Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Пам’ять моя, пам’ять, що ти робиш зі мною? Все прямішими і вужчими стають твої дороги, все менше стає людей, яким хотілося б поклонитися, а спомини, необхідні живій душі, спадають осіннім листом… Інколи в розмові моя донька зауважує, що я старію, живу спогадами про дитинство, юність, молодість, а не про дійсне та прийдешнє. Що ж, може воно й так. От і зараз хочеться написати про те, що на душі. Йдуть свята. Одне з них чи не найбільше – День Перемоги над фашистською навалою. Чому ж одне з найбільших? Та тому, що його можна прирівняти до другого дня народження. Тому що мільйонам наших земляків ми повинні завдячити тим, що ми живемо на цій прекрасній землі. Як стискає в грудях подих, плачуть очі, коли слухаєш «Книгу пам’яті», чуєш знайомі прізвища. І незримо вони стоять коло тебе з гвинтівками в руках, з серпами, біля верстаків напружені, невиспані, босі, голодні. Колись на одному з урочистих вечорів ведуча сказала такі слова: «Мабуть, серед сидячих у залі немає такої сім’ї, в якій хтось не дожив до Дня Перемоги, загинувши в тій кривавій війні. Всі, в кого в сім’ї хтось загинув, – встаньте!» І весь зал в єдиному пориві встав. І запанувала тиша… На кожне 9 травня мій покійний батько плакав, згадуючи війну, дорогами якої пройшов до самого Дня Перемоги. Як було важко воювати (на двох бійців одна гвинтівка, а другу, казали, здобудеш у бою). Була така ненависть до ворога, що йшли на нього з голими руками. А патріотизм який був: «Сам помирай, а Батьківщина – перш за все». В бою за Царичанку був поранений Микола, брат мого батька. Вони йшли в атаку, батько як побачив, що брат лежить закривавлений, підбіг до нього. А ззаду командир з пістолетом підскочив, кричить: «Вперед!» Як батько не просив: «Брат помирає», відповідь одна: «Вперед!». Так він більше і не побачив брата, ні живого, ні мертвого. А було йому лише 23 роки. А мама розповідала, як вели на розстріл Богданова (похований у нас біля Вічного вогню). Ішов чоловік на смерть і співав «Інтернаціонал». Отаким потрібно ставити пам’ятники. А про який патріотизм можна говорити зараз? Я твердо можу сказати, що не всі молоді люди читали оповідання Шолохова «Доля людини», мало хто додивився до кінця фільм «Повість про справжню людину». Просто їм нецікаво. В їх розумінні цікавіше дивитися Гаррі Поттера. Можливо я помиляюся, але здається мені, що і в школі, в будинку культури, бібліотеці, в пресі треба більше висвітлювати події війни, свідомість, героїзм людей, щоб молодь більше знала, якою ціною завойовано всім нам мир на землі. Щоб пишалися хлопці тим, що вони служили в армії, а не читали в газетах про те, як ставлять пам’ятники Махнові або Мазепі, виставляючи їх народними героями. Або про тяганину по питанню, кому дістанеться острів Вишняки. Колись цей острів був спільним, тож нехай так і буде. Наші батьки воювали не за те, щоб не можна було підійти до річки, бо багатії викупили береги. Живіть по-людськи, радійте кожному прожитому дню, сонцю, весні, свободі. У війну люди ділилися останнім шматком хліба, а зараз за багатство ладні один одному горло перегризти. А це все прийдешнє, скороминуще. Вік такий короткий… З наступаючим святом – Днем Перемоги.
Головна 
