Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Сьогодні в місцевих ЗМІ вже є чимало відгуків та заяв читачів на тему доцільності та безпеки впровадження інвестиційного проекту Агрохолдингу «Бєлгранкорм» (Росія) по будівництву пташників на території району. Відразу хотів би зауважити, що власне проекту, як такого на сьогоднішній день ще не існує. Тому всі розрахунки, астрономічні цифри, що наводяться опонентами на сторінках газет, не що інше як лукавство, обман та нагнітання істерії. Що ж до реалій, то на даний момент існують лише попередні пропозиції потенційного інвестора, який, до речі, не набивався в район, а був запрошений керівництвом Полтавської області. До пропозицій повернімося згодом. На разі дозволю собі поділитися з читачами власною точкою зору щодо мотивів не сприйняття опонентами самої ідеї приходу інвестора (будь-якого) в район. На моє тверде переконання, і це підтвердили події позачергової сесії районної ради від 20 травня 2009 року, активними противниками можливої реалізації проекту є в першу чергу керівники місцевих сільськогосподарських підприємств, фермери за винятком одиниць, і ті, хто так чи інакше пов'язаний з ними. Симптоматично, що навіть розбіжності в політичних поглядах не стали на заваді депутатам – керівникам агропідприємств в їх одностайному протесті проти інвестора. В чому ж суть? А суть в тому, що своя сорочка ближче до тіла. Згадані керівники, можливо й небезпідставно, панічно бояться будь-якого інвестора. Бояться того, хто запропонує людям більший відсоток орендної плати за земельні паї, більшу зарплатню, і таке інше. І в решті решт місцеві керівники агрофірм із самостійних «хазяїв» в крайньому випадку змушені будуть стати бригадирами в інвестора. До речі, подібні процеси вже мають місце в районі та області. В цьому контексті постає запитання: «Що в такому випадку втрачає пересічний громадянин?» Відповідь – нічого, навпаки – люди матимуть вибір і зможуть порівняти, хто краще господарює і розраховується з власниками паїв. Така моя впевненість базується ще й на тому, що коли на згаданій сесії обласним керівництвом було запропоновано розглянути крім будівництва пташників інші варіанти (будівництво свинокомплексів чи комплексів по відгодівлі ВРХ), то й цю пропозицію опоненти дружно відхилили. Тому, шановні читачі, я переконаний, що в даному питанні псевдопатріоти району за «ширмою» відстоювання екологічного благополуччя приховують власні бізнесові інтереси, панічну боязнь конкуренції. А до того, як надалі житимуть сільські громади, чи буде робота для сільської молоді, надходження до сільських бюджетів, до цього всього їм байдуже. Адже давайте проаналізуємо. Крім вже згадуваних опонентів, жодного критичного відгуку з боку жителів сільської місцевості немає, та мабуть, і не буде, тому що весь цей ажіотаж навколо інвестора створено штучно. Опоненти залякують людей екологічною катастрофою, підбираючи тотальний негатив про функціонування підприємств з вирощування бройлерів. Але при цьому ні пари з вуст про успішно реалізовані проекти, як то на Черкащині, де відсутні екологічні проблеми, не говорячи вже про Бєлгородщину, де ці ж самі наші критики ледве не деферамби співали російським інвесторам. Окремо хотів би нагадати знавцям афоризмів Геббельса дещо з нашої, кобеляцької історії. Зокрема, невеликий її відрізок – із 2000 року по 2004 рік. Саме тоді «розвалили і підім’яли під себе половину сільськогосподарських підприємств». До, а не після, помаранчевої революції пішли у небуття такі підприємства як імені Леніна, Шевченка, Мічуріна, Чапаєва, Мате Залки, «Сокільський», «Приорільський», «Лісне», «Передовик»… Промислових підприємств не беруся й перераховувати, адже всім відомо, що в районі їх тепер всього-на-всього декілька. І це було при тодішньому мудрому, непогрішному і найдемократичнішому керівництву. А район перебував за всіма показниками тільки, і тільки, на перших місцях. За рахунок чого? Підприємства зупинялися, люди втрачали роботу. Рівень безробіття поступово зростав. І на переломі 2004 – 2005 років сягнув за шість відсотків. В чужому оці видно порошину, а в своєму й колоди не бачимо – так гласить усна народна творчість. Щодо 8 міфів наведених в статі Олександра Копельця «Інвестиційна брехня» (тижневик «ЕХО» №22 від 29.05.09.дозволю зробити кілька коментарів: По-перше – всі податки від прибутку будуть залишатися в районі, тому що підприємство реєструватиметься на нашій території. Сільські ради від оренди земльних ділянок одержуватимуть не 12 тисяч на рік, а в межах 200 – 300 тисяч гривень. Земельна ділянка на території Чорбівської сільської ради визначена як резервна. По-друге, ніколи не велася мова про потужність підприємства на 500 тисяч тонн бройлерного м’яса. Цифра, яка обговорювалася – 40 тисяч тонн. По-третє, розміщення комплексів за 20 – 30 метрів від сіл не допустить жодна експертиза проекту, якщо такий знову ж таки буде впроваджуватися. По-четверте, як уже зазначалося, послід планується утилізувати не з того розрахунку, який наводиться в статті, тобто не з 500 тисяч тонн, а лише 40 тисяч тонн. Розрахуйте самі – це в 12 разів менше. По-п’яте, на Бєлгородщині і на Черкащині жодних проблем із забрудненням повітря чи захворюванням людей не існує. По-сьоме, щодо робочих місць, то їх попередньо планують створити на 1000 чоловік. З’явиться ринок збуту товарного зерна для наших сільськогосподарських підприємств. По-восьме, інвестиційна діяльність це не завжди і не тільки благодійність, як це розуміє дописувач. Інвестор вкладає кошти з метою отримання прибутку. Дійсно, без користі робить добро лише Ісус Христос. Але щоб займатися благодійництвом, підтримкою закладів соціальної сфери інвесторові потрібно кошти заробити. Було б і по-дев'яте, якби автор вказав справжню причину організації такого протистояння, яку він висловлює у приватних розмовах. Щодо нав’язування будівництва, підтримки даних пропозицій, я відповідально заявляю, що потенційний інвестор був запрошений, це по-перше, а по-друге, більшість сільських громад схвально сприйняла можливий проект будівництва пташників. Так у Жуківській сільській раді з 12 сільських депутатів 10 проголосували за впровадження проекту. Підтримали дані пропозиції і в Шенгурах, Іванівнівці, Червоних Квітах. Проведене за нашої ініціативи анонімне анкетування показало, що значна частина сільських жителів підтримують ідею будівництва. Є й такі, що сумніваються через недостатню проінформованість. Щось нав’язувати всупереч громадам районна влада не збирається. Тільки народ, як це визначено ст.5 Конституції України, а не Геббельсом, є єдиним джерелом влади. І йому приймати рішення.
Головна 
