Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Статистика – річ дуже вперта. Іноді, навіть, жорстока. Так от, ця сама статистика говорить, що протягом минулого, 2008-го року в Новосанжарському районі зареєстровано 192 шлюби (що не може не радувати) і… 116 розлучень (а от цю цифру радісною аж ніяк не назвеш). В Кобеляцькому районі цифри інші, але загалом схожі – 244 одруження і 148 розлучень. Статистка – точна наука. Основа її – цифри. У нашому випадку за цими цифрами – не кілометри, не кілограми і навіть не гривні/долари. Кожна цифра у графі «розлучення» - це рештки того, що колись звалося коханням, це руїни того, що було родиною. Майже за кожним розлученням – сварки і злість, біль і сльози, полишені та ображені чоловіки і жінки та, що найголовніше, ні в чому не повинні діти, для яких відтепер тато/мама стане «чужою» людиною. Що ж є приводом для такого рішучого кроку, як розлучення? Відповідь на це питання логічно було б шукати у місці, де щасливі молодята реєструють свій шлюб, і куди іноді повертаються, щоб цей шлюб розірвати – у РАЦСі. Туди ми і направились. - А що нового я вам можу сказати? – Задає зустрічне питання Тетяна Пудло, начальник новосанжарського РАЦСу. – Причини розлучень і різні, і схожі у багатьох пар. Розлучаються найбільше все ж таки молоді люди – віком від 20 до 40 років. Трапляються, звичайно і такі випадки, коли приходять за розірванням шлюбу сімдесятирічні, але це – в рідкість. Так, на жаль, найбільша частина тих, хто розводиться – люди молоді. Проживши у шлюбі рік, два чи три, вони розходяться. Чому? Причин, звісно, не мало, але є головні. Як не прикро, дуже часто такими собі «провокаторами» розлучень стають найрідніші люди – батьки. Замість допомоги молодим вони підливають масла у вогонь подружніх суперечок. Не на останньому місці, звичайно, фінансові проблема. У молодої родини їх безліч – відсутність власного житла або постійної роботи, низька зарплатня або стипендія і так далі. Трапляються і такі випадки. Приходить до РАЦСу молода дівчина. Подає на розлучення. Причиною зазначає те, що чоловік, мовляв, випиває і, навіть, руку на неї піднімає. Що ж, буває, на жаль, і таке. Розлучають їх. А наступного тижня дівчина знову приходить до відділу РАЦС – розписуватись з іншим хлопцем. Отже третя з головних причин розлучень – інший/інша. Та яким би вагомим не був привід подати на розлучення, все ж таки «палити мости» одразу не варто. В цьому ж переконують подружжя і працівники відділу. - Ми обов’язково розмовляємо із тими, хто приходить розлучатись, намагаємось з’ясувати причину, знайти шлях до примирення. – Говорить Тетяна Пудло. – У цьому році дві пари забрали заяву і зберегли сім’ю. Дві пари зберегли, а сто шістнадцять зруйнували… Головний фактор збільшення числа розлучень відшукати не так і складно – сучасна молодь, у переважній більшості, до шлюбу ставиться без належної відповідальності. Одружились, не думаючи – розлучились, не сумуючи. А що їх тримає? Страх чи повага перед ким? Богом? Людьми? Батьками? Не ті часи, як полюбляє говорити та ж сама молодь. Якою б не була переконливою статистика, красномовними – цифри, а все ж таки розповіді живих людей ми сприймаємо краще. Тому вирішили поспілкуватися із тими, хто через розлучення проходив. Імена героїв з етичних міркувань змінено. А ось історії цілком справжні. Історія Івана Іван познайомився із Оксаною чотири роки тому. Дівчина йому сподобалась. Вони почали зустрічатися. Побачення, квіти, подарунки, поцілунки – все як у всіх. Так минув рік. Оксана завагітніла. Одружилися, «щоб все як у людей». Наступного року в родині з’явився синок. Молоді батьки перший рік шлюбного життя прожили, як медовий місяць. Проблеми почалися потім. Як сьогодні говорить Іван: «Головна проблема полягала у тому, що ми були людьми із надто різних соціальних груп». Оксана виросла у багатодітній родині, тому до розкошів та великих грошей не звикла, а батьки Івана були людьми заможними і сина виховували у безбідності. У чому ж виявлялася різниця між ними? Наприклад, Оксана ішла в магазин і витрачала усі гроші на продукти. Мовляв, на їжі економити не варто. Іван вважав, що краще не поїсти ковбаси чи шоколадних цукерок, але купити щось корисне в будинок. Дратувало молодого чоловіка і те, що дружина не надто полюбляла прибирати їх спільне житло: «У нас же ремонт!». «Ремонт може тривати рік, що ж рік у хаті не прибирати?». Різними виявилися і захоплення молодят – у Івана вони були чисельними та різноманітними, у Оксани… їх не було взагалі. «Я не уявляю – як людина може поїсти і одразу на весь вечір лягати дивитись телевізор? Більше їй нічого не подобалось». Не був «янголом» і сам Іван – часто зникав із дому вдень і повертався пізно ввечері. «З друзями я гуляв. У цьому звичайно неправий був. Але її це аніскільки не хвилювало. Вона не сварила мене, не докоряла. Я повернусь – вона вже спить. А мені, якщо дати волю, то… нічого хорошого, коротше». Та незважаючи на все вищезазначене подружжя жило, якщо не душа в душу, то цілком нормально. Допомагали батьки – одні фінансово, інші – у догляді за дитиною. Оксана влаштувалась на роботу. І знову з’явились проблеми. Новий колектив, нові знайомства, «корпоративи». Оксана кілька разів повернулася додому дещо нетверезою. Іван цього не схвалював, але й сам не відставав – часто засиджувався із колегами в себе на роботі. Почалися сварки, з’ясування стосунків. А одного разу Іван повернувся ввечері додому – ні дружини, ні сина. І речі майже всі вивезені. Місяць чекав, що повернеться. Дзвонив, намагався поговорити. У відповідь: «Я думаю…». Аж одного разу почув: «Я подаю на стягнення аліментів». Наступного дня подав вже він, але – на розлучення. Відтоді минув рік. Іван продовжує холостякувати. Говорить, що перші півроку не вірив, що все скінчено і навіть зараз не хоче заводити серйозних стосунків – добряче опікся. Оксана із сином мешкає у батьків. Заміж вдруге не вийшла. Аліменти Іван виплачує без затримок, а от і з сином бачиться дуже рідко. Історія Інни З Володимиром Інна познайомилась на дискотеці. Високий, широкоплечий він їй… зовсім не сподобався. А от вона хлопцеві – дуже. Рік він буквально ходив за нею по п’ятах. Нарешті Інна оцінила його наполегливість – вони почали зустрічатися. Володимир вмів красиво залицятися. Дарував дівчині шикарні букети, запрошував до престижних кафе, дарував дорогі речі. «Але ж ти його не любиш?», - говорили подруги. Інна посміхалася у відповідь: «Ну то й що? Мені з ним цікаво». А одного ранку, як це часто трапляється, дівчина побачила дві яскравих смужки тесту на вагітність. Розпач, страх, невпевненість – все це одразу охопило Інну. Що робити? Про аборт навіть не замислювалася. Вирішила – народжуватиму. Батьки переконували: «Народиш сама, ми допоможемо, навіщо тобі нелюбий чоловік?». Та дівчина була певна – у дитини має бути батько. Одружились. Жити почали у квартирі, яка належала батькам Інни. Мешкали разом із її молодшою сестрою. Дочекалися синочка. Інна в ньому душі не чаяла, Володимир теж, нехай і грубувато, але допомагав з дитиною. Коли ж почалися проблеми? Можливо тоді, коли Володимир пішов на високооплачувану роботу. Заробляв він непогано, от лише після зміни міг засидітися в якомусь барові, або зайти «трішки» пограти на автоматах. Інна чекала вдома разом із сином. А коли чоловік повертався – починалися скандали. «Після вагітності я дуже поправилась. Потім – маленька дитина, хвилювання, клопоти. Скинути вагу ніяк не могла. Але його мій вигляд, здається, зовсім перестав хвилювати». А тут ще й житлові проблеми – сестра Інни більше не бажала ділитися дахом із родиною, хотіла влаштовувати власне життя. Довелося переїздити на знімну квартиру. От тільки міцності стосункам спільний переїзд зовсім не додав. Володимир часто повертався пізно вночі – п’яний, а іноді – із запахом чужих парфумів. «На мене, як на жінку, він уваги не звертав, а от з іншими йому було, мабуть, непогано. Дійшло до того, що наші знайомі бачили його у кафе разом з якоюсь білявкою – вони цілувалися у всіх на очах». Інна вирішила – треба думати по себе. Скинула кілька зайвих кілограмів, сходила до гарного перукаря – і в дзеркалі побачила жінку, яка вже більше нагадувала ту, колишню, Інну. А потім в гостях у друзів познайомилася із одним чоловіком. Вони обмінялися номерами телефонів, почали іноді зустрічатися. Новий знайомий дівчини до алкоголю був байдужий, а от до неї – навпаки – дуже уважним. Володимир, відчувши небезпеку, припинив свої походеньки і спробував утримати дружину. Та було вже пізно – Інна зібралася з думками і подала на розлучення після трьох років шлюбного життя. Переїхала із сином жити до батьків і спробувала розпочати нове життя. Володимир лишився сам. Хоча ні, не сам – у нього були його випадкові застольні друзі та такі ж випадкові подруги. Сьогодні Інна не хоче, аби Володимир зустрічався із сином і приймав якусь участь у його вихованні. Дві історії. Різні, але водночас схожі. В обох шлюб не витримав «відстані» бодай у три роки подружнього життя. І там, і там жертвами розлучення стали діти. Зіграли свою чорну роль і алкоголь, і зрада, і відсутність розуміння. Як же уникнути такого сумного фіналу? Абсолютного рецепту немає ні в кого. Є лише одна порада – треба думати. Думати, коли починаєш «просто зустрічатися», думати, коли йдеш з коханою людиною до РАЦСу і якнайсильніше думати, коли вже перебуваєш у шлюбі. І пам’ятати, що у шлюбі ви відповідаєте вже не лише за себе, а й за свою другу половину і, особливо, за дитину.
Головна 
