Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
«І чубимось, як горобці у просі, І валимо на всіх, що голі й босі, А ще й — дивись! — пнемося в козаки. Куди вже пхатись, коли нас і досі Зі Сходу в Захід, мов курай, односить, А в Україні правлять мамлюки?!» Борис Олійник
У одному із минулих номерів «ЕХО» були надруковані результати опитування кобелячан про те, як би вони голосували, аби вибори були вже сьогодні. Опитування і спонукало до написання цієї статті. Прохаю не розцінювати ці роздуми, як якусь агітацію. Це просто намагання провести аналіз уподобань кобеляцького і українського виборця через призму арифметики і здорового глузду. Мені з дитинства подобалася арифметика, а потім і математика. Чому? Та тому, що на відміну від інших наук, наприклад, історії, 2х2=4 не залежно від того, хто сьогодні при владі. Але про вибори. Неадекватність кобеляцьких виборців, як, до речі, і українських, очевидна. По-перше, вони самі не знають чого їм хочеться. Ну окрім сала, курячих стегенець, оселедців, гречки, горілки, пива і дешевого цукру. Приведу приклад із історії проведення «змішаних» парламентських виборів. Нагадаю, це коли 50 % парламентарів обиралися персонально по прізвищах, а решта 50 %, по партійних списках. І от, кого б я в той час не запитував про його вибір, майже всі «голосували» неадекватно. Поясню, що маю на увазі. Адекватно, в моєму розумінні, та і в розумінні здорового глузду, голосувати за того кандидата, який є членом партії, програма якої тобі до вподоби, на яку ти покладаєш свої надії і за яку голосуєш. На ділі, відбувалося зовсім інше. Людина голосує однією рукою, наприклад, за СПУ, а іншою за ЄДУ, тому що її «мажоритарний» кандидат «розкручений» владою, солідно виглядає і вже пообіцяв газу і гречки. Його партійністю ніхто навіть і не цікавився. Результати такого голосування відомі. Знову прийшли до влади ті політичні сили, яких виборець вже і не бажав, але все таки обрав. Скажете, технологи винні. Та ні, вони чесно свої гроші заробляли. А от про що виборець думав? Тепер ця технологія не застосовується. Мабуть вважають, що другий раз в такий самий спосіб народ не одурити. Але не біда. Технологій тих у запасі скільки завгодно. І дуритимуть нас доти, доки ми дуритися будемо, а куплятимуть — доки будемо продаватися. Звісно, не все так просто розгадати, але ж не варто дуритися на речах очевидних. Згідно проведеного редакцією опитування, 34 % не бажає підтримувати жодного кандидата. Розумію, зневіра — велика сила. Але, з іншого боку, ніхто крім виборця питання в законний спосіб не вирішить. Немає іншого демократичного варіанту зміни влади, подобається це вам чи ні. Можна, правда, ще вірити в Ісуса Христа, як дехто з опитуваних радить, і сподіватися на нього. Це буде розумніше, ніж сподіватися на створеного у своїй уяві, всупереч біблейській заповіді, кумира-мільйонера. Але сподівання ваші, згідно тієї ж таки Біблії, справдяться лише на тому світі. Додамо до тих хто нікого не підтримує, це — 34 %, тих хто не піде на вибори — 8 %, і тих хто не знає чого хоче —8 %, отримаємо — 50 %. Це половина виборців, які участі у виборі влади, мовби, не прийматимуть. Тепер складемо до купи відсоток виборців, які йтимуть на вибори, але щиро сподіваються, що багаті допоможуть бідним і тому віддають перевагу представникам олігархічного капіталу, які сповідують лише ідеологію власного збагачення і отримаємо ще 38 % (Янукович — 22, Тимошенко —10, Яценюк — 6). Звісно, тепер можна засумніватися й самому, чи варто йти на вибори, бо 100-50-38 =12 %, які нічого вирішити не можуть. І стає очевидним, що при будь-якому «розкладі», як би ви не «проголосували», ваш результат, як справедливо відмічає у своїй редакційній статті Ігор Філоненко, «не матиме великого значення». Уточню, при такому «прогнозі» він взагалі ніякого значення не матиме. При владі залишаться ті самі. Така виходить арифметика. Та й не тільки арифметика, а така виходить і воля виборців. Єдине, чим можете мені заперечити, це тим що я «безпідставно» відніс названих лідерів до представників великого капіталу і що вони все таки здатні поділитися з бідними. Ну що на це відповісти? Вступати у дискусію з прихильниками того чи іншого кумира чи політсили, ще гірше ніж дискутувати з футбольним фанатом, розум і логіка тут ніякої сили не мають. Можу ще більше розчарувати прихильників гадати на запропонованій кавовій гущі, нещодавно надрукованим у газеті «Я» №32 — 2009 року інтерв’ю з одним з лідерів БЮТу — паном М. Томенко. На запитання про можливість зняття А. Яценюком своєї кандидатури на президентських виборах в обмін на крісло прем’єра в разі перемоги леді «Ю» М.Томенко відповів: «Мы неоднократно об этом говорили, но он заявил, что ни с кем не договаривается и победит самостоятельно. Но складывается впечатление, что Яценюк уже договорился с Януковичем». У цьому ж інтерв’ю йдеться і про знамениту «ширку». Які ж питання завадили створенню коаліції? Думаєте вихід з кризи, чи турбота про пересічних? Нічого подібного! На запитання, чому не склалася «ширка», пан М. Томенко відповів: «Было несколько тем, которые невозможно было решить. Избрание президента — в каждой команде были противники и сторонники виборов в парламенте. Разногласия, также касались виборов премьера в два тура в парламенте. Полномочий президента и премьера». Виходить так, що проблеми виходу з кризи і покращення життя людей, або не обговорювалися взагалі, або по ним була повна згода. А не порозумілися фракції виключно із-за своїх шкурних питань, які взагалі можна було не виносити на обговорення, якби любі народу фракції лише про народ піклувалися. Якщо вже й припускати те, що багатий поділиться з бідним, то логічно припустити те, що на українців може працювати тільки капітал, який належить українцям. А де в українців той капітал? З іншого боку, ділитися з собі подібними зовсім не притаманно українцям. Українцю набагато приємніше спалити сусіду хату, чи доповісти на нього «куди слідує» про його гріхи. Якесь замкнене коло виходить. Наш земляк Борис Олійник навіть так свою збірку віршів назвав «У замкненому колі. Із окупаційного зошита», яку ніде не роздобути. Наші «націонал патріоти» її не розповсюджують і не рекламують, мовби Б. Олійник ворог Українського народу, разом із Т. Шевченком. Її декілька примірників є у бібліотеці КНУ, які із читального залу не дозволяють виносить. І виходить так, що мовби, заборонена вона, як у радянські часи. Тільки тоді щось забороняли з ціллю захисту «соціалістичної системи», а тепер «олігархічних кланів». Погодьтеся, що це, як говорять в Одесі, дві великі різниці. Скажете, нічого не зрозуміло із написаного, ніякої конкретної поради. Так і не ставилась ціль щось радити, було бажання, як кажуть математики, йдучи від зворотного, провести певні аналітичні розрахунки шляхом елементарної логіки і арифметики… А порада одна, усім йти на вибори, а попередньо думати. Щоб не вийшло майже по Борису Олійнику: «Що винні всі, а ми — і на крупину, Бо тихі, як осінній падолист. Що, коли б нас вчергове не купили, Хіба б ми учергове продались?!»
Головна 
