Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
СВІДОЦТВО ПРО НАРОДЖЕННЯ Така собі квитанційка – та й все. Написані чорнилом світлі дати… Коли сміятись, а коли ридати, Коли тобі хтось чарку піднесе І скаже: «Ну й з тридцятим тебе літом!..» Та чи мене? Я ж тіло і думки. Моїм думкам – давно тисячоліття! А тілові – всього лише роки…
Михайло Булах. Народився 28 грудня 1938 року в селі Сакалівці Миргородського району на Полтавщині
Він був простою, талановитою людиною, талановитою до геніальності, і того було достатньо для заздрощів колег, нерозуміння пересічного люду обласного та районних центрів, переслідувань тогочасних владних структур. Його витівки не завжди розуміли і підтримували друзі. Та саме вони, оті витівки, були виявом протесту творчої особистості проти чиновницького засилля у літературі, журналістиці, проти бездарного апарату бюрократів та обивательської байдужості. Михайло не любив їх і навіть за зовсім маленької нагоди намагався дістати чи своїми новелами, чи фейлетонами, чи то віршами… Ні владній комуністичній партії, ні підвладній їм журналістській керівній братії такий бунтар був ні до чого. Вони його ненавиділи… тому і розпускали плітки, сипали доносами до прокуратури, Комітету держбезпеки. Все намагалися «причесати під свою гребінку».
«… Отже, Мишку, це діло липовим ликом шите. Розплата за «Санжарські гопаки», «Та й скушали бугая», «Банкуй, Вася» і інші фейлетони. Розплата досить брудна чистими руками Закону. Тому й ламає голову прокурор, тому й кричить на мене суддя, тому й позиває на мене комунгосп, тому й відкладаються засідання суду з дня на день…» - пише Михайло Булах в листі до Михайла Казидуба.
Та навіть зацьковуючи непокірного генія (негласно ходила директива – ні за яких обставин цього чубатого «газетяра» на роботу не приймати!), дивувалися повноті образів, насиченості метафор і алегорій його творів. При всьому тому, м’яко кажучи, неприйнятті і несприйнятті таємні вороги та заздрісники, вражені майстерністю слова Михайла Булаха, не могли заперечити його талант. І не могли пробачити йому - саме талант. То й поливали брудом незахищену душу поета, журналіста, філолога. Ой, як же уміє… нездара, обиватель, міщанин, виглядаючи з-за паркана власної обмеженості, прищемити пальці душі митця.
ПАРКАНИ Сполохано зорі бігають По чорному вигоні вечора. А паркани в Санжарах білі Вартують міщанство приречено… Собаки надкушують небо. Паркани крокують землею… А тиша кричить про себе, Кричить… Для парканів – чорт з нею.
Так! Було всього… Життя не стелило під ноги рушники. В дитинстві він рано втратив батьків… Виховувався у дитбудинку. Закінчив Великообухівську середню школу Миргородського району. Потім навчання у Полтавському педінституті. Працював у редакціях районних газет у Семенівці, Нових Санжарах, Оржиці (то було, так би мовити, «заслання» Михайла!), в обласній молодіжній газеті «Комсомолець Полтавщини», в обласному Будинку народної творчості. Новосанжарщина – особливий період у житті і творчості Михайла Булаха. Тут він одружився. Та здається, не зовсім вдало. Тут він зустрів своє велике кохання… Саме у Нових Санжарах Михайло написав кращі свої твори, заснував при редакції районної газети літературну студію. Жив скромно. Редакційні стільці м‘яли йому боки вночі, а влада - вдень.
Та це не все: Є дим ще від цигарки, І в хаті пахне квітами й вином, А біля мене варить борщ циганка, І мокне пісня в травні під вікном, Бо дощ…
Та мені здається, що вбила його людська байдужість, жадібність, заздрість, нетерпимість. Осіннього дня – 13 жовтня 1979 року - Михайло Булах помер, не доживши одного року до сорокаріччя. Ховали його в рідній Сакалівці на Миргородщині. Очевидці розповідають, що труна з його тілом ніч простояла під відкритим небом. До рідної хати занести його не дозволили(!). Мабуть, у нечисленних родичів «опального» поета таки був страх перед тогочасною комуністичною владою, відомою своїми репресіями, або ж то була вказівка згори, тої ж таки влади. Виданий творчий доробок Михайла Прокоповича невеликий – лише одна тоненька книжечка поезій «Голубінь» (видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», Київ, 1969), яку сам хотів назвати «Хата». Друга збірка мала називатися «Хрещатик» або «Свят-хліб», побачила світ лише у 2008 році у «Бібліотечці «Зорі Полтавщини» до 70-річчя Михайла Булаха. Зберегли та привезли до редакції «Зорі Полтавщини» (позабюджетним коштом якої і видана збірка) ті червоний та чорний зошити поезій дружина покійного Євдокія Мусенко та донька Ярослава Булах, саме вони і стали упорядниками збірки за літературною редакцією Лідії Віцені та підтримки керівника проекту Григорія Гриня. Посильні внески надіслали Геннадій Романець та Дмитро Бровар. Презентація збірки пройшла у Полтавській обласній бібліотеці, де присутні друзі, товариші, колеги, дружина та донька Михайла Булаха розповіли про автора, його життя. Викладач кафедри літератури Полтавського державного педагогічного університету Радько Ганна Іванівна майстерно виклала присутнім особливості творчого доробку поета, а студенти, майбутні педагоги, читали поезію Михайла Прокоповича. Тираж збірки, на жаль, невеликий – лише 200 примірників, які і будуть розподілені між бібліотечними закладами області, отже зовсім скоро читачі матимуть змогу відкрити для себе світ поезії Михайла Булаха.
Головна 
