Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Написати цю статтю мене змусили ті плітки, які, не вщухаючи, ходять по Біликах, передаються все з новими подробицями навколо «таємничого» поховання пенсіонера Миколи Зарубіна. В той же час хотілося б розкрити людям очі на ті дійсно таємничі справи, які творять деякі народні обранці, що іменуються депутатами селищної ради. Житель Біликів М.Я. Зарубін помер 18 квітня 2009 року. Проживав він по вулиці Леніна, 3 разом з сином Павлом Зарубіним. Незадовго до смерті батько отримав пенсію, і вони з сином кілька днів розпивали алкогольні напої. І невдовзі Микола Зарубін помер. Помер в реанімаційному відділенні ЦРЛ через численні травми. Білики готувались до Великодня, – пекли паски, розфарбовували писанки. А ховати пенсіонера Зарубіна було просто нікому, вірніше, не було ні в кого такого бажання. Син відмовився ховати батька. Депутат Л.П. Завалій, яка, з її ж слів, так по-материнськи піклувалась про сім’ю Зарубіних, теж не виявила бажання зайнятись похованням. З відділення судово-медичної експертизи треба було терміново забирати покійного, бо на той час трапилось ще й ДТП, в якій загинуло троє людей. А приміщення моргу не розраховане на тривале перебування покійників. У Біликах і раніше траплялись такі випадки, коли не було кому ховати небіжчиків, тоді ця місія покладалась на голову громадського формування та дільничного інспектора міліції. Так було і цього разу. Селищний голова попрохав мене, тоді ще голову громадського формування, зайнятись похованням. Робити це потрібно було терміново. Павло Зарубін знову категорично відмовився ховати батька. Він навіть не побажав піти на цвинтар, що знаходиться за 100 метрів від їхнього будинку, щоб попрощатися із найближчим родичем. Всі клопоти та витрати на поховання довелось взяти на себе. Дякуючи добрим людям, душі яких ще не зачерствіли та не потопли в байдужості, вдалось знайти і транспорт для перевезення покійного з Кобеляк, і вчасно викопати могилу. Микола Зарубін був похований. Звісно, допомогу на поховання, згідно статті 13 Закону України «Про поховання і похоронну справу» отримав я, з’їздивши для цього в місто Дніпропетровськ і оформивши там необхідні документи. Синові покійного було віддано певну суму. І ось тут почалося: всім захотілось грошей. Мене почали звинувачувати в усіх можливих гріхах. Першою схаменулась депутат Л.П. Завалій. Жінка говорила, що вона і комунальні послуги платила за покійного, і ще якісь там борги у нього є перед нею. Виникає питання: чи дійсно так благодійно допомагала депутат «бідній» сім’ї? Де ж зникали щомісячні дві тисячі гривень, які отримував покійний? Можливо не такі чисті думки та діла шановної депутата, як вона їх вимальовує перед виборцями? Чи не осідала якась сума грошей від кожної пенсії в кишені пані Людмили Петрівни? Зараз у будинку по вулиці Леніна, 3 проживає син покійного. Проживає без прописки, без пенсії, яку необхідно просто переоформити і отримувати щомісяця. (Виплата пенсії призупинена з січня 2009 року). Для цього йому потрібно пройти медичну комісію. Чому ж депутат Завалій не займеться цим питанням, не допоможе інваліду? Мабуть, дуже ніколи, бо більша частина її часу йде на збирання та розповсюдження пліток. З цієї історії сам собою проситься висновок: легше жити байдужим. Нічого не робиш – ніхто про тебе не говорить поганого, не вигадує всяких дурниць. Тільки якщо всі будуть байдужими, думатимуть лише про гроші – то як же жити далі?
Головна 
