Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Біличанину Миколі Селютіну вже 84 роки. Він ветеран та інвалід війни. Селютін звик дивитися в очі смерті і говорити те, що думає. От і зараз, обурюючись і не розуміючи деяких реалій українського сьогодення, він задає прямі і гострі питання. Миколу Олексійовича в Біликах знають всі. У всякому випадку люди, кому за 30, без проблем можуть вказати місце його проживання. «А, це той, що вождєніє викладав», — говорять місцеві жителі і розповідають, як знайти дім Селютіна. За довгі роки роботи у тодішній школі ДОСААФ Микола Олексійович вивчив водійському ремеслу ледве не половину біличан. Маленька хатинка майже в центрі Біликів на вулиці Першотравневій. Тут живе Микола Селютін. Типова оселя звичайних українських пенсіонерів. Скромна, але охайна і затишна. Її господар радий будь-яким гостям. От і сьогодні, у понеділок останнього дня літа він гостинно зустрічає візитерів з «ЕХО». Запрошує до хати, пропонує випити домашнього вина і розповідає про своє життя-буття, ділиться радісними новинами про дітей та внуків, скаржиться на негаразди. Микола Олексійович воював. Під час Великої Вітчизняної визволяв Крим, Румунію і Болгарію. Найтяжче було на рідній землі, коли фашисти ще не вірили в свою поразку, билися запекло, не шкодуючи ні себе, ні противника. Він тоді був мінометником, підтримував артилерійським вогнем наступи піхоти. У Криму отримав і своє перше поранення. «В шию мене тоді поранили, — згадує Микола Олексійович. — Що ж нас тоді в атаку погнали в чистому полі і серед білого дня. Фашисти стріляли на вибір. Дуже багато наших бійців тоді полягло». А ще кілька місяців війни в Криму назавжди врізались в пам’ять ветерану через вошей. Дні і ночі в окопах, неможливість випрати одяг та покупатися призвели до того, що комахи буквально «з’їдали» солдат. «Ранком встанеш, а вони суцільним шаром вкрили тіло та одяг, — згадує Селютін. — Потім півгодини струшуєш їх з себе». Та нинішнє мирне життя теж не здається ветерану легким і зрозумілим. Він ніяк не може змиритися з відвертою зневагою держави до себе та інших солдатів-переможців. А ще не переносить брехні. «По телевізору наша прем’єрка натхненно розповідає, що все в Україні добре, криза зникла. Шахтарям гроші дали, селянам дали, ветеранів усім забезпечують, — говорить Микола Олексійович. — А я йду в лікарню чи аптеку по ліки і плачу за них гроші. Хоча по закону повинен отримувати їх безкоштовно. Лікарі говорять: «На медикаменти для пільговиків не вистачає грошей». Так хто ж бреше?» А ще ветерана відверто обурює те, як нині в Україні проходять техогляд. Він розповідає: «Я чотири рази їздив в Кобеляки на діагностику. Ну, я розумію, що автомобіль повинен бути у нормальному технічному стані. Не розумію лише за що плачу 130 гривень. Світло фар у моїй «копійці» не таке? Так нехай відремонтують. Мені молодші казали: «Діду, дай 500 гривень і техталон тобі додому привезуть». Але я не вмію «давати», тому чотири рази їздив у Кобеляки і раз в Бутенки у МРЕВ по якусь довідку, яка виявилась непотрібною. От вам і повага до ветеранів». Микола Селютін попрохав «ЕХО» внести ясність у актуальні для нього питання — і щодо відсутності безкоштовних ліків, і щодо діагностування техстану автомобілів. У Кобеляцькій ЦРЛ, дізнавшись про скаргу інваліда війни, оперативно організували невеличку прес-конференцію, в якій взяли участь головний лікар Іван Супруненко, завідуючий поліклінічним відділенням Валерій Коробейник та Зіновій Грабар, як лікар, відповідальний за забезпечення медикаментами пільгових категорій населення. Іван Супруненко: «Інформація, щодо забезпечення пільговиків безкоштовними медикаментами є відкритою. Відповідний список навіть розміщений на видному місці в поліклінічному відділенні лікарні. Безкоштовні ліки є, але їх недостатньо. Це я визнаю. Але ж ми працюємо в межах виділеного нам фінансування. І, на жаль, грошей, щоб забезпечити всіх пільговиків безкоштовними медикаментами, катастрофічно не вистачає». Валерій Коробейник: «Ми маємо обмежене фінансування — 60 тисяч гривень на рік. Водночас маємо кілька десятків пільгових категорій населення і кілька тисяч пільговиків. Всі вони справедливо просять і вимагають безкоштовних медикаментів. Інваліди війни говорять: «Ми за вас кров проливали». Онкохворі просять допомоги, щоб дожити останні дні без болю, діабетики нагадують, що помруть без ліків. Діти до року, теж першочергова категорія пільговиків. Кого вибрати, кому першому виділити гроші? Страшний вибір, погодьтеся. Але не доведеться його робити лише після того, як медицину почнуть фінансувати у повному обсязі. А щодо Миколи Олексійовича, то за даними, які ми маємо, йому в цьому році виділяли медикаменти на суму близько 100 гривень. Розумію, що цих ліків інваліду може не вистачити. Але грошей у нас більше немає.» Валерій Грабар: «В районі зараз проживають 179 інвалідів війни. А ще — 2954 ветерани війни. Усі вони мають право на безплатні ліки. І на всіх 60 тисяч. Ану поділіть. Тридцять гривень на людину виходить. І це ж без врахування інших пільговиків. Якщо наводити ще більш конкретні дані, то повідомлю наступне — за шість місяців для 73 інвалідів, які звернулись за допомогою, виписано 162 рецепти на суму 8000 гривень. Це вже більше, аніж планувалось на весь рік. І якщо вже випала така нагода, то прошу ветеранів скористатися послугами безкоштовного зубопротезування та можливістю лікуватись у госпіталі міста Полтави. На це кошти є». Про особливості місцевого діагностування автомобілів читайте в наступному номері «ЕХО».
Головна 
