Парадоксально, але такі небез­печні хвороби, як вірусний гепатит В і С часто виявляють акушери-гінекологи, які просять пройти обстеження майбутніх батьків.

— Повноцінна діагностика в наш час коштує недешево, тож погоджуються далеко не всі майбутні татусі, — розповідає Оксана П., акушер-гінеколог столичного пологового будинку, яка консультувала Наталю. — Останнім часом пройшли обстеження понад тридцять родин, і хоч як прикро, але у трьох чоловіків було виявлено хронічний гепатит В. Можна лише уявити, скільки людей навіть не підозрюють, що в організм потрапила міна уповільненої дії. Найгірше те, що ми не можемо навіть підказати, куди звернутися, де можна пройти всю діагнос­тику та лікування, адже терапія відмовляється від таких пацієн­тів, а чи є у нас спеціалізовані гепатоцентри — я навіть не знаю.

Про те, що вірусні гепатити В і С надзвичайно небезпечні, бо досить швидко переходять у хро­нічну форму і відчутно скорочують життя хворого, якщо адекватно його не лікувати, відомо не перший рік, але наше медичне відомство уперто робить вигляд, що нас це не стосується. Уже Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) б’є на сполох — на планеті за різними підрахунками налічується близько мільярда людей, інфікованих вірус­ними гепатитами. На думку експертів, від гепатиту С, який за підступність називають лагідним убивцею, померло вже більше людей, ніж від СНІДу. Найбільше жертв було й є передусім у тих країнах, де низький рівень доходів. Медична статистика у нас «сором’язливо» замовчує цю тему. Пошук на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я і Державної санітарно-епідеміологічної служби необхідних даних не дає. Якщо вірити оперативній інформації, то найбільшою проблемою України є грип та гострі рес­піраторні інфекції, які постійно моніторять у десяти містах і щотижня поширюють ці дані. Можна також знайти інформацію про захворюваність на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, дифтерію, ботулізм та отруєння грибами. Приміром, про дифтерію повідомляють, що торік було зафіксовано 66 випадків, а цього року — 34.

Водночас фахівці стверджують, що кількість хворих на гепатит С в Україні зростає мінімум на дві тисячі щороку, однак цей процес чомусь не відстежують. Чиновники зазвичай посилаються на те, що необізнані люди плутають типи гепатитів і навіть гепатит А, який відносно легко лікується, відносять до смертельно небезпечних. За даними, які поширює МОЗ, по медичну допомогу під час спалаху гепатиту А у Києві два роки тому звернулося понад 500 осіб, 140 з них госпіталізували до стаціонарів. Більшос­ті пацієнтів було поставлено діагноз — гепатит А, однак у 25 хво­рих було виявлено гепатит В, у восьми хворих — гепатит С. До кін­ця не розібралися з діагнозом 34 осіб, котрим записали у медичну картку — «хро­нічний гепатит», ще чотирьом сказали, що «етіо­логія не встановлена», а реш­та 80 обстежень так і не були заверше­ні. І хоча діагностика підтвердила присутність не одного, а кількох видів вірусного гепатиту, в офіційну статистику все це було занесено як спалах гепатиту А.

Спалах гепатиту тоді зачепив здебільшого молодь віком до 35 років, звісно, ніхто з хворих і гадки не мав про виявлені в них хвороби, і якби не збіг обставин, то нескоро про це і дізналися б. Лише один цей випадок свідчить: у нашій країні вірусні гепатити В і С, на жаль, не так рідко зустрічаються, як нас намагаються переконати. Останнім часом повідомляється про спалахи гепатиту А у тих районах, які влітку потерпіли від підтоплення. Але хто знає, чи не ховаються на папері за гепатитом А набагато небезпечніші віруси?

— Гепатит А, так само як і гепатит E, передається через забруднений посуд, воду, руки, але зазвичай вони закінчуються повним одужанням, — пояснює Анатолій Печінка, професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.Богомольця. — Стократ небезпечніші ті вірусні гепатити, які передаються через кров, препарати крові і все, що з цим пов’язано — це гепатити В і С, які рано чи пізно переходять у цироз або цироз-рак печінки.

— Про рак усі знають, що він несе неймовірні страждання, а про цироз відомо набагато менше.

— З цирозом печінки ситуація приблизно така сама, що й з онкопатологією, різниця лише в тому, що попервах біль не відчувається.

Слід розуміти різницю між гепатитом В і гепатитом С. Захворюваність на гепатит В у Західній Єв­ропі становить приблизно 1—2% , але є регіони, переважно у південно-східній Азії, де рівень ураження населення сягає від 30 до 50%.

— Тобто це соціальна хвороба, про яку соромно або недореч­но говорити у вишуканому європейському товаристві?

— Безперечно. У багатьох країнах, що розвиваються, проводяться певні заходи, які все таки зменшують рівень захворюваності. На превеликий жаль, у нашій країні не існує реальної статистики, а отже, і нема програми боротьби з цією небезпекою. У нас офіційно реєструються лише гострі гепатити, а до хро­нічних записують решту. В одну велику «купу» звалені токсичні й алкогольні, метаболічні, медикаментозні і вірусні. Відомо, що гострий гепатит В хронізується, тобто переходить у хронічну фор­му, приблизно у 15—20%. Але ж за такої статистики ніхто не може сказати, скільки є насправді хронічних хворих на гепатит В і скільки чого потрібно для лікування цих людей.

Гепатит С небезпечний перед­усім тим, що його у гострій формі практично ніхто не бачить — він протікає приховано, безсимп­томно і відразу хронізується. То­му дуже часто це захворювання виявляється на стадії цирозу печінки, коли вже неможливо врятувати пацієнта. У цьому й є найбільша біда. Вихід лише один — масовий скринінг, обстеження, яке допоможе виявити хворобу на ранніх стадіях.

— Де лікують вірусні гепатити в Україні і чи лікують взагалі?

— На жаль, власне системи лікування у нас досі немає, незважаючи на те, що європейське бюро ВООЗ визнало вірусні гепатити з парентеральним шляхом передавання (через кров) як світову проблему, яку належить вирішувати негайно.

— Кажуть, один із симптомів хронічного гепатиту — хронічна втома. Не слід її списувати лише на роботу, можливо, до цього стану призвела хвороба? А з чого почати обстеження? Куди йти?

— У Києві, певно, можна знайти таку лікарню, якщо пощастить. Але поза межами міст-мільйон­ників цю проблему вирішити важ­ко — у нас немає системи закла­дів, де б діагностували та лікували вірусні гепатити. Ми забуваємо, що левова частка нашого населення проживає не в столиці і не в обласних центрах, а там, де немає жодної можливості для такої діагностики і лікування.

— Зазвичай наголошується, що вірусні гепатити передаються через кров, але ж вони передаються і статевим шляхом? Наші донжуани навіть і не здогадуються, що водночас із задоволенням вони легко можуть дістати ще й вірусний гепатит.

— Це так. До того ж він легко передається через ін’єкції, тому більшість наркоманів уражені вірусом гепатиту В або С, є й такі, що мають обидва віруси.

Інфекціоністи накопичили чимало інформації про вірусні гепатити, мають вони і досвід діагностики та лікування цих небезпечних хвороб, але все це в рамках окремих клінік. Сьогодні пацієнти не знають, де їм шукати допомоги, адже системи гепатологічних центрів, як, приміром, у сусідній Росії, у нас нема. І до переліку небезпечних хвороб, які перебувають під контролем дер­жави та включені до державних програм, ні гепатит В ні гепатит С не віднесені.

Навіть у багатомільйонному Києві сьогодні не знайдеш сучасного гепатоцентру, хоча про його створення говорили давно і багато, а особливо напередодні чергових виборів. Столичні чиновники поховали цю ідею три роки тому, коли закрили (начебто на реконструкцію) інфекційне відділення Центральної міської клінічної лікарні, на якому базувалася кафедра інфекційних хвороб НМУ. На папері це було легко зробити, а куди подіти тяжко хворих? Їх вирішили відправити у міський центр для хворих на ВІЛСНІД, який саме тоді відкрили з величезною помпою. Обурені лікарі протестували, для таких пацієнтів потрібні особливі умови, бокси, інакше є загроза для оточення, на що чиновники відповіли: «А хіба їм уже не однаково?».

Оскільки вірусні гепатити не перебувають у центрі уваги дер­жави і суспільства, як, скажімо, туберкульоз чи ВІЛ/СНІД, то про них намагаються зайвий раз не згадувати. Міністерство завжди може сховатися за статистикою, яка свідчить, що проблеми з хронічними вірусними гепатитами у нас просто немає.

— Незважаючи на рішення реєструвати випадки захворюваності на гепатит С, навіть у статистичному звіті по Києву ви не знайдете про це жодного слова, — коментує ситуацію Жанна Возіанова, академік Академії медичних наук України, професор Національного медичного університету імені О.Богомольця. — Наша медична статистика не витримує жодної критики, що призводить до спотворення реальної картини, ми замовчуємо проблему, замість того, щоб битися над її розв’язанням. Ще два роки тому на саміті Великої вісім­ки, який проходив у Санкт-Петербурзі, було зазначено: в найближ­че десятиліття вірусні гепатити В і С можуть перевищити кількість випадків туберкульозу і СНІДу.

Гадаю, Українська держава теж повинна відповідально ставитися до цієї проблеми. Давно вже назріла потреба ухвалити державну програму, визначитися з тим, хто, де й як буде займатися діагностикою, лікуванням і профілактикою хронічних гепатитів. Сьогодні хворих відправляють по колу — від терапевтів до гастроентерологів, потім до інфекціо­ністів або до вірусологів, беруться лікувати їх у терапевтичних відділеннях, але ж це неприпустимо — потрібно дотримуватися санепідрежиму! Вірусні гепатити багатоликі — їх доволі непросто виявити і діагностувати, тому слід починати зі створення сучасних діагностичних центрів при багатопрофільних лікарнях, щоб була можливість у разі необхідності підключати фахівців різного профілю. Без державної програми тут нічого не вдієш — лікування таких пацієнтів досить тривале і дороге. Курс лікування може тривати рік і навіть більше, але й надалі потрібен постійний контроль. Обстеження пацієнта краще проводити в одній і тій самій лабораторії, адже за її межами будуть використовуватися інші маркери і реактиви, так само як і обладнання. Це може призвести до неточності, бо лікар не завжди зможе порівняти нові результати з попередніми. Така програма досить витратна, особливо коли зважити, що навіть маркери тут потрібні особливі — вони повинні виявляти не лише антитіла, а й вірусні частки. Сьогодні з цим просто біда, лабораторна справа майже зруйнована — немає ні діагностикумів, ні сучасного обладнання, ні лаборантів. А головне — немає дер­жавного підходу до проблеми, — зазначила Ж.Возіанова.

Чиновники не поділяють три­воги ні вчених, ні лікарів-практиків, вони переконані: лабораторні дослідження у нас можна пройти навіть у віддаленій районній лікарні. Правда, мовчать про те, що метод цей не просто морально застарілий, а просто-таки анахронізм, оскільки те, що годилося тридцять років тому, сьогодні є малоінформативним, не дозволяє виявити хворобу і призначити адекватне лікування. Держава, як завжди, шукає, на чому б зекономити. Очевидно, рух поч­неться лише тоді, коли хронічні гепатити вже не можна буде сховати за якимись іншими недугами. Думається, чекати цього недовго — вже сьогодні у кожного четвертого донора виявляють гепатит В або гепатит С. Шукають, на чому б зекономити, і пацієнти — бо ефективне лікування, за словами лікарів, може коштувати від 15 до 25 тисяч гривень на місяць. Кому це не по кишені — звертаються до нетрадиційної медицини, досить часто потрапляючи до рук шарлатанів.

Тим часом досить великий від­соток хронічних гепатитів виявлено у молодих громадян, а отже, ця хвороба перетворюється на загрозу національним інтересам України. Не можу забути сло­ва хірурга-онколога, який провів вда­лу операцію маленькому пацієнтові, але згодом той пішов із життя, бо разом із донорською кров’ю дістав вірус гепатиту С: «Держава повинна визначитися, що їй вигідніше будувати — діагностичні центри з гепатоцентрами чи крематорії з колумбаріями…».

http://www.dt.ua