Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Олеся Теліженко: «Весілля і народження сина – найкращі дні у моєму житті»
14:43
Дизайнерка Олеся Теліженко, якій лише 24 роки, належить до тих справжніх, істинних українок, що прагнуть повернути із забуття та відродити наші традиції. Модельєр щиро і відверто ділиться своїми знаннями. Вона показала світу колекції «Древо роду», «Мій добрий звір», «Скіфія золота. Великий степ», «Таткова витинанка». Її вбрання одягають: народна артистка України Ніна Матвієнко, Віктор та Віталіна Ющенки, Марина Ставнійчук, Раїса Богатирьова, ведуча Марися Горобець, співачка Росава, гурт «Гайдамаки», співак Павло Табаков. Ще до нашої теплої розмови Олеся пригадала приказку, яку чула від мами у дитинстві: «Чоловік тричі дивний буває – як родиться, жениться і вмирає». І далі пояснила: «Коли людина народжується і вмирає – це несвідомий процес, на який вона практично не в змозі вплинути, а от одруження – найважливіший крок в житті людини, який вона робить усвідомлено».
Олесю, коли ти створила першу весільну сукню? У 2005 році, це була перша колекція «Древо роду», в якій створила дві весільні сукні. Весілля – це перехід дівчини у статус жінки. У народному весіллі навколо цієї події відбувалася ціла низка красивих обрядових дійств. Мої дві сукні – ніби втілення цих двох образів. Перша – відкрита і динамічна, а інша – з вишуканим головним убором, який нагадує старовинну намітку – величний жіночий головний убір. Останню обрала собі Ніна Матвієнко, в якій і провела свій ювілейний концерт.
У тебе замовляють весільне вбрання лише українки? Поки що так. Все творення весільних суконь відбувається навколо моїх добрих знайомих, які органічно відчувають потребу продовжити українську традицію сьогодні. Над кожною сукнею намагаюсь працювати так, аби вона вдавалася оригінальною та неповторною.
Ти вирішуєш, в якому вбранні має бути наречена чи це спільна творчість? Це спільна творчість. Кожна дівчинка з дитинства вимріює сукню, в якій піде під вінець. Остання замовниця розповіла, що мріяла про білу весільну сукню, розшиту червоними маками. Чудова задумка, хоча занадто контрастна. Але, довірившись мені, була в захоплені, що її мрія здійснилась у ніжних пастельних тонах.
Що об’єднує твої весільні сукні? Вони народжуються на основі мого авторського осмислення глибинних народних традицій. Мій стиль – «етно-кутюр».
Створюєш сукні, спираючись на тенденції, чи на уподобання клієнтів? Тенденції завжди присутні, але це – лише вершечок. Ще треба глибоко копнути – опрацювати традиційний одяг та оздоблення, уподобання замовника, врахувати особливості його фігури. З цих елементів вив’язується основа і виходить гарна річ. А ще мій принцип роботи – не віддавати наш витвір доти, доки він не досягне такого рівня, аби сподобатись замовнику.
Якої довжини весільне вбрання зазвичай цікавить твоїх клієнток? Переважно довгі, але також замовляють сукні і до коліна. Було якось дуже оригінальне замовлення за мотивами Марії Приймаченко. На сукні оселилась така велика добра звірюка, багато квітів, цікаві хвости на спині і збоку.
Які жінки замовляють весільні сукні у стилі етно-кутюр? Оскільки речі дорогі, то, наприклад, людина із середнім достатком не завжди може дозволити собі придбати подібне на кожен день. А от вже на весілля вона розраховує. Дуже поважаю, коли до мене не зірка прийшла, з неба зійшла, а проста людина. Вона замовила, висловила побажання. Часто приходять люди, які довго спостерігали, бачили, марили і нарешті такий гарний шанс – хочуть втілити мрію у життя.
Чи замовляли у тебе знаменитості весільне вбрання? Знайомі знаменитості майже всі, слава Богу, одружені. Тому із нетерпінням чекаю шлюбного буму молодих знаменитостей та їхніх замовлень. Хоча був досвід – весільна сукня із першої колекції «Древо роду», котра чудово підійшла Ніні Матвієнко. Але, ця сукня – радше сценічний образ..
Маєш якусь божевільну весільну ідею? Я хотіла б зробити весільну сукню на основі чоловічого фраку з голою спиною, щось таке про вокативне, або білосніжну камуфльовану сукню із накладними кишенями, патронташем, у стилі «мілітарі»…
Займалась весільними чоловічими костюмами? Чоловіки більше схиляються до класики. Проте вже є багато з них достойних, яким імпонує мій стиль і, які бажають мати речі від Олесі Теліженко. Зараз я створюю сценічні костюми для гурту «Гайдамаки», співаку Павлу Табакову. На жаль, чоловічого шиємо менше, і тому вони справедливо ображаються. У мене зараз є велике бажання створити чоловічу колекцію, на яку мене надихнули «Гайдамаки». Хочу зробити щось стьобне і водночас мужнє. Хлопці у подібному одязі мають виглядати моцними, а отже – справжніми. Хай краще вийде неголений чоловік, аніж занадто гламурний. Не можу стверджувати, що мужні цього світу вироджуються. Але, на щастя, є справжні чоловіки – і саме їх необхідно показувати. І насамперед на подіумі - демонструвати цей образ.
Ти сама виготовляєш аксесуари і взуття? Сумки та прикраси створюю сама, взуття – виготовляють фахівці за моїми ескізами. Це все реально зробити. Прикро, що у нас в Україні практично знищена легка промисловість. Треба робити хоча б так, як в Китаї – цільну систему. Навіть у радянські часи була досить високо розвинена легка промисловість. Все, що було, зруйнували, хоча існували величезні шовкові комбінати. Має бути весь комплекс виробництва – від нитки до продажу одягу. У нас, нажаль, натепер цьго не має. Умови для творчості не прості.
Свою весільну сукню сама створювала? Придумувала я, а шили мої дівчата. Довго розмірковувала, хотіла щось таке неймовірне створити. Вишивали вдень і вночі, пошили за тиждень з льону та шовку. Ми на ній зробили поле квітів, а саму сукню перетворили у повітряну. Насправді в результаті ми отримали дві сукні: одна – основна – як корсет, а друга – легкий верх, вишивка на прозорій основі. Яким весільним вбранням марила у дитинстві? Не мріяла про якусь конкретну сукню. Перша лялька у мене була Барбі, був 90-ий рік, ніхто із моїх подруг її ще не мав. Чомусь кажуть, що вона породжує комплекси у дівчат. Аж ніяк. Для мене вона була подругою. Стільки вдяганок для неї створила – повний ящик. Шила і в’язала, коли хворіла і залишалася вдома. Я постійно намагалась вигадати щось нове. У мене з дитинства було бажання стати модельєром, досягнути успіху, вийти на світовий рівень. Поки-що, слава Богу, стала відомою в Україні. Можеш назвати особливий день? Їх декілька. Весілля і народження сина – найкращі дні у моєму житті. Все так гармонійно поєдналося, був неймовірно прекрасний стан.
Ти зважилась на партнерські пологи? Саме завдяки підтримці мого чоловіка, котрий кожної хвилини упродовж переймів був поряд, цей день для мене суцільне свято. Я не пам’ятаю болю, лише відчуття світла, радості і щастя. А ще: сміху від чоловікових безкінечних жартів. Реготали всі – і лікарі, і медсестри, і акушерки, і, напевно, сам Аскольд, щойно з’явившись на світ.
Народжувала у столиці чи у рідному місті? Черкаси – вільне козацьке місто, моє рідне місто, тому там і народжували. Там чудові лікарі, в тій лікарні працює моя хрещена мама. Хочеться бути з тими людьми, яким довіряєш. Такі гарні події! Такі сонячні дні! Добре, що вони відбулися. Хочеться побажати і собі і всім людям, щоби таких було якнайбільше.
Першим дитинку побачив чоловік? Так. Він дуже сміливо і вміло допомагав мені і лікарям, перебуваючи зі мною підчас народження сина.
Не боялася друга половинка пологових подій? Абсолютно. Мій коханий багато у житті пройшов. Від крові він свідомість не втратить. Лікар, який приймав у мене пологи, зазвичай партнерські не практикує. Він непокоївся: «Замість того, щоб у тебе пологи приймати, ми будемо твого чоловіка вертати до тями нашатирем». Але коханий переконав його, що все буде добре. І справді, по тому лікар виніс вердикт: «Руслане, ти еталон партнерських пологів».
Хто вирішив саме так назвати дитину? Чоловік.. Коли його запитали, як назвете сина, відповів: «Аскольд», а у відповідь почув: «Непросту долю ви вибрали дитині». «Я і сам легкої не шукав» – відповів. Думаю, так правильно. Аскольд – київський князь, воїн і державник. Хай ім’я допоможе нашому синові достойно йти по життю.
Як так сталось, що ти почала в етно працювати? Чи будеш і надалі рухатись у цьому напрямку? Просто я росла у такій сім’ї. Може, інша дитина і думала б інакше. Воно мені логічно передалося. Насправді, вибір був мій, але батьки завжди займались народним мистецтвом і привчали черпати звідти натхнення, адже це наше. Наша культура маловідома, хоча Готьє брався за неї і Gucci робили колекції на основі крайок. Але це все досить поверхово і мало. Світ ще відкриє Україну. Я захоплююсь східним мистецтвом, але зараз мені не хочеться творити на його основі. Це в мене попереду. Аби східне мистецтво робити, треба його глибоко пізнати і пропустити через себе.
Ти людина сімейна чи кар’єристка? Заміжня, а значить – сімейна. Дуже хочу досягти вершин у своїй справі. Шалено важко поєднувати сім’ю і роботу, але добре, що Руслан розуміє, підтримує, допомагає і пишається мною. Навіть з дитиною була перші три місяці, а далі – чоловік, адже йшла активна підготовка нової колекції. Потім пішли няні і бабуся. Зараз доходимо до садочку. Дитина дуже компанійська.
Як ви в Аскольда виховали комунікабельність? Від тоді, як Аскольду виповнилось три місяці, він скрізь із нами їздить. Перша його мандрівка була на «Країну мрій», яку нормально витримав. З того часу син не може на місці всидіти. Він спокійний був лише перший рік, а далі: «Я сказав: по-моєму треба робити». Звідкись знає, як має бути?!
Головна 
Дизайнерка Олеся Теліженко, якій лише 24 роки, належить до тих справжніх, істинних українок, що прагнуть повернути із забуття та відродити наші традиції. Модельєр щиро і відверто ділиться своїми знаннями.
