Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Вони зустрілись вперше в інфекційному відділенні. Ольга поспішала у своїх справах, але все ж таки звернула увагу на невеличку худеньку дівчинку. «Така маленька і така вродлива, - пронеслося у голові. - Вона могла б бути моєю донечкою». Дівчинка дійшла до кінця коридору і раптом озирнулася. Очі жінки і дитини зустрілися. «Як тебе звуть, маленька?» - «Таня.» - «А мене – тьотя Оля». І знов цей відкритий, до болю пронизливий дитячий погляд. Жінка наважилася: «Таню, підеш до мене жити?» …За вісім років до описаних вище подій в одному з сіл Новосажарщини у великій родині Стаськів з’явилося на світ нове життя. Маленьку дівчинку назвали Танею, і вона стала четвертою дитиною після брата і двох сестер. Жили – як живеться, не мала сім’я великих статків, та й звідки їм було взятися, коли батьки водили дружбу із оковитою? Діти росли, як у народі кажуть, «як бур’ян при дорозі». Недоглянуті, ненавчені, не завжди нагодовані. Та й батьківська хата не зустрічала ласкою і не гріла теплом. Ще коли Тані й на світі не було, за борги відключили світло. Коли народилася донька, батько пробував схитрувати і просто «по-піратському» накидати дроти. Незабаром приїхали «РЕСівці»… і накидати стало вже нікуди – лінію відрізали повністю. Так і перебивалися. При світлі чадної олійної лампадки в мазанці часів Тараса Шевченка. Старші діти підросли і нарешті змогли вирватися у світ в пошуках кращої долі. Лишилися з батьками Таня і старшенька Олена. Незабаром і без того несолодке життя сестер стало іще гіршим – вони залишилися без батька. Не витримав Степан боротьби із «змієм зеленим», та й «добрі товариші» допомогли – лишився лежати вбитий під стінами власної хати. Там і знайшла його дружина… Тетянка говорить, що добре пам’ятає і батька, і похорон – їй і сьогодні дуже шкода татуся… Чи довго побивалась за чоловіком її мати – невідомо. А от розраду знайшла швидко – у ній, у горілочці. Часто лишала дочок напризволяще у порожній та холодній хаті, а сама вирушала на пошуки «лікувальних» ста грамів. Олена вже й школу закінчити встигла, та їхати з рідного села не поспішала – проводила час із розвеселими вуличними компаніями. Маленька Тетянка саме пішла навчатися у перший клас. Щоправда, не зовсім звичайним було те навчання: день – у школі, три дні – вдома. Так рік і відходила. Один Бог знає, чим харчувалася дівчинка вдома, у школі ж її підгодовувала сніданками класовод. А потім прийшло літо – і знову бідолашна Таня лишилася наодинці зі своїм безрадісним дитинством, непутящою сестрою та п’яничкою матір’ю. Наприкінці літа до села приїхали з плановою перевіркою спеціалісти служби у справах дітей та центру у справах сім’ї, молоді та спорту. Вони відвідували одну з «неблагополучних» родин, коли заступник директора місцевої школи дала їм «наводку» на Стаськів: «Там зовсім відсутні умови для нормального життя! І дівчат двоє – одна вже школу закінчила, а інша у другий клас перейшла. Шкода ж дітей!». Двір, до якого невдовзі приїхали районні спеціалісти, кидався в очі здалеку. В центрі композиції на рештках колишнього колодязя височіла купа шмаття – куфайки, старі простирадла, ганчірки. Все подвір’я заросле височенною амброзією, а за кількістю пластикових пляшок, битого скла та іншого сміття двір міг би позмагатися із невеличким сміттєзвалищем. Перекошені вхідні двері прадавньої мазанки ледве трималися на проіржавілих навісах. Єдина житлова (умовно) кімната містила два брудних ліжка і… чималеньку дірку в стелі. Меблями хатина похвалитися не могла, щоправда надворі стояла тумбочка, а на ній – велике старовинне дзеркало. Тут дівчата прикрашалися… - Ми побачили Таню – таке маленьке, брудне, змучене дівча. Але очі! Очі були такі живі та ясні! – говорить одна із працівників служби у справах дітей. – І тут приходить «мамаша» – нафарбована, із манікюром і горілчаним запахом. «Що ви їсте?» – запитую. «Ковбасу!» – гордо відповідає вона. «Що, кожен день?» – «А ви що, кожен день ковбасу їсте? Розумна!» Вони ж утрьох жили на пенсію, котру виплачували на Таню «по втраті годувальника». Отримають – їдять ковбасу. А далі… Повернувшись до Нових Санжар, спеціалісти почали готувати документи до негайного відібрання дитини – така міра використовується у крайніх випадках. За кілька днів мали їхати по Тетянку, після відповідного підпису голови райдержадміністрації на необхідних паперах. Але події випередив дзвінок сільського голови: - Дощі почалися, скоро стеля в тій хаті завалиться зовсім! Треба забирати дитину! Наступного дня документи були готові. Коли спеціалісти відділу приїхали до будинку Тані, то на власні очі пересвідчились: «у ясну ніч можна лічити зорі, не виходячи з хати». Горе-матінка зібрала доньці все нехитре придане – кілька пар замаленьких колготок, єдину блузку і літні шльопанці. Не забувала й лаяти прибулих – забираєте, мовляв, дитину в матері, вам це так не минеться! Привезли Тетянку в центральну районну лікарню, де їй довелося довго лікуватися – застуда вже переросла у бронхіт, бронхіт – у запалення легенів. Саме у інфекційному відділенні, де лікувалася дівчинка, і відбулася її зустріч із тьотею Олею. І доки Тетянка лікувалася і видужувала, її нові батьки готували всі необхідні документи для усиновлення. Ольга працює в лікарні вже багато років. Чоловік – будівельник. Мають двох вже дорослих синів: старший щойно повернувся з армії, менший нещодавно закінчив школу. - Про те, щоб узяти прийомну дівчинку, я мріяла вже давно. Тому, коли прийшла того дня додому і розповіла про Таню чоловікові, для нього це несподіванкою не стало. Хлопці також не протестували. Менший, щоправда, спершу трішки ревнував мене до неї: «Що, вона у нас весь час жити буде?!». Але потім сам прив’язався до сестрички. Старший же, коли повернувся з армії, з порогу вигукнув: «Я й не гадав, що вона така красива!». Так у Тані з’явилася нова родина. І нове життя. Вона кожного дня ходить до школи – у другий клас – і намагається ні в чому не відставати від однолітків. Тепер у неї є не лише чисте охайне ліжечко, а й власна кімната. Вона дуже любить купатися, хоча спершу… боялася води. - За місяць вона почала називати нас мамою і татком. Тепер вони із татом Миколою ходять разом і на футбол, і на рибалку. Коли ж я беруся за домашні пироги, то вона вже одягла фартух, зібрала волосся – і вже мені перша помічниця! Про своє минуле Тетянка згадує нечасто. Раніше малювала картинки, на яких вона разом із сестрами, тепер на цих малюнках – її тато, мама і брати. Адаптуватися в новій школі дівчинці нелегко, але Таня дуже старається гарно вчитися, аби не засмутити свою нову родину. У її нинішньому житті вистачає світла, тепла і любові, а тому вона дуже боїться, що одного ранку все це може зникнути і вона знов опиниться у світі, де пітьма у будинку і душі… До речі, її колишній будинок таки остаточно завалився цієї осені. «Мати» подалася в прийми до якогось дядька. Старша сестра мешкає в Донецьку, навіть приїхала один раз провідати Таню в лікарні, але забрати дівчинку до себе не захотіла. - Я нікому її вже не віддам, – говорить Ольга. – Багато було «добродіїв», котрі намагалися мене відмовити від «бездумного» кроку. Згадували і погану спадковість, і відсутність нормального виховання. Але Таня – вже наша! І ми ніколи не відмовимось від СВОЄЇ дитини! А ще Ольга надзвичайно вдячна центру у справах сім’ї, молоді та спорту, службі у справах дітей, відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА. Саме завдяки їх спільним зусиллям дівчинка знайшла нову родину, вчасно оформили усі потрібні для усиновлення документи. І зараз спеціалісти цих служб здійснюють постійний соціальний супровід – зустрічаються з батьками, із самою дівчинкою, допомагають консультаціями і порадами. Ось така історія з неголівудським сюжетом, але щасливим закінченням. В інших історіях не все так гладко. Щорічно у Полтавській області 3000 дітей відправляються до дитячих притулків та інтернатів, і лише близько 130 з них потрапляють до прийомних сімей. Скільки ще життів у темряві навколо нас з вами? Придивіться! Ви бачите? Це світяться їхні очі! Вони живі!
Головна 
