Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Непомітно в наше життя увійшли такі атрибути ринкової економіки, як банк, кредит, поручитель, ломбард і тому подібні речі, що з давніх-давен були поширені в цивілізованому (читай іудео-християнському) світі. Багато наших земляків стрімголов кинулися у вир західного способу життя, наче малі діти на залишену без догляду вазу з ласощами. Результат виявився несолодким, тому що вони забули відому мудрість про безплатний сир, який буває лише в мишоловці. Слід визнати, що автор цих рядків також клюнув на наживку, закинуту мисливцями на чужі гаманці, і поплатився власним добробутом. Надіюся, що ця історія послужить для одних уроком, а іншим дозволить приємно провести час і покепкувати над недолугістю одного недотепи... Кілька років тому, дивлячись, як бурхливо розвивається капіталізм, і як швидко вчорашні компартійні керівники і комсомольські ватажки стають респектабельними банкірами, новітніми латифундистами і успішними промисловцями, тобто, висловлюючись комуністичною термінологією, капіталістичними хижаками, один мій знайомий вирішив приєднатися до цього закритого клубу українських нуворишів. Як і більшість дрібних підприємців, які дрібними залишаться на все життя, якщо не збанкрутують і не перетворяться на пролетарів, він почав з розкладачки на місцевому ринку. Позичив грошей у знайомих і друзів, накупив „товару”, так його колеги називають турецький і китайський мотлох сумнівної якості, і успішно продав його нашим невибагливим землякам. Оборудка, відкрита ще в кінці палеоліту невідомим неандертальцем чи кроманьйонцем і сформульована Адамом Смітом на зорі капіталізму у вигляді всім відомої формули: гроші – товар – гроші з прибутком, успішно спрацювала в наш час. Незабаром сучасний коробейник повернув усі борги і навіть купив стареньку іномарку. Але в нього, як писала в тридцятих роках двадцятого сторіччя більшовицька газета „Правда”, почалося „головокружіння від успіхів”. Повірив, наївний, що у вільному суспільстві кожен може користуватися усіма досягненнями цивілізації, тобто безкінечно збагачуватися. Не здогадався, дурненький, що залишилися на божому світі ті, кого Біблія називає „рибалками людей” і „вовками в овечій шкірі”. Надумав наш підприємець побудувати магазин, тим більше, що зумів за короткий час купити на ринку кілька торгових місць, які давали стабільний і досить суттєвий прибуток. І все в нього ладилося - місце гарне надала місцева влада (тобто купив у голови ради громадську землю), з державними органами узгодив (тобто хабарі всім потрібним людям поплатив), не вистачило лише на якийсь дріб’язок для завершення будівництва. Тут він і попався, а разом з ним і я, в тенета сучасних лихварів, тобто взяв позику в банку, а я легковажно погодився бути поручителем. Сума кредиту була порівняно невелика, відсоток також посильний, а на розмір пені при невчасній сплаті боргу ми не звернули увагу. Та чи має значення розмір пені, коли він планував добросовісно розрахуватися зі своїм кредитором... Виявляється, має. Дочитавши до кінця, ви зрозумієте чому, а ми з ним вже зрозуміли. Мій приятель (щоб ніхто не здогадався хто це, назвемо його Йосип Премудрий) довго ходив по різних банках, цікавився умовами кредитування, ретельно все обмірковував, консультувався у юристів та фінансистів, запасався всіма необхідними документами, і нарешті зважився. Умови були дуже вигідні, банківський процент майже вдвічі нижчий, ніж по моєму кредиту на придбання телевізора і кухонних меблів. Сума, п’ять тисяч умовних одиниць, як для успішного підприємця місцевого масштабу, досить невелика. Все це було зрозуміло мені і викликало білу заздрість до підприємливого і успішного товариша. Незрозуміло було тільки те, чому кредит він взяв у швейцарських франках, а не в американських доларах чи українських гривнях. На мої наївні запитання, чому саме в цій екзотичній валюті Йосип вирішив брати гроші, Премудрий тільки загадково посміхався і відповідав, що саме в цьому вся „фішка”. Врешті зізнався, що по кредитах у швейцарських франках найнижчий банківський відсоток, тому що це надзвичайно стабільна валюта. Я, звичайно, як далекий від бізнесу, в усьому поклався на підприємницький хист і ділову хватку мого успішного приятеля - якщо він зумів заробити гроші, то заробить ще. Спочатку все було добре - бізнес Йосипа процвітав, він справно погашав позику і проценти, але неждано-негадано грянула фінансова криза, прибутки знизилися, але це лише півбіди. Біда наступила тоді, коли різко понизився курс гривні. Борг доводилося повертати у швейцарських франках, а доход він одержував у гривнях. Ну, далі арифметика проста - доход в гривнях, що значно зменшився, переводимо у швейцарські франки, які дуже подорожчали. Як не рахуй, а грошей не вистачає на погашення процентів, а про „тіло боргу”, як його називають банківські працівники, не може бути мови. Платити нічим... Кілька разів Премудрий віддавав банкірам зарплату дружини, яка працює в державній установі на досить прибутковій посаді. Але їй це дуже швидко набридло і вона відмовилася спонсорувати чоловіка, навіть натякнула на розлучення. Почалися прострочки платежів, що в свою чергу викликало нарахування пені. Йосип втратив властиві йому самовпевненість і спокій - почав нервувати і робити нерозважливі кроки. Він вилучав кошти з обігу, що викликало зменшення прибутку, перепозичав гроші у знайомих, які незабаром відмовилися кредитувати його. Майже доведений до відчаю, він влаштувався на роботу, але почав менше часу приділяти своєму бізнесу, і той зовсім захирів... А банкіри вимагали грошей. Почалися телефонні дзвінки і візити досить колоритних осіб, які ввічливо але рішуче вимагали сплатити борг і переконливо розповідали про жахливі наслідки несплати боргу, що внаслідок нарахування пені почав стрімко зростати. Я від усієї душі співчував моєму товаришеві, але, як виявилося, дарма. Підприємець - він і в Африці підприємець. Йосип Премудрий проявив усі якості, властиві цим людям. Незабаром до нього повернулася самовпевненість, а енергії йому завжди вистачало. Закипіла бурхлива діяльність, він практично перестав зі мною зустрічатися, а потім взагалі зник безслідно. Я про це дізнався від колекторів (це ті люди, яких наймають банки для стягнення проблемної заборгованості). З цими мужніми людьми дуже потрібної, але невдячної професії я познайомився відразу тільки в мого знайомого виникли перші фінансові труднощі. Але це інша історія, а зараз я сплачую борги мого колишнього товариша, до речі цілком заслужено, адже вірно говорить народна мудрість: „Бачили очі, що купували, - їжте хоть повилазьте”. До речі, це все відбулося відповідно до Святого Письма, адже в Старому Заповіті пророк повчає іудеїв: «Деріть з поручителя три шкіри, бо він знав, за кого ручається».
Головна 
