Порядок за 20 днів

Підсумовуючи роботу головного законодавчого органу країни за 2008 рік, Литвин намагався переконати журналістів, а заодно й громадсь­кість, що саме Верховній Раді вдалось зупинити політичну кризу і сталось це значною мірою за його особистого сприяння. Він зізнався, що ще від 9 грудня, з часу свого призначення на посаду глави ВРУ, йому й спати ніколи - все думає, як скоординувати раду. Для цього, а де-факто для популяризації власної особистості, він використовує уже звичний алгоритм: завчасна подяка засобам масової інформації за розуміння, завоювання прихильності у громадськості, критика політичних опонентів (в цьому випадку Президента та уряду) і нарешті свої методи подолання кризової ситуації.

Щодо першого, то Литвин, очевидно, зловживаючи честолюбством простих людей, вдається до аж надто популістського висновку: головне досягнення країни - те, що люди, попри усі складнощі, жили і працювали. У рік політичних перипетій саме вони тримали на собі всю країну та її політику. В нас народжувались діти: за 11 місяців - 400 тисяч дітей, що свідчить про те, що молоді сім'ї вірять у майбутнє країни. Згадав також про ще одне досягнення - медалі на олімпіаді в Пекіні, які принесли славу Україні на міжнародній арені.

Аналізуючи політичну ситуацію в країні, Голова ВР також зазначив, що ми переживаємо кризу національної ідентичності. А це потенційна небезпека повторення ситуації, яка була в 1990-х роках, коли діяли дві влади: формальна та реальна. Подібною визнав ситуацію 2004 року, коли в Україні було два Президенти. До речі, Литвин особливо скептичний до революцій, мовляв, "горе тим, хто провокує революції, і горе тим, хто ті революції здійснює". Натомість пропонує свій варіант: не cуди і вулиці повинні призначати президентів, а люди. Викликати людей на вулицю немає слушності. Треба працювати самому і дати шанс працювати іншим. А ще сформувати чіткі норми поведінки, щоб, приміром, боротьба прем'єра з Президентом не заважала працювати депутатам.

І нарешті поступовий перехід до майбутньої президентської кампанії, яка теж має всі шанси бути особливо гарячою. Литвин, якому за традицією відведено місце посередині, закликає провести її так, щоб у цій боротьбі не поховати Україну. Поряд з тим кидає неоднозначний натяк: демократія - це терпіння, і до її здійснення залишилось ще трошки.

Бюджет - 2009

Іншою заслугою Верховної ради є ухвалення головного закону країни - "Бюджету 2009". Зі слів Володимира Литвина, цей крок був більш ніж необхідним, насамперед, для того, щоб анулювати підстави для подальшого політичного проти­стояння. Також, зважаючи на низку інших причин. Зокрема, щоб заспокоїти людей, вони не розуміються на деталях, їм потрібні факти; для світу, щоб бачив, що у нас є порядок і з нами можна працювати; для вітчизняної економіки, щоб країна працювала, а не "впадала в кому". Відомо також, що Президент нібито пообіцяв підписати проект цього закону.

Однак це не завадило багатьом окремим політичним суб'єктам висловити своє незадоволення змістом цього документа і навіть нібито незаконністю  його ухвалення. Голова ВР назвав заяви такого типу політичними ігрищами, які неможливо простежити і оцінити цілком, мовляв, просто не всі депутати стежать за своїми діями та висловлюваннями. Дискусії навколо цієї теми не мають слушності, оскільки жодної офіційної апеляції не було.

Наразі у нас інші першочергові завдання. Світ вийде із кризи іншим, на його арені з'являться інші гравці. Ми повинні думати, якими вийдемо ми.