволенням переглядаю фільми п'ятдесятих, шістдесятих, сімдесятих: "Трамвай "Бажання", "У порту", "Пролітаючи над гніздом зозулі", "Крамер проти Крамера". Тоді на авансцену вийшли потужні актори.

- Якби Ви не стали актором, чим би займалися?

- Був би екологом.

- Вам дуже отруює життя "жовта" преса?

- Тоді, коли папараці стають неконтрольованими. Не хочу, щоб люди багато про мене знали.

- Вам не бракує ані грошей, ані нагород, ані слави. Навіщо так багато працювати?

- Я люблю кіно.