Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Сумно і нудно. Януковича та Тимошенко на екранах телевізорів стає більше, ніж пива, енергетичних напоїв, шампунів чи критичних днів. Напередодні чергового безумства ЗМІ та народних мас у зв’язку з виборами президента України, та, дивлячись на всю цю рекламну маячню, де то Тимошенко закликає всіх нас радіти, бо вона при владі, то Янукович плаче, як всім тепер погано, тому що він не при владі, а особливо погано йому особисто, бо забирають украдену ним дачу в Карпатах, – стає сумно. Звичайно, що 136 гектарів землі та 94 інфраструктурних об'єктів держдачі - це велика образа для професійного злодія й рецидивіста, щоб плакати за втраченими можливостями і, ставши президентом, відтяпати собі ще пів України. Та й у Юлії теж не тільки пролетарські ланцюги на руках, крім яких, як відомо, їй немає, що втрачати. Все в них добре. Дай Бог кожному. І тут спостерігається одна загальна тенденція. У рекламних роликах політики, які хочуть порулити державою наступні п’ять років, звертаються не до людини, а до якихось класів, професій, соціальних статусів, але ніяк не до людини. Окремо часто звертаються, наприклад, до студента чи пенсіонера, але ж студент – він, перш за все, людина і студентом вже ніяк не буде по закінченню президентського строку через п’ять років. І якщо цей студент став молодим батьком, то вже ця життєва роль батька важливіша для нього, ніж роль студента. А тому всі оці рекламні ролики фактично звертаються ні до кого. Краще вже нехай рекламували б пральний порошок – там хоч чисту білизну показують. А не остогидлі за всі ці роки ті самі немиті морди політиків. Досить боротися за щастя народу, боріться за щастя окремої людини. А хто це такий? Якої такої людини? Це та, котра переходить дорогу на пішохідному переході і заважає їхати на червоному світлі світлофора синочкам цих самих депутатів, які як давили народ, так і давлять. Конкретна окремо взята людина хоче жити сито, спокійно і безпечно. Конкретній окремо взятій людині цього не обіцяють. Тому що обіцяти окремо взятій людині треба конкретно адресно. Прізвище, ім’я, по-батькові, рік народження, освіта, місце проживання. Погано живеш чи, може, забагато хочеш? – На тобі вудочку і йди ловити рибу, а новий президент за цей час ловитиме мишей, бо така вже у нього робота. Влада, повинна забезпечити кожну людину окремою вудочкою, а за порядком в країні повинен слідкувати кожний громадянин. Кожний за всіма. В тому числі і за президентом, чи ловить він з прем’єром мишей. Всі ці загальні фрази ні про що. Усі ці звертання начебто до всіх – спрямовані ні до кого. Вони не гріють. Штамповані інтонації не вражають. Слова набридли, – за ними немає справ. Політика давно загубила ореол святості - як це було за часів монархій, втратила чарівливість демонічної сили – як це було при кривавих диктаторах та революціях. Зараз політики — це сірятина, часто навіть не посередності, а нижче цього. Політики стали сірятиною, за яких на смерть ніхто не піде навіть за дуже грубі гроші. Та й що таке героїчне вони пропонують? – Підняття рівень мінімальної заробітної платні аж на 30 доларів? Коли в тих самих США оплату праці менше ніж 10 доларів за годину вважають злочином. А у нас за ці 30 доларів депутати-дармоїди блокують роботу Верховної Ради і кривляються, що вони таким чином дбають про благо народу. От же ж потвори! Це не герої – це виродки. І про те, що «наша команда» залишиться при владі, то ВВП в країні виросте до 2 - 4%, виглядає не героїзмом, а дурістю. І це нагадує маразм стурбованої жіночки, яка хоче, щоб її чоловік кинув курити і тому вона не дає йому гроші на сигарети, але на зекономлені хоче купити собі шубу. В нашому випадку шубою є президентська посада. Сумно і нудно. Кандидати стараються, а народ не заводиться. Кандидати співають, танцюють, як механічні іграшки, кривляються, а маси не вищать в екстазі, не падають на коліна, не обливають себе бензином. Криза жанру. Реагують якось в’яло – тому що обридло. Казки про добрих та компетентних тимошенків, януковичів, ющенків, яценюків, литвинів, симоненків – перестали бути казками, а стали плоскими анекдотами, над якими не сміються. Сумно і нудно. Занадто багато бруду вилили вони один на одного, занадто мало добрих справ вони зробили. І хоч народ в масі своїй реагує класично – «Не вірю!», та все рівно прийдеться через 120 днів іти на вибори й при наявності чи відсутності фальсифікацій віддати свій голос за когось з них. Точно, чого не буде, так це «Майдану». Ну хіба що Ахмєтову немає куди гроші дівати і він знову профінансує черговий біло-блакитний дебош в центрі Києва в підтримку Януковича. Це саме стосується і Тимошенко. Проте такі масові гуляння жодного результату не дадуть. Київ не переживе ще одного нашестя донецьких, які перелякано ходили містом, тримаючись за ручки, й поливали переробленим у своїх покірних Януковичу організмах пивом дерева та під’їзди. Ніяка політична реклама не доведе до цього ідіотизму. Темпи політичної реклами збільшуватимуться, але не сприйматимуться. Для того, щоб оживити процес, необхідні будуть не тільки скандали, - цього добра не бракує, - але й провокації. Бажано, щоб із замахами на життя, спецагентами, та й це не факт, що щось змінить. Ну, знову знепритомніє Янукович від розбитого яйця. Кого цим здивуєш? А біля Тимошенко розірветься граната – так Юлі же від цього теж нічого не буде. Там буде, кому прикрити її тіло своїм тілом. Чи, може, політтехнологи кандидатів придумають якусь нову неповторну фішку? – Навряд. Коротше кажучи – сумно і нудно.
Головна 
Сумно і нудно. Януковича та Тимошенко на екранах телевізорів стає більше, ніж пива, енергетичних напоїв, шампунів чи критичних днів.
