Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Житель села Мала Перещепина Новосанжарського району Віталій Свистун дійшов до приймальні Президента України, Кабінету Міністрів України, Голови Верховної Ради. А все заради того, аби добитися, як він говорить, правди та справедливості. Свої претензії до сільської влади та ТОВ «Агрофірма «Аршиця» Віталій Іванович був готовий висловити на сесії сільської ради, яка відбулася 28 травня. Перед початком сесії біля приміщення Малоперещепинської сільської ради зібралось чимало місцевих жителів, стривожених останніми подіями в селі. Віталій Свистун, не дочекавшись початку сесії, розпочав такий собі стихійний мітинг. Ті жителі Малої Перещепини, котрі до цього моменту були «не в темі», із цікавістю прислухалися до емоційної промови Віталія Івановича. – Телефонує до мене один депутат районної ради (він попрохав не називати його прізвище) і говорить, що вивозиться хімсклад. Це я їду на город. Потім вертаюсь назад, знову звонить ця ж людина і каже, що склад і далі вивозиться. Я заскакую додому, хватаю фотоапарат і їду туди. Бачу погружчик ТОВ «Агрофірма «Аршиця». За кермом – Сагло. Вантажаться трактори. Я фотографую ці трактори. Два трактори і навантажувач. Немає номерних знаків на тракторах. Нічого. Хлопці–трактористи поховалися за прицепами. Я фотографую трактори – на них дуже чудово видно написи «Кернел». Я телефоную до міліції нашої доблесної. Потім беру в свою машину депутатів сільської ради і везу показувати дорогу, куди вивозять цеглу із складу. Якщо ви не знаєте, то я поясню: природоохоронна зона річок – 25 метрів. А вони висипають в канави на дорогу за десять метрів від річки Кустолово. Ми їдемо на аеродром і всім чітко видно, що грузили тракторами. А Ніколєнко Олександр Петрович говорить, що «ми там не робили». Вивозили старий склад пестицидів, а говорять, що нічого шкідливого там немає! Люди добрі, завтра ви наловите ряски у річці Кустолово, в вас почнуть дохнути кури та качки – скажуть, що пташиний грип. Сільська влада від усього відмовиться! Наші правоохоронні органи зафотографували ті кучі цегли. Але ж це було вдень. А ввечері з 20-ої до 22-ої ці кучі розгорнули трактором і легенько присипали землею. Я приїхав на місце, блокував їм трактор і викликав ГАЇ. Приїхало 12 чоловік міліціонерів! Але приїхали вони не за тим. Вони приїхали за фотоапаратом. Їх слідчий випадково забув у мене фотоапарат в машині. Фотоапарат, яким знімав усі ті докази. Може б вони пістолет забули в мене у машині, то я б злочин вчинив? Але пістолет вони не забули! Цей слідчий дзвонить мені у половині дванадцятого і питає, чи не забував у мене фотоапарат. Да, кажу, є. Тепер я цей фотоапарат буду в себе зберігати до суда, як доказ. Микола Сімійон, сільський голова Малої Перещепини, пробує припинити мітинг і запросити депутатів та запрошених на сесію до приміщення. Але більшість присутніх все ж таки воліли дослухати Віталія Свистуна до кінця. – Так от, коли я завіз заяву до сільської ради, сидів Ніколєнко Олександр Петрович, і наш поважний голова. Вони ту заяву взяли. А я вже був спокійний, бо одразу подзвонив на гарячу телефонну лінію Кабінету Міністрів України, у приймальну голови Верховної Ради, в приймальню секретаріату Президента. Ну в мене в душі болить. І я сам собі розумію, що слідчі допустили помилку – не взяли експертизу на прицепах, щоб визначити – що ж саме ними возили. Не взяли експертизу на погружчиках, що грузили. Тепер трактористи кажуть, що заїхали до складу перекусити, натягували час. Я тоді додзвонився оперативному черговому МЧС України, розповів ситуацію. Там дали команду по своїх каналах перевірити цю інформацію. Із 8.30 до 14.30 їхали до нас представники МЧС. Вони заїхали в район, не знаю, чи так у нас прийнято. Коротше, пообідали там. Приїхали сюди. Кажуть – це все треба доказувати. Коли ми з одним підполковником (прізвища вони не назвали – жоден!) нахилилися, щоб взяти з камня грунт, він нахиляється – вибачте мене, як я так п’ю – то дуже прекрасно було чути, що він п’яний! Я одразу подзвонив в Київ. Кажу – ваш підлеглий виїхав на службову роботу в нетверезому стані. Вони зразу не захотіли зі мною балакати. Тоді я подзвонив до нашого райвідділу міліції. В райвідділі сміються, розумієте? Кажуть – це смішне! Із розповіді про вивіз небезпечних речовин на дорогу Віталій Свистун переходить на критику роботи сільського голови. – Кажуть, що я хочу на місце голови сільської ради. Я туди ні за які гроші не піду. Моя родина повністю забезпечена і дай, Боже, всім малоперещепинським людям, щоб вони жили хоча б так само, як я! А от Микола Григорович хай відповість – чому клуб продали за копійки? Чому не спитали людей, коли дали його розібрати? Микола Григорович, я зараз привселюдно витягну і дам вам 100 гривень – це не буде взятка – і покладу, щоб ви прибрали в себе біля двору! У натовпі людей, що оточують Віталія Свистуна починають вирувати емоції. Кожен висловлює свої претензії до влади. – Всі депутати там захищають свої інтереси! – За що сільський голова премії получає? Лікарні немає, клуб розвалили! За шо премії получає? В нас що передова сільська рада? – Одинадцять років числились люди в клубі. А хтось получав зарплату за прибиральницю і завклубом, сторожа, худрука, – продовжує Віталій Свистун. – Вони отримували гроші, державні гроші! Це ваші гроші, люди добрі. Ви зараз скажете, що я не плачу податки. Так, я не плачу податки! Тільки на дороги плачу. Так от куди поділись ті державні гроші? Люди добрі, подивіться, де попиляли тополя, куди поділись гроші? В Галини Миколаївни стояла деревина – тополь – вона не годилась, її не спиляли! Гирич Леонід Іванович чотири роки писав заяви, щоб приїхали спиляли деревину. Ніхто не приїхав, бо вона не годилась! Тільки, коли побачив Миколу Григоровича і сказав: «Мені по барабану – я звалю деревину, порву провода, погну опори!». Тоді дуже швидко Микола Григорович прийняв міри – і приїхали, зняли провода, і за півгодини зрізали дерева… Я коли був у Кременчуцькому районі до мене підійшли люди і питають: «Чи ви там ненормальні, чи що?». Я питаю, а що таке? Так вам же труби на водонапірну башню привезли радіоактивні з Комсомольського ГОКа!!! – Та як же ж це? – Обурюється хтось із натовпу. – Хіба ж їх не перевіряли, коли привозили? – Я нікого не боюся і ні перед чим не зупинюсь! Я всі листи направлю куди треба, – обіцяє Віталій Свистун, – Зберу ваші підписи, люди добрі, хто підпишеться, і відправлю в усі інстанції і не візьму ні з кого ні копійки грошей! – Просто болить, болить за село, – емоційно підтримує жінка з натовпу, – Тут ще люди є і дітки маленькі народжуються! Якщо вас зверху хтось заставляє це робити, Микола Григорович, то ви скажіть? Чому ж ви травите людей? – Де я травлю? Ми разом із депутатами районної і сільської рад зробили свердловину. Ми все робили для громади! Провели воду людям, які б її ніколи не бачили! – заперечив сільський голова. – А якщо ж вдруг та труба радіоактивна!? – Якщо «вдруг», то хай Віталій Іванович підтвердить це експертизою, а не стверджує на словах! Шановні, це діло судебне! – відповів Микола Сімійон. – Як же ж ви не чули, що оте висипане воняло? – Обурено запитували люди з іншого боку. – Всім було чути, а вам – ні?! Це ви кажете, що нічого не воняло! – Ми разом із представником МЧС та працівницею санепідемстанції втрьох виїздили туди. Нюхали ми втрьох, як собаки, до самого аеродрому. Але я ж не спеціаліст, щоб робити якісь висновки! – Відповів сільський голова. Перервавши гарячу суперечку, слова попросив керівник ТОВ «Агрофірма «Аршиця» Олександр Ніколєнко. – Наша фірма прийшла сюди не для того, щоб робити комусь щось погане. Ми прагнемо співпрацювати із громадою, допомагати своїм пайщикам. І те, що робилося, це з метою покращити дорогу. Робили ми це за свій кошт, ні в кого грошей не просили. Ви ж розумієте, що мало на дорогу вивезти цеглу? Треба присипати землею, так? Земля возилася із комплекса, і я там нічого підозрілого не чув, щоб воно воняло. Якщо дійсно є якісь факти, що хтось щось бачив, то будемо розбиратися. Але я вважаю, що в першу чергу треба було звернутися до мене, а не піднімати шум на всю Україну. А зараз я вам кажу – ми готові своєю технікою це все з дороги прибрати, викласти на площадочку і беріть аналізи, які хочете. А дорогу ми приведемо до первоначального вигляду, щоб не піднімати цього зайвого ажіотажу. – МНС – от яка служба мала провести аналізи, прибрати те все і вам виставити рахунок. – Перебив Віталій Свистун. – Якщо ви кажете, що ваші хлопці не робили, тоді наші правоохоронні органи хай шукають того, хто робив! – Та ми ж хотіли зробити дорогу, як краще для громади, – Заперечив Олександр Ніколєнко. – Ну так, а ви шо не понімали, що воно не годиться на дорогу, якщо воно там було?! – Запально вигукнула літня бабуся. Зрештою, після такого своєрідного мітингу депутати сільської ради та запрошені зайшли до приміщення, аби розпочати, нарешті, пленарне засідання сесії. Найбільш бурхливий розгляд на ньому знову ж таки викликали звернення до депутатів Віталія Свистуна. Перша заява вже озвучена – про вивезення ТОВ «Агрофірма «Аршиця» ядохімікатів та хімскладу. У другій заяві зазначалося наступне: ТОВ «Агрофірма «Аршиця» незаконно розорює грунтові дороги, пасовища, прибережні смуги річки Кустолово, а також близько 16 га державного ботанічного заказника «Велике Болото». Позаяк питання хімскладу досить довго і докладно обговорювали надворі, то одразу вирішили перейти до земельного. – Протягом року було 9 перевірок і ніяких порушень не виявили! – Демонструє папери Микола Сімійон. – Чим ви можете підтвердити свої звинувачення? – Я звертався до землевпорядника, – відповів Віталій Свистун, – приїхала молодий спеціаліст Рита Володимирівна Верба. Тоді була така слякоть, що я машиною ледве проїхав. Вона молода жінка на каблучках не стала даже дивиться і міряти. Так от, у нас, по заключенню Рити Володимирівни, по Малій Перещепині лишилась одна–єдина ґрунтова дорога. Вона написала на три сільради всього–навсього 4 гектари незаконно розорених земель, щоб була лише адміністративна відповідальність керівникові «Аршиці». Тоді, коли розорано, я буду клястися і доводити кому завгодно, саме мало – 50–60 гектарів! Я повідомив про це полтавській УБОЗ, котрий займається зараз перевіркою по цій справі. Олександр Ніколєнко не забарився відповісти на таку гучну заяву. – Можете перевірити нашу агрофірму – ми вже відмовилися від використання плугів, тому розорювати нічого не можемо. Ті землі, які прийняли від наших попередників, ті й обробляємо. Ми не заперечували проти перевірок, до нас приїздив інспектор, приїздив землевпорядник не один, а десять–одинадцять разів. Там, де ми зайняли зайве, ми перестали використовувати, відрізали трактором межу і лишили. Але, як і кожен керівник, я маю знати: скільки і якої землі обробляю, щоб звітуватися перед вищим начальством. Тому ми найняли незалежну організацію, щоб вимірила нам це поле. На сьогоднішній день 24 гектари на цьому полі не вистачає. Тобто шестеро людей (не буду називати їх прізвища, аби не збурювати мешканців села) сьогодні отримують плату за паї, які фактично нами не обробляються. А ви говорите, що ми захопили ще й зайву землю. Щодо дороги, на яку нібито вивозили цеглу із хімскладу, Олександр Ніколєнко повторив, що наказу такого він не давав, але пообіцяв, що все вивезене вони з дороги приберуть, аби не допускати зайвих розмов. А ще Олександр Петрович пожалкував, що до агрофірми, котра намагається в усьому допомагати сільській громаді, таке негативне ставлення у деяких мешканців. Згадав і допомогу школі, і автобус, який протягом року безвідмовно возить дітей на змагання, і підтримку соціальній сфері села. Погодились із керівником агроформування і деякі з депутатів, котрі підтвердили вагому допомогу «Аршиці» малоперещепинській громаді. А сільський голова Микола Сімійон запально звернувся до депутатів. – Якщо ми будемо слухати Віталія Івановича, то від нас відвернеться і Ніколєнко, і Харченко, і тоді селу точно прийде кінець! Після цього Микола Сімійон зачитав ще одне звернення до сесії – жителя сільської ради військового пенсіонера Євгенія Карпова. У 2003–му році йому виділили ділянку землі під ведення фермерського господарства. От тільки ніякого офіційного документа, який би підтверджував право власності на цю землю, не видали. Тепер, через шість років, у Євгенія Карпова цю землю забирають. Мовляв, ніякого права на неї він не має, тож і претендувати на неї не може. – Як же так? – обурюється Євгеній Федорович. – Я цю землю обробляв, коли вона нікому не потрібна була, а тепер комусь знадобилась?! А в мене там пшениця посіяна, і що мені накажете робити? Землемір сільської ради пояснила. Ділянка землі, якою користувався Євгеній Карпов, була частиною невитребуваного паю. Окрім нього ділянки в тому місці отримали ще п’ятеро людей. Цей пай колишньому орендареві – «Укрсільгосппрому» – було незручно обробляти. Тому керівництво агроформування і запропонувало дати цю землю під городи жителям сільської ради. Помилкою землеміра було те, що вона не пояснила людям того, що ділянки не можуть перейти до їхньої власності та бути приватизованими. Додав свій коментар і Олександр Ніколєнко. – Коли пішла мова про незаконне захоплення нами земель, ми почали проводити ревізію і тут «спливли» ці чотири гектари. Вони і нам теж не дуже зручні для обробітку. Але по договору ми платимо сільській раді за невитребувані паї по 400 гривень за гектар, отже за всю ділянку – 1600 гривень. Надалі ми цього робити не будемо. До осені ми нічого не забиратимемо – нехай люди збирають урожай, а потім треба щось робити. Або ми заберемо ці огороди собі, як пай, або хай сільська рада вилучає цю ділянку і ми будемо обробляти на чотири гектари менше. Євгеній Карпов такою відповіддю був незадоволений і попрохав сільську раду видати хоч якусь довідку, яка б підтверджувала або заперечувала його право власності на ділянку землі, яку він обробляв протягом років. Не був задоволений почутими відповідями і Віталій Свистун. Він пообіцяв, що на свої гроші найме незалежних експертів з Харкова чи Києва, докаже неправомірне захоплення земель і доведе–таки справу до суду. Крім цього, Віталій Іванович наголошував на чисельних порушеннях у роботі керівництва сільської ради, які він також буде доводити за допомогою будь–яких інстанцій.
Володимир Паршевлюк, кореспондент газети «ЕХО» в Новосанжарському районі, тел. 8(099)956–02–08 http://exo.at.ua
Головна 
