Тема фінансово-економічної кризи зараз є найбільш актуальною серед українців. Її обговорюють в засобах масової інформації, в трудових колективах, просто на вулиці чи на домашній кухні. Та ні в обивательських розмовах, ні, тим більше, в електронних ЗМІ (читай – по телевізору) не говорять всієї правди про кризу, про її причини.
Приміром, у ЗМІ чомусь вперто замовчують, що криза добряче зачепила виключно Україну. Ну й хіба що трішки – Польщу та Ісландію. В усьому ж іншому світі мало що змінилося. У всякому випадку – для звичайного, пересічного громадянина. Національні валюти скрізь, крім України, утримують свої позиції, ціни на більшість товарів у переддень свят починають знижуватись, бюджетників ніхто не лякає майбутніми скороченнями та зниженням зарплат. Ну виділили уряди своїм банкам та корпораціям фінансову допомогу – та й по всьому.
Зате в Україні – ледве не кінець світу, крах економіки, дефолт та всяка інша трясця. Населення масово скуповує центнери борошна та миючі засоби. Президент обвинувачує в бездіяльності Уряд, той у свою чергу – Нацбанк та попередній уряд. І ніхто нічого не робить. І що найпарадоксальніше – і не збирається робити.
Ну, з тими, що «вгорі», все зрозуміло. Вони думати і робити вже давно розучилися. В них лише один рефлекс залишився – хапальний. Вкрасти, забрати, зжерти і не подавитись - здається, лише на це здатні українські «властьімущі». І цей хапальний рефлекс нівелював навіть, здавалось, головний людський інстинкт – інстинкт самозбереження.
Нещодавно розмовляв з одним розумним чоловіком. Він висловив сподівання, що українська влада в умовах кризи нарешті почне працювати. Нарешті в парламенті об’єднаються головні політичні сили – бютівці і регіонали - і почнуть приймати закони. Говорячи про це, співрозмовник порівняв нинішню ситуацію в Україні із лісовою пожежею. Коли горить ліс, то разом з нього тікають і травоїдні, і хижаки, поряд біжать зайці, лисиці, вовки і ведмеді. Ніхто нікого не чіпає, усі рятують власне життя.
Дійсно, ситуація схожа, але не зовсім. Адже українські вовки і ведмеді, не говорячи вже про Лисицю, знають куди тікати. З їх особистими золотомонетними запасами для них будь-які ліси, навіть заокеанські, відкриті. А ось бідній шерстяній і крилатій худобі – зайцям, козлам, білочкам та дятлам - податися нікуди. Якщо хтось і виживе, то залишиться на попелищі.
Відрізняється українська державна лісова пожежа і тим, що наші хижаки через відсутність інстинкту самозбереження жертимуть і худобу, і один одного. А тому навіть якщо БЮТ і ПР створять коаліцію вовків і ведмедів, то зовсім ненадовго. А за цей недовгий час постійно намагатимуться зайти до друга-суперника ззаду і зверху. Самі розумієте для чого.
Худоба, тобто, вибачте, шановні читачі, за таке порівняння, ми з вами, приречена. На що – невдовзі побачимо. Будучи по своїй натурі обережним оптимістом, сподіваюся, що не на смерть. Але точно, що на жалюгідне існування. І винні в цьому ми самі. Прикладів нашої вини більше аніж достатньо. З ними, з прикладами, по роду своєї діяльності доводиться стикатися щодня. І по кілька разів.
Скажімо, телефонують до нас в редакцію співробітники одного з міських підприємств. І скаржаться, що їм 2 місяці не виплачують заробітну плату. Мовляв, заплатила адміністрація підприємства за газ, світло і Бог знає за що. В результаті на зарплату грошей не залишилось. Просять нас допомогти, звичайно ж, не називаючи їх прізвищ. В прокуратуру вони не звертались, до влади інших рівнів – також. Як редакція може допомогти, якщо керівництво приватного підприємства може журналістів і на поріг не пустити? Свідків у нас немає, документів, які підтверджують порушення – і поготів. Але ж люди попросили – працюємо. Йду до Анатолія Кісіля, начальника управління праці і соціального захисту населення. Виявляється – до нього теж зверталися із подібною скаргою. Але теж анонімно. Що може зробити він? Так, він може призначити планову перевірку на цьому підприємстві. І що? На папері там все може бути гладко. І зарплата ніби вчасно виплачується, і накази про вихід на роботу у вихідні пишуться. Подивляться перевіряльники в папери і підуть собі. А люди промовчать і далі працюватимуть без зарплати. Це слава Богу чи кому там ще, що зарплату на цьому підприємстві таки виплатили. Та чи надовго таке «щастя»?
Знову дзвінок. Знову анонімний. На одному з підприємств почали штрафувати робітників за спізнення на роботу. 1 хвилина – 100 гривень. Сім хвилин і прощай зарплата. Просять: «Вплиньте, розберіться». Як? Прийду я до керівника, запитаю. А він скаже: «Що ви чутки базарні збираєте?»
Знову дзвінок: «Он ви написали про рибалку. А вам неправду говорять, і ви її публікуєте. І чого ви не пишете, що ставки в районі «під ментами». І вони ними без необхідних дозволів користуються». Знову ні прізвища, ні документів, ні фактів.
Така ж ситуація і по МРЕВ. Говорять: «Там обдирають людей. Там черги створюють штучно». І знову ніхто відкрито про свої претензії не заявляє.
Так, ми будемо задавати питання. І по МРЕВ, і по штрафах за запізнення на роботу, і по ставках, і по риболовлі. І, отримавши відповіді, публікуватимемо їх. І якщо нас обдурять,  опублікуємо брехню. Тому що всі інші мовчать.
Оця мовчанка, байдужість і бездіяльність і є причиною величезної і глибочезної української кризи. «Хутряна худобка» не реве, навіть коли ясла опустіли. Жорстоко, але дуже влучно сказав журналіст «5 каналу» Роман Чайка: «На Майдані українці встали з колін, але забули підвестися з ліктів». І поза від цього не змінилась.
А преса, навіть найбезстрашніша і найоб’єктивніша, ситуацію в державі не змінить. Зусиль для змін, для виходу з кризи потрібно докласти кожному. Поки що ж… Поки що в редакцію телефонують зі скаргами аноніми. І приносять підписані звернення сільгоспвиробників, які просять уряд, Президента, нардепів втрутитися в ситуацію з катастрофічним падінням цін на їх продукцію. Редакційна молодь вже потихеньку посміюється над цими зверненнями. І радить селянам одразу писати такі листи на туалетному папері. Тому що в Києві їх по-іншому не використовують.
Приїжджав недавно в  Кобеляки нардеп. Зустрічався з колегами по партії. Казав, що кризи ніякої немає, що вони пригрозять голові Нацбанку, і з валютою все нормалізується. Його теж просили замовити словечко за селян. Знову просили, знову не встаючи з ліктів. Та скільки ж можна просити? Він же на наших плечах у парламент «в’їхав». Чому «хутряні» депутати місцевих рад не скажуть дружно своєму «начальству»: «Попереджуємо в останній раз. Через місяць всі дружно вийдемо з вашої партії, та й іншим закажемо справу мати. Ще й у ЗМІ про це заявимо». Оце вже буде дія. Отоді лікті від землі відірвуться і поза зміниться. Ось тоді хижаки почнуть думати і працювати. Або загинуть. Адже гуртом травоїдні затопчуть і лева, і вовка.
Отже, не потрібно вірити, що Україні кінець, що Апокаліпсис вже настав. Так говорять, щоб посіяти у Вас, шановні читачі, страх і відчуття безсилля.
Насправді ж все у нас нехай і погано, але не безнадійно. Навіть заєць може вовку чи орлу черево роздерти. А ми ж не зайці, не хутряна худоба.
Міняймо позу - і здолаємо будь-яку кризу.


P.S. Стаття була написана ще до того, як стало відомо, що ПР і БЮТ не об’єдналися. Але актуальність зміни пози це не знімає.