Чергового приїзду місії МВФ у Києві чекали з нетерпінням. І не лише тому, що прем'єр хотіла залучити іноземних фахівців до розробки бюджету. Весняне питання "А чи точно буде новий транш?" знову стало актуальним.

 Тривожний вересень
 Як намагаються довести вітчизняні чиновники своїми останніми заявами, співпраця України з Міжнародним валютним фондом йде своїм звичаєм, періодично "спотикаючись" на взаємонерозумінні. Причому приводи для розбіжностей не змінюються від місяця до місяця. Ледве сторони досягають компромісу, як знов виявляється, що офіційний Київ чи то не зміг, чи то забув, чи то не встиг виконати помітну частину своїх зобов'язань. І вересень 2009 року цілком і повністю вписується в межі вже усталеної традиції "кризи траншу".
 До кінця липня, коли було вирішено про виділення третього траншу кредиту stand-by, взаємини Кабміну і МВФ вселяли надію на краще. Українська сторона тоді обіцяла "наздогнати і перегнати" план заходів у рамках меморандуму про співпрацю, ілюструючи щирість своїх намірів постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики про підняття "газових" тарифів для населення та підприємств теплокомуненерго з 1 вересня. Представники ж фонду, в свою чергу, виявляли схвалення вжитих заходів, і не відкидали ймовірності того, що Фонд може переглянути зарезервовані за Україною суми у бік збільшення. Але не минуло і півтора місяці, як тональність спілкування кредитора з інститутами української влади стала помітно жорсткішою. І основною причиною тому, схоже, є дивна непослідовність боржників-"реформаторів", котрі наслідують принцип "місія поїхала, - проблеми залишилися".
 Судячи з масштабів реакції, однією з головних новин кінця серпня - початку вересня 2009 року стали висловлювання постійного представника МВФ в Україні Макса Альєра про можливе згортання роботи з Києвом. "Якщо не виконуватимуться прийняті показники, ми аналізуватимемо причини такого невиконання... Якщо такі відхилення будуть результатом навмисної політики, яка суперечитиме духу і цілям програми, ми припинимо співпрацю", - висловив припущення співробітник міжнародної фінансової організації. І причин для побоювань вистачало - до кінця літа Україна справді помітно пригальмувала з виконанням узятих на себе зобов'язань.
 Одним з найяскравіших прикладів спроби уряду всидіти на максимально доступній кількості стільців могла послужити ситуація, що склалася навколо запланованого подорожчання газу. Нагадаємо, в липні НКРЕ встигла прийняти (причому, схоже, двічі - під різними номерами) постанови, що піднімають тарифи на 20 відсотків вже у вересні (з подальшим повторенням дії раз на квартал) як для населення, так і для тепловиків-комунальників. Але до кінця літа згадані документи так і не "дійшли" до Міністерства юстиції, яке зобов'язане реєструвати ті постанови Нацкомісії, які стосуються "кишені" фізичних осіб. Тим часом глава уряду вкотре публічно заявила про те, що населення не повинне постраждати - втім, напередодні виборів чекати іншого від Юлії Тимошенко не доводилося. Як не дивно, вихід знайшовся майже відразу - 26 серпня міністр палива та енергетики Юрій Продан нарікав на те, що підняття тарифів можуть не схвалити профспілки. Сказано - зроблено: вже 31 серпня Окружний адміністративний суд Києва задовольнив "тематичний" позов Національного форуму профспілок України. І, оскільки НКРЕ має намір судитися далі, а МВФ не змінив своєї точки зору на тарифну політику - чергова дія "марлезонського балету" ще попереду.
 Затримка з приведенням "газових" тарифів до ринкового рівня - не єдиний пункт, по якому виникли питання у представників місії, що прибула до Києва 1 вересня. Приводів для спантеличення від стану справ вистачало. Серед яких явно вирізнилися і зависла рекапіталізація проблемних фінансових установ (з банками "Надра" і "Укрпромбанк"), і зростання дефіциту бюджету, і втрата актуальності пенсійною реформою, якій ще навесні приділялося стільки уваги. Не кажучи вже про подолання парламентом президентського вето на закон, що передбачає "спонсорування" Нацбанком підготовки до Євро-2012 в розмірі майже 10 мільярдів гривень. Вітати подібну невідповідність обіцяного і реального було складно, і керівництво місії МВФ робити цього не стало". Складається враження, що в МВФ розуміють, що виконання вимог гальмується наближенням виборів президента. І вони не мають упевненості в успішній роботі над помилками", - повідомило наближене до переговорів анонімне джерело видання "Коммерсантъ-Украина" на початку непростого процесу спілкування. Але через декілька днів низкою офіційних заяв українські чиновники поспішили запевнити: все добре, співпраця триває. "Я хотів би припинити спекуляції на тому, що нібито МВФ погрожує припинити співпрацю з Україною. Це неправда!" - поділився своєю точкою зору глава Ради НБУ Петро Порошенко. Втім, в своєму інтерв'ю Reuters глава місії Джейла Пазарбазіолу була стриманою, але все-таки не такою критично налаштованою, як очікувалося. Представник МВФ відзначила успіхи України в напрямку оздоровлення банківського ринку і нарікала на політичні причини дестабілізації економіки. Чи можливо, що й цього разу Україна відбудеться "легким переляком"?

 Обіцянками кредитора не нагодуєш
 Через декілька днів місія покинула Київ, залишивши після себе низку цінних вказівок і широкий простір для різноманітних трактувань. Чим ближче до уряду, тим більшим оптимізмом променіють спікери, запевняючи, що найближчим часом всі вимоги Фонду будуть відінвентаризовані і виконані. Відповідно, чим далі - тим голосніше висловлюються песимісти. "Мої розмови з керівником місії дозволяють зробити висновок про їх колосальне розчарування тим, як поводиться Україна, яка не лише не виконує взятих на себе зобов'язань, а й дезінформує про виконання їх", - морально готує країну до гіршого заступник глави СП Олександр Шлапак. Поки ж сторони сходяться, мабуть, в одному - каменем спотикання є надто вільне розуміння урядом і НБУ взятих на себе зобов'язань. І доля кредиту багато в чому залежить від того, як буде виконана робота над помилками.
 За словами Джейли Пазарбазіолу, Кабмін вкотре дав низку вже "знижених" в ціні через невиконання обіцянок. Серед них - таки підняти тарифи для населення (нова часова планка - до першого жовтня), провести структурні реформи в енергетичній сфері, прийняти бюджет виходячи з показників, рекомендованих до уваги Фондом. Теоретично, є час все це зробити. Про надання наступного траншу має бути вирішено в жовтні. За наявності бажання за цей час можна встигнути провести хоч би низку заходів (недаремно ж з'явилася чергова дата "газового" подорожчання). Окрім підняття тарифів за місяць уряду потрібно спробувати уникнути критичного роздування дефіциту бюджету (особливо за рахунок милих серцям "регіоналів" соціальних виплат) і чимось прикрити вже існуючі "діри" (наприклад, приватизацією, на яку Кабмін, як і раніше, покладає великі надії). До того ж потрібно встигнути презентувати новий основний кошторис країни з дефіцитом не більше 4 відсотків ВВП. У цьому відношенні підстав вірити в успіх Кабміну вистачає - досить пригадати історію з планомірним зволіканням необхідності переглядати макроекономічні показники в 2009 році. Нарешті, непоганим доповненням до згаданих заходів могли б бути реформи - якщо не проведені, то хоч би оформлені у вигляді законопроектів. З урахуванням працездатності українського парламенту зволікання з прийняттям деяких рішень можна пояснити - не МВФ, так виборцям.
 Попри те, що чимало вимог Фонду виглядають цілком реальними "в теорії", на практиці їх така доля може й не спіткати. Одна з причин - їх певна непривабливість зважаючи на вибори, що наближаються. Судячи з тональності заяв, глава місії МВФ добре розуміє місце політики в українській економіці. "Я не закликаю людей, що йдуть на президентські вибори, стати друзями. Але коли країна в кризі, має бути як мінімум взаєморозуміння, що необхідно зробити. Його немає. Кожен намагається нашкодити іншому", - відзначила Джейла Пазарбазіолу.
 У випадку ж невиконання обіцянок перед кредитором відкривається декілька шляхів. Перший - найгірший - розірвати кредитну програму. Передбачити всі його й іміджеві, й фінансові наслідки складно, але те, що "стусан" інфляційних очікувань розкрутить горезвісну "другу хвилю" кризи, більш ніж ймовірно. Другий варіант - зробити знижку на вибори і "пробачити". Схоже, деякі українські політики на це справді розраховують, інакше важко інтерпретувати їх необґрунтований оптимізм. "Вони (керівництво Фонду) вже давно з’ясували, з ким у цій країні мати справу, вони добре знають, що президентом буде Тимошенко, вони вже це прорахували, тому під неї і даються ці дешеві кредити, щоб у країні була стабільна фінансова ситуація, щоб був стабільний курс гривні", - авторові цих слів "бютівцю" Івану Кириленкові можна пробачити подібну апологію прем'єра, але у відриві від партійних інтересів вона виглядає не дуже переконливо.
 Третім, і поки досить вірогідним сценарієм виглядає повторення сезону "зима-весна-2009". Нагадаємо, тоді виплата другого траншу була перенесена з лютого на травень через затримку з виконанням деяких умов меморандуму Україна-МВФ, зокрема - силами парламентської протидії. Після того як необхідні законопроекти були ухвалені, а проект "Рекапіталізація" зрушився з мертвої точки (принаймні були визначені базові правила), фінансування України повернулося на круги своя. Цілком можливо, що так само керівництво Фонду вчинить і зараз, якщо український уряд все ж не знайде в собі моральних сил зважитися на непривабливі для виборців кроки.
 Такий варіант розвитку подій хоч і неприємний, але, на думку експертів, не трагічний. "Нарощуватимуться заборгованості з виплат бюджетникам, частина захищених видатків бюджету може бути профінансована за рахунок включення друкарського верстата. Але до краху ще далеко", - вважає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. До того ж, на передвиборне "міжсезоння" Україна може спробувати знайти інші джерела фінансування. Як завжди, насамперед згадалася Росія. Але сусіди, за словами віце-прем'єра - міністра фінансів РФ Олексія Кудріна, обговорювати майбуття кредиту не поспішають, навпаки - підкреслюють свій внесок в лояльність МВФ. У разі ж провалу із залученням зовнішніх ресурсів, у розпорядженні уряду опиняться внутрішні. В кращому разі - стандартні надходження та гіпотетичний прибуток від приватизації. У гіршому - додруковування необхідної кількості грошових знаків зі всіма інфляційними наслідками, які звідси випливають.
 Подальша поведінка української влади, судячи з усього, залежить від жорсткості позицій керівництва МВФ. Можливо, саме недипломатична погроза розірвати співпрацю змогла б покласти край низці "комісійних" обіцянок, які щоразу "здаються під заставу" чергового траншу та повертаються невиконаними після того, як гроші виділяються. Але навіть під загрозою "батога" - відлучення від "годівниці", актуальним залишається "пряник" - купівля лояльності виборців шляхом відмови від неприємних новацій. Цілком імовірно, що для керівництва країни буде ближчим саме цей варіант - дожити до виборів, пояснюючи проблеми підступністю навколишнього світу (включаючи парламентаріїв і, можливо, непоступливий Фонд), а там - "хоч би й потоп". Головне тільки, щоб "хоч би й потоп" виявився все-таки необхідністю провести непопулярні реформи пізніше, а не критичним ударом по стану економіки країни.

Ксенія Сокульська