Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
В американській школі на учня-забіяку можуть надіти наручники
10:00
От якщо замислитись – якою є Америка для звичайного українця? Країною-диктатором, яка веде «нафтові війни» на Близькому Сході? Країною «тупих», як зазвичай називає американців російський гуморист Михайло Задорнов? Чи, може, країною, де на першому місці завжди стоїть Конституція та Закон і кожен може здійснити свою «американську мрію»? Та замість того, щоб марно створювати в своїй уяві негативні чи позитивні Сполучені Штати, давайте краще послухаємо розповідь про Америку нашої юної землячки із Нових Санжар. Таня Білоцерківець – сьогодні учениця 11-Г класу Новосанжарського НВК. Минулий рік вона прожила в американській родині, навчаючись у школі міста Канзас-сіті. До Америки Таня потрапила через програму обміну майбутніми лідерами («Flex»). Для цього їй довелося пройти три нелегких тестових тури. Перший – звичайні тести на знання англійської; другий – більш складний, із моделюванням поведінки у нестандартних ситуаціях; третій – робота у групі, перевірка абстрактного мислення, нарешті широке інтерв’ю, яке проводили американські представники програми. Після тестувань анкети Тані та ще чотирьох учнів Новосанжарського НВК були направлені у Київ, а потім - до Вашингтону. - У п’ятницю, 13-го, мені зателефонували, – посміхається Таня. – Представник «Flex» повідомив, що мене запрошують на орієнтацію в Київ. П’ять днів у столиці я перебувала разом із іншими учасниками програми із Київської, Львівської, Хмельницької та Полтавської областей. Тут ми проходили остаточну підготовку перед вильотом в Америку, отримували останні настанови та інструкції, спілкувались між собою виключно англійською. 5 серпня Таня Білоцерківець вилетіла за маршрутом Київ-Мюнхен-Вашингтон-Канзас. До речі, закордонний паспорт дівчина оформляла сама, а от студентську візу їй відкривала програма. Разом із нею летіли інші українські учасники програми обміну, супроводжував їх представник «Flex». У Мюнхені вони зустріли групу росіян. З Вашингтону до американського міста Канзас-сіті Таня летіла разом із українською та російською дівчатами. В місті їх зустріли представники виключно американської програми «AFS», і три дні разом із 70-ма іншими студентами Таня проходила підготовку вже на американській землі. Тут були студенти з усіх куточків планети – європейці, китайці, араби, африканці. (До речі, для усіх, окрім студентів із країн колишнього Радянського Союзу та бідних африканських країн, річне навчання в Америці є платним і коштує 12 тисяч доларів). Про родину, в котрій вона мала провести цілий рік свого американського життя, Таня не знала нічого. Тому коли вона познайомилась із Еллен Лоуренс (52 роки) та Абигайль (17 років), була дуже здивована… їхнім зростом – обидві ледве вищі 150 см. Загалом же вони виявилися дуже привітними та милими людьми. В перший же день Еллен повезла дівчат до ресторану, потім – до торгового центру – так вони роззнайомлювались, зникало початкове відчуття напруження. Мешкала родина в передмісті Індепендент – одній з частин Канзас-сіті. Те, що найбільше вразило українську дівчину на американській землі, – дуже розвинуті автомагістралі та майже повна відсутність пішоходів і тротуарів. - Можливо, у великих бізнесових центрах люди й ходять пішки, але у таких невеликих містах практично усі пересуваються на автомобілях. Американці справді такі, як їх показують у фільмах, – завжди широко усміхнені та балакучі. Таке ж незмінне їхнє «How are you?» (Як справи?), із яким вони звертаються навіть до незнайомих людей, – розповідає Таня. Інше враження дівчини – великі будинки. В Америці людина середнього класу може дозволити собі придбати 2-3-поверховий будинок і машину кожному члену родини. (Так, до такого середнього класу Україні ще розвиватися й розвиватися – Авт.). Еллен, Абігайль та Таня житимуть у двоповерхівці на дві сім’ї. Наверху – спальні та, як не дивно, кухня; внизу – ванна та велика кімната (зала). Еллен працює медсестрою у кардіології, Абігайль три роки навчалася вдома за індивідуальною програмою (після важкої травми) і тепер має перейти до нової школи. У цій же школі буде навчатися і наша героїня. У перші дні Тетяні було непросто – вона сумувала за своєю родиною, друзями, Новими Санжарами. Допомагали нові знайомства, зустрічі з іншими студентами, які влаштовувались у рамках програми «AFS». Поступово дівчина звикла до свого нового життя і змогла зосередитись на навчанні. А воно, як і очікувалось, виявилось зовсім не таким, як в Україні. По-перше, предмети можна обирати самому. Наша Таня вибрала історію США, всесвітню історію, глобальне обговорення, річну книгу (щось на зразок нашого випускного альбому, але значно складніше і цікавіше – роблять його самі учні), англійську та французьку. По-друге, програма дуже спрощена і тому проходять її швидше, ніж у нас. Ну і по-третє, в Америці просто немає домашніх завдань, від яких так страждають наші школярі. - Історію Америки учні знають досить непогано, а от про інші країни світу мають досить приблизне уявлення. Наприклад, на запитання, яка країна Європи і сьогодні є монархією, відповіла лише одна я, – розповідає Таня. – Так само вони не прагнуть вивчати іноземні мови. Якщо ж їх таки зацікавила чимось інша країна, вони просто… беруть і їдуть до неї. На відміну від нас, американці можуть собі це дозволити. У школі, де навчалися Таня та Абігайль, – близько 1500 учнів виключно старших класів – 9, 10, 11 та 12. Разом з українкою вчилися підлітки різних національностей: китайці, африканці, німці, мексиканці та ще багато інших народностей. До речі, ніяких мовних проблем за час навчання Таня не відчувала – велика подяка вчителю Новосанжарського НВК Валентині Андріївні Мороз, яка навчила дівчину правильній – «американській англійській». За період навчання українській дівчині не раз говорили, що у неї дуже приємний акцент. Особливих вимог до одягу учнів немає – більшість ходить до школи у просторих футболках та широченних штанях.. За порядком на перервах і протягом дня слідкує поліцейський офіцер. Одного разу Таня навіть бачила, як після бійки на «гарячих» хлопців надягли наручники. Порядок тут – понад усе. Звична для наших шкіл картина, коли біля входу до школи стоїть учень і палить, тут майже неможлива. - В Америці дуже різке розділення багатих і бідних кварталів. Курять, п’ють, вживають наркотики переважно у таких, «брудних» кварталах, у престижному побачити таке неможливо. Я навчалася у нормальній школі, а тому в нас не було ні хуліганства, ні проявів расизму, як це трапляється в бідних районах. Крім того, якщо учня, котрий палить, зловлять на «гарячому», його очікує покарання – тиждень заборони на відвідування школи. Ви посміхаєтесь? Так-так, для нашого школяра тиждень без школи – це свято. Але в Америці все по-іншому. Якщо ти тиждень не ходитимеш до школи, то пропустиш важливий матеріал, потім не надолужиш, не заробиш нормальної оцінки, і тебе не переведуть до наступного класу. Якщо ж ти випускник і в тебе оцінки нижче середніх, то про коледж можеш і не мріяти. Через те, що в американських школах знання потрібні учням, а не вчителям, в них і педагоги більш спокійні та позитивно налаштовані. Вчитель не буде кричати на учня, якщо той не вчитиме предмет – в цьому немає потреби, адже винен у тому учень, а не педагог. А от із списуванням у Америці дуже жорстко, тому шпаргалок ніхто і не робить. Взагалі ж американський день починається для Тані дуже рано – о 5.50. Тому що о 6.30 вже приїжджає шкільний автобус. О 7.30 розпочинаються заняття. Шкільний день – це 7 уроків по 42 хвилини. Перерви – 5 хвилин, велика – 20 хвилин – перерва на ланч. Після занять на Таню очікують три години тренувань – дві плавання та година роботи на тренажерах. - Три години – це не так і багато. В американських школах практично усі учні займаються якимось видом спорту – баскетболом, легкою атлетикою чи гольфом. І роблять вони це так, як і все у цій країні – ретельно та серйозно. Деякі учні не лише тренуються вдень, а й прокидаються дуже рано, щоб провести одне тренування вранці. Даремно тренування не минали – Таня кілька разів займала призові місця у змаганнях між школами, а плавці її школи взагалі були кращими на першості штату. Варто зауважити, що спортсменам набагато легше вступити в коледж, тому більшість і ставиться так серйозно до тренувань. Після школи та тренувань Таню зазвичай забирала Еллен на машині. Відпочивши та набравшись сил, дівчата просили Еллен відвезти їх розважитись. Таня дуже любить читати, тому одним з найкращих місць Канзас-сіті для неї був книжковий гіпермаркет. Важлива деталь – у ньому не обов’язково купувати книги! Можна зайти, сісти, обрати цікаву книгу і просто читати – ніхто не прийде і не виставить тебе на вулицю. Дуже багато американців відвідують кінотеатри, в яких буквально на другий день можна побачити фільми, які щойно зійшли з конвеєра Голівуду. Іноді Еллен возила дівчат до своєї матері і, відповідно, бабусі Абігайль. Або до подруги. - У тієї подруги були маленькі діти і вона просила, щоб ми за ними приглянули. Ну як ми там приглядали? Сиділи в Інтернеті. Але вона нам дякувала і давала за це по 20 доларів кожній. За що? – дивується Таня. До речі, про гроші. За успішне навчання дівчина щомісяця отримувала 150 доларів стипендії. Ціни ж в Америці від наших відрізняються кардинально. Наприклад, книги в них коштують набагато дорожче, на продукти ціна теж є високою. Натомість дешевими є побутова техніка, меблі, одяг. Як пояснила Таня, одяг відомих брендів в Америці можна купити дешевше, ніж у Полтаві на базарі китайську підробку. Що в Америці Таня навіть теоретично не могла купити, так це алкоголю – до виповнення 21-го року можна і не заходити у винний магазин. Якщо ж пляшку віскі (чи іншого пійла) купить старший і передасть підлітку, то світять йому проблеми із законом. А із Законом в Америці жарти погані. (На відміну від України – Авт.). Серйозним прийомом їжі для американців є вечеря – вранці та в обід вони їдять окремо і абияк. А от на вечерю збираються разом, щоб добре попоїсти. Коли у Еллен був час, вона сама готувала вечерю, головною стравою якої переважно було щось м’ясне. Коли часу не вистачало – їхали у найближчий ресторан. А якщо ж не встигали ні те, ні інше, то по телефону замовляли піцу та салат у піцерії. - В Америці справді багато людей, хворих на ожиріння, – ділиться своїми спостереженнями Таня. – І якщо молода людина, займаючись спортом, ці жири успішно перепалює, то більш літні американці, так як і Еллен, від ожиріння страждають. Під час перебування у Сполучених Штатах Таня не втрачала зв’язок із рідними та друзями – спілкувались по e-mail, кожен місяць Тані дзвонила мама. І ось прийшов день, коли дівчині треба було відлітати додому. Прощання із новою американською родиною далося нелегко – плакали втрьох, не хотіли розлучатися. Але треба повертатися додому, і 28 червня Таня знову зустрілася з Україною. - Перше враження на українській землі – чому люди такі грубі та замкнені? Друге враження – все таке маленьке! Вулиці, міста, дороги. І таке занехаяне… Летиш над Америкою – все рівненько, гладенько, чистенько, долітаєш до Борисполя – якесь поле в бур’янах… Звичайно, перші дні Таня дуже сумувала за Еллен та Абігайль. І сьогодні дівчина переконана, що їй значно більше дало не навчання в закордонній школі, а саме проживання в американській сім’ї. Вона на власному досвіді переконалася, що Америка – це не президент і конгрес, які проводять свою політику; Америка – це відкриті, усміхнені люди. Американці дуже люблять свою країну і гордяться нею – це те, чого так не вистачає Україні та українцям. Сьогодні Таня навчається в рідній новосанжарській школі. Переписується електронною поштою із своєю американською родиною. І чекає, що вони приїдуть в Україну на її випускний вечір, якщо не завадить лиха економічна криза. Крім цього, у Тані тепер багато знайомих у всьому світі – Франції, Бразилії і, звичайно ж, Америці. - Після школи я вступатиму до Львівського університету імені Івана Франка на факультет перекладу або міжнародної дипломатії. Але жити і працювати в Америці я не хочу – все ж таки у них менш розвинута і обдарована молодь. Проте і в Україні, за її нинішніх перспектив, лишатися не хотілося б. Найоптимальніше – жити і працювати в Європі. Саме тому я і вибрала для навчання Львів – найбільш європейське місто України. А в майбутньому подивимось – можливо, років через десять Україна зміниться і зможе похвалитися європейською культурою та американським порядком – тоді перспективній молоді не треба буде нікуди від’їжджати.
Головна 
