Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Історія авторитарних режимів, що змінюють один одного в Росії, виявляє певну закономірність – вони гинуть не від зовнішніх ударів долі і не від натиску своїх супротивників. Вони, як правило, неочікувано вмирають від якоїсь дивної внутрішньої хвороби - від непереборної екзистенційної відрази до самих себе, від власної вичерпаності і сартровської нудоти (la nausee) буття. Царське самодержав’я витримало в своїй історії багато що - крестьянські бунти, офіцерські змови, розгул терору, відчуження освіченого класу. Витримало і, здавалося б, вистояло. Його найнепримиренніший супротивник, котрий невтомно працював в затишній Швейцарії на поразку російської армії, що воювала з Німеччиною, з гіркотою і безнадійністю відзначив в кінці січня 1917 року, виступаючи перед місцевими молодими соціал-демократами, що "ми, старі, можливо, не доживемо до вирішальних битв цієї революції, що надходить. Але... молодь... буде щасливою не лише боротись, але й перемогти в пролетарській революції, що надходить". А вже в березні імператора Миколу II змусили підписати зречення, і жоден з полків, які присягали йому, не прийшов до нього на допомогу. Навпаки, всі командуючі фронтами, крім одного, вимагали цього зречення. Юрій Володимирович Андропов, помираючи, залишав своїм соратникам, які від’єднали його від штучної нирки, ідеально вичищену від дисидентів країну. За кілька років, коли один з андропівських перших секретарів обкомів підписав указ про заборону КПРС, жоден з 18 мільйонів комуністів не прийшов до свого райкому, аби захистити його або принаймні винести з будівлі на грудях червоний стяг. Сьогодні на наших очах згасає від тієї ж високої хвороби і путінський режим, котрий старанно заасфальтував навколо себе весь політичний простір. Як симулякр більшого ідеологічного стилю, він просто не міг її уникнути. Жоден з придворних публіцистів і телевізійних говорящих голів, які роками шакалили (і як шакалили!) в Кремлі, не зважився підвищити голос на захист національного лідера, чий світлий образ і чиї славетні вчинки останнього десятиліття піддаються щоденно наростаючому ремствуванню не на якихось-там маргінальних опозиційних сайтах, а в мейнстрімівських засобах масової інформації. Мимоволі хочеться вигукнути: "Про бідного чекіста замовте слово!" Але даремно. "Так далі жити неможна!" - дружно продовжують скандувати надблагополучні члени валдайського клубу і автори минулорічних од на взяття Цхінвала та аналітичних есе про Острівець Стабільності в буремному морі світової економічної кризи. Наш класичний шварцівський бургомістр вже готовий ось-ось урочисто проголосити, що дракон застою, корупції та демодернізації нарешті повалений, але рука з пером, занесена над проектом указу, ще зрадливо тремтить. Аби зміцнити його рішучість, кращі люди міста - від Марини Литвинович до Геннадія Зюганова і від Максима Калашникова до Євгенія Гонтмахера – закликають перехожих приєднуватись до "мєдвєдєвської більшості". Знатним іноземцям, які відвідали місто, віце-бургомістр у внутрішніх справах, елегантний сивоволосий джентльмен, довірчо провадить: "Народець в нас зовсім кепський, панове. Всього відсотків 10-15 генетично схильні до модернізації. Решта всі з поганою спадковістю. Вибори довіряти такому народцеві ніяк неможна-с. Нам, прогресорам, все доводиться тут вирішувати між собою. І проблеми влади, і питання власності. Так, в 99-му вийшла незначна промашка. Виявився наш призначений батько не батьком, а сукою. Крисятничав, шкодив, людців своїх на прибуткові місця пропихав, гальмував модернізацію. Десять років лизали зад (лабрадора Коні), виявилось, що не той. Але тепер все буде зовсім по-іншому. Государ наш Визволитель Дмітрій Анатольєвич визначив п’ять основних напрямків модернізації зверху, встановив оптимальний розмір алкогольної тари, лампочки зберігаючі в під’їздах вгвинчуватиме. Різко посилив соціальну політику. Новоогаревську резиденцію під будинок престарілих жертвує. Годинника Breguet супружниці своєї Світлани Володимирівни в Алмазний фонд здає. Приїжджайте до нас років так через сто, панове, в нас буде небо в алмазах, місто-сад і прямі вибори губернаторів. Обов’язково приїжджайте!"
Андрій Піонтковський Переклад здійснено сайтом «Стопком». Джерело: Грани.ру
Головна 
Історія авторитарних режимів, що змінюють один одного в Росії, виявляє певну закономірність – вони гинуть не від зовнішніх ударів долі і не від натиску своїх супротивників. Вони, як правило, неочікувано вмирають від якоїсь дивної внутрішньої хвороби - від непереборної екзистенційної відрази до самих себе, від власної вичерпаності і сартровської нудоти (la nausee) буття.
