Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Через тіло Віктора Онищенка пройшло 600 літрів кровоочисної рідини
16:18
«О, зараз я вже герой, а два місяці тому одною ногою був на тому світі», - розповідає Віктор Онищенко, годуючи качок. По зовнішньому вигляду чоловіка ніяк не скажеш, що він майже рік провів на лікарняному ліжку, переніс складну операцію і зараз живе з однією ниркою. До того ж, донорською. Засмагле обличчя, невеличкий животик – Віктор Миколайович зовсім не схожий на смертельно хворого. Біда прийшла в сім’ю Онищенків неждано, влітку 2008 року. До цього Віктор Миколайович господарював на кількох гектарах землі, тримав з десяток корів, стільки ж свиней, качок, курей без ліку. Тобто був типовим українським аграрієм-одноосібником. Справи йшли більш-менш успішно. Навіть спромігся новенького «легковика» придбати. «Усе почалося із задишки і похудав я сильно, - пригадує Онищенко початок минулорічного жаху. – Ми подумали, що то серце барахлить і поїхали в кобеляцьку больницю». Лікар-терапевт Любов Півень після обстеження хворого заявила, що із серцем у нього все в порядку. Натомість запідозрила прояви іншої, не менш страшної хвороби, пов’язаної з діяльністю нирок – гломерулонефриту. Фахівці полтавської обласної лікарні підтвердили діагноз, поставлений їх кобеляцьким колегою. У Онищенка виявили хронічний гломерулонефрит в 5-ій стадії. У більшості випадків хвороба в даній стадії вже не піддається лікуванню. «Короче говоря, почки в мене вже не робили», - говорить Онищенко. – Опухали ноги, ходити я не міг, все страшно боліло». Із серпня по листопад лікарі ще намагалися побороти хворобу за допомогою медикаментів. Онищенко почергово перебував то в кобеляцькій, то в полтавській лікарнях. «Його весь час капали, - зітхає, згадуючи те лихо, дружина Анна Іванівна. – За день ми витрачали на ліки 200 гривень». «Он подивіться, скільки ящиків з-під ліків на порозі стоїть, - показує жінка. – Отим «Бакстерем» Віті кров чистили. За день вісім літрів вливали, поки лічився більше півтонни медикаментів через нього прокачали». Через два місяці безуспішного лікування обласний нефролог Іван Баранов сказав Онищенкам: «У вас два варіанти. Перший – все життя через день їздити в Кременчук чи Полтаву на діаліз. Другий – трансплантація нирки». Онищенко вибрали другий варіант. Спочатку знайшли донора. Пропозицію батька Віктора відхилили через вік – йому вже 85 років було. Вирішили просити допомоги у рідного брата – Олега, який живе в сусідньому селі. Той погодився стати донором майже не роздумуючи. Залишалось невирішеним друге, не менш важливе питання – гроші. У Запоріжжі, куди звернулись Онищенки їм сказали: «Готуйте 100 тисяч гривень, половина – на операцію, інша – на ліки». Зібралась сімейна рада. Почали рахувати скільки зможуть виручити, продавши свій «Geely» та худобу. І зрозуміли, грошей назбирають «в обріз». «Машину вирішили продавати в останню чергу», – каже Віктор Онищенко. – Не тому, що жалко. Потрібно ж було на чомусь мене по больницях возити. В один лише Київ ми вісім разів їздили». Алла Онищенко пішла по банках, щоб отримати кредит на лікування. Але фінансові установи відмовились позичати гроші. «Сумуємо ми, журимось, думаємо де гроші взяти», – пригадує Алла Іванівна. – А тут невістка Наташа й каже: «Давайте через газету в людей попросимо». Досвід збору грошей на лікування в Кобеляцькому районі вже був. Кілька років тому громада району зібрала кошти на трансплантацію нирки кобелячанину Івану Коваленку. І Онищенки пішли по редакціях місцевих газет. Вийшли статті про їх біду. І люди почали здавати гроші. Кошти, а це була в основному готівка, несли і везли прямо в Грицаївку. Або залишали в редакціях газет. Хтось жертвував тисячу, хтось дві гривні. Давали в залежності від своїх матеріальних можливостей. До весни 2009-го Онищенки мали шістдесят тисяч гривень. 25 тисяч назбирала громада, 20 – виручили з продажу худоби, ще 15 позичили у знайомих. Цієї суми виявилось достатньо. Доля звела Онищенків із Світланою Грінько, директором однієї з міських шкіл. Педагог запропонувала: «А давайте я звернуся в Київ, в інститут імені Шалікова. Там же Аркадій Данилець працює. Думаю він, як земляк, поможе». А в Києві дешевше чим в Запоріжжі». Як не дивно це звучить, але операція в Києві дійсно обійшлася Онищенкам дешевше аніж у Запоріжжі. Алла Іванівна посміхається, згадуючи київських медиків: «Вони спитали: «Скільки у вас є?» –Шістдесят.–Їдьте.» Операція пройшла успішно, без ускладнень. 28 квітня Віктора Онищенка прооперували, а через три тижні він вже був дома. Тиждень не долежав через відсутність місць в клініці. «Боже, чого я там надивився», – зітхає чоловік. – Дітки зовсім маленькі, як янголи, а почки в них не роблять». «Я вже на четвертий день поняв – виздоравлюю», – продовжує він свою розповідь. – А ось брат Олег тяжче операцію переніс. Воно й понятно, він же з двома почками жив, а я півроку – без жодної». Онищенки не втомлюються дякувати всім, хто здавав гроші на операцію. Віктор Миколайович говорить: «Багато здали партія «Батьківщина» через Анатолія Шкарбана, Ротарі–клуб, жителі Краснянської сільради. Везли гроші з Кобеляк, Біликів, Кірово, Сухинівки, Жовтня. Всіх не згадаю. Нехай всім цим людям Бог допомагає. Я їм вдячний на все життя». Вже другий місяць Віктор Онищенко живе без болю і очікування смерті. Кожного дня він п’є пігулки, котрі допомагають прижитися донорській нирці. «Все у мене добре, нічого не болить, але нова проблема появилась, – напівжартома скаржиться чоловік. – Нудно, врачі ж запретили робити. Та й чарку не можна». І резюмує: «Та нічого – переживу. Зараз я розумію, яка то радість – жити».
Головна 
