Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Оце побував днями в українському парламенті. Не в реальному житті, звичайно, а у віртуальному. Подивився телевізійний репортаж та поблукав у глибинах Інтернету. І що ж? Все, як завжди — нудно і нецікаво. І нагадує про ефект дежа-вю, нібито я все це вже бачив. Але бачив таки! Зараз перші блокують трибуну і вимагають підвищення зарплат і пенсій. Другі — нібито працюють і кажуть, що не будуть друкувати грошей для підвищення соціальних виплат. Бо то — інфляція, поглиблення кризи і злочин перед майбутніми поколіннями. При цьому і перші, і другі клянуться в безкорисливій любові до свого народу і в бажанні вічно і беззавітно йому служити. Що «служити» прагнуть вічно, то це сто відсотків. А ось щодо всього іншого, то тут виникають питання. Чомусь в голову вперто лізуть спогади про події одно- чи двохрічної давнини. Тоді перші були при владі. А другі блокували трибуну і вимагали підвищення зарплат та пенсій. І довимагались до розпуску парламенту і позачергових виборів. Про їх законність потім довго сперечались, але сьогодні вже забули. І другі прийшли до влади і стали першими. А перші — другими. І що змінилося? Аж нічого. Як майже нічого не змінилося за роки незалежності. Хіба що на «шевченківських» хатах під солом’яними стріхами з’явились тарілки супутникового телебачення, а розбиті дощенту дороги добивають розкішніші і сучасніші автомобілі. Біжимо по вузенькому колу. Прем’єра Януковича змінює Прем’єр Тимошенко. Парламентська трибуна тріщить то під тиском «бютівців», то під тілами «регіоналів». Не міняються й гасла. Їх виголошують по черзі «перші» й «другі». А їх фанатики із сектантською впертістю торочать: «Наша хороша, а ваш — бандіт». Або: «Наш хазяїн, а ваша — воровка». І отримують в банкоматах новесенькі, щойно надруковані п’ятдесятигривневі купюри. В яких і номери ідуть один за одним. А по «тєліку» повідомляють, що Україна бере черговий кредит. І в МВФ, і в Світовому банку, і в ЄБРР, і ще чорт зна де. А я, працюючи на трьох роботах, думаю: «Невже й моїй дитині доведеться так працювати?» Хто ж віддаватиме оті взяті і вкрадені гроші? Біжимо по колу. Молимося на «хазяїна» чи «хорошу». Подумати не маємо часу. Ні про себе, ні про своїх дітей.
Головна 
